справа № 0670/6525/11
категорія 8.2.8
12 грудня 2011 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Липи В.А.
при секретарях - Мельник К.В., Швець Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Новоград - Волинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень від 04.04.2011 року № 0001761702/0 та № 0001771702,-
встановив:
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Новоград - Волинської об'єднаної державної податкової інспекції від 04 квітня 2011 року за № 0001761702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 82840 грн. 14 коп. та за № 0001771702, яким підприємцю визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 138067 грн. 50 коп. (за основним платежем - 110454 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 27613 грн. 50 коп.). В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на відповідність своїх дій вимогам податкового законодавства, а саме Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які визначають підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та до складу валових витрат. Зазначає, що наявні у позивача первинні документи, на підставі яких податок на додану вартість включений до складу податкового кредиту та до валових витрат, оформлені у відповідності до вимог чинних нормативно-правових актів та підтверджують факт здійснення відповідної господарської операції. У зв'язку з чим, позивач не погоджується з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх незаконними та просить скасувати.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві. При цьому зазначив, що висновки податкового органу про операції по взаємовідносинах ФОП ОСОБА_1 з ТОВ "Компанія Арагон", ПП "Авантис" не мали реального товарного характеру, про відсутність у позивача права на відображення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ "Компанія Арагон", ПП "Авантис" є безпідставними та недоведеними. Вважає, що висновки Акту про здійснення правочинів без мети настання реальних наслідків не відповідають фактичним обставинам. Всі господарські операції за договорами, зазначеними в Акті перевірки, оформлені належним чином відповідними первинними документами та відображені у податковій звітності.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення. Пояснили, що позивачем не надані належні докази в підтвердження факту здійснення господарських операцій з постачання нафтопродуктів, а саме акти прийому-передачі нафтопродуктів. Відповідач вважає неправомірним включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі видаткових, товарно-транспортних та податкових накладних, виписаних ТОВ "Компанія Арагон" та ПП "Авантис". Вважають оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.
Права органів державної податкової служби визначені статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Зокрема, відповідно до п.1 вказаної статті, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлено, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець зареєстрований виконавчим комітетом Новоград-Волинської міської ради Житомирської області 20.10.1998 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (Серія НОМЕР_1) та як платник податків перебуває на податковому обліку в Новоград-Волинській ОДПІ.
Відповідно до свідоцтва № НОМЕР_3 ОСОБА_1 є платником податку на додану вартість з 03.01.1999 року.
Відповідно до направлень від 12.03.2011 року № 234/13-027 та на підставі ст. ст. 20, 78 Податкового кодексу України, податковими інспекторами Новоград-Волинської ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено Акт № 413/05-53/174/17-02/54/НОМЕР_2 від 22.03.2011 року.
Перевірку проведено з відома суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 та в присутності головного бухгалтера ОСОБА_2.
Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог пп. "а" п. 19.1 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", а саме занижено чистий дохід від оподаткування в період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року на загальну суму 552267,63 грн., що призвело до несплати (заниження) податку з доходів фізичних осіб до бюджету у сумі 82840, 14 грн. та ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме заниження в періоді з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 110454, 00 грн.
На підставі Акту перевірки видано податкові повідомлення-рішення від 04 квітня 2011 року за № 0001761702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 82840 грн. 14 коп. та за № 0001771702, яким підприємцю визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 138067 грн. 50 коп. (за основним платежем - 110454 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 27613 грн. 50 коп.). По скільки угоди укладені з ТОВ "Компанія Арагон" і ПП "Авантис" на постачання паливно-мастильних матеріалів є нікчемними, товар за даними угодами не передавався.
Однак, суд не погоджується з такими висновками податкового органу та зазначає наступне.
Так судом встановлено, що в Акті перевірки зафіксовано обставини, відповідно до яких між позивачем (Покупець) та ТОВ "Компанія Арагон" (Постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № 01-07/10 від 01.07 2010 року, за умовами якого Постачальник зобов'язується на замовлення Покупця, передати у власність Покупцю нафтопродукти, а Покупець зобов'язується прийняти нафтопродукти та оплатити на умовах визначених Договором їх вартість. Поставка нафтопродуктів відповідно до п. 4.1 здійснюється окремими партіями на умовах "EXW" або "СРТ" - згідно Міжнародних правил "Інкотермс", в редакції 2000 року. Згідно із п. 6.1. Договору датою передачі товару (окремої партії Товару) за даним договором є дата виписки видаткових накладних (на кожну окрему партію Товару).
Також судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та ПП "Авантис" (Постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № 070102-25П від 02.01.2007 року, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти. Поставка нафтопродуктів відповідно до п. 3.2 Договору здійснюється окремими партіями автомобільним або залізничним транспортом Постачальника на умовах поставки "СРТ" або по домовленості сторін поставка Товару може здійснюватись транспортом Покупця зі складу Постачальника на умовах поставки "ЕХW" на підставі заявки Покупця. Згідно п. 3.8 Договору Товар вважається переданим Покупцю, коли уповноважений представник Покупця надасть представнику Постачальника довіреність на отримання Товару та зробить підпис на видатковій накладній Постачальника.
На виконання умов даного договору ТОВ "Компанія Арагон" та ПП "Авантис" поставили на протязі липня-грудня 2010 року нафтопродукти та виписали податкові накладні з включенням до їх складу податку на додану вартість у сумі 110454,00 грн. Факт поставки нафтопродуктів підтверджується наданими позивачем видатковими накладними та товарно-транспортними накладними. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.
Сума податку на додану вартість у розмірі 110454, 00 грн. включена позивачем до складу податкового кредиту, а вартість придбаних нафтопродуктів до складу валових витрат. Розрахунки за придбані нафтопродукти проведені шляхом перерахування коштів на банківські рахунки ТОВ "Компанія Арагон" та ПП "Авантис", що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.
Заперечуючи проти права позивача на включення суми податку на додану вартість сплачену позивачем в ціні товару та віднесення вартості придбаних нафтопродуктів до складу валових витрат, відповідач вказує, що нафтопродукти за зазначеними угодами не передавалися оскільки у позивача відсутні акти прийому-передачі нафтопродуктів та неналежним чином оформленні товарно-транспортні накладні. Суд не може погодитися з даним твердженням відповідача .
Так, згідно із п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбавають (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.
У відповідності з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Валові витрати позивача підтверджені договорами, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, видатковими накладними, платіжними дорученнями про перерахування коштів за нафтопродукти та податковими накладними.
Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Пунктом 5.10 ст. 5 Закону, заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.
Не можуть бути взяті до уваги посилання відповідача на порушення позивачем п. 2 наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95 року № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми № 1-ТН, яка на думку відповідача, разом з подорожнім листом є єдиним документом, що підтверджує правомірність віднесенні до складу валових витрат по придбанню паливно-мастильних матеріалів, оскільки вищезазначений наказ в порушення вимог Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 року № 493/92 не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України.
Згідно з ст. 1 цього Указу з 01.01.1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами та зачіпають права і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст. 2 Указу, органом державної реєстрації для нормативно-правових документів міністерств визначено Міністерство юстиції України. Тільки після реєстрації в Міністерстві юстиції зазначені акти вступають в силу (через 10 днів після реєстрації, якщо в самому нормативно-правовому акті не встановлений більш пізній строк). Іншими словами, все вищезазначене означає, що Наказ № 488/346 не має статусу нормативного документа, а значить, всі його норми не можуть рахуватись обов'язковими до виконання.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
У разі коли на момент перевірки платника податків органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Позивачем податковий кредит сформовано з урахуванням положень пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та вимог пп. 7.4.5 ст. 7, який містить заборону включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними.
Згідно з пунктом 10.1 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 20.1 ст. 20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", платники податків несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.
Здійснення господарських операцій, зазначених у Акті перевірки від 22.03.2011 року № 413/05-53/174/17-02/54/НОМЕР_2, підтверджено відповідними первинними документами.
Також, слід відмітити, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.
Така ж позиція викладена в інформаційному листі ВАСУ від 20.07.2010 року №1112/11/13-10.
Невиконання своїх зобов'язань перед державою недобросовісного платника податку на додану вартість - продавця не може тягнути за собою негативних наслідків для добросовісного платника такого податку - покупця, який виконав всі умови договору (така позиція висловлюється і Вищим адміністративним судом України у постанові від 04.06.2009 року № 6/44а).
Щодо твердження відповідача на відсутність у позивача актів прийому-передачі нафтопродуктів, то відповідно до пп. 7.5.6 п. 7.5 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, відпуск нафти і нафтопродуктів оформляється товарно-транспортними накладними при відпуску нафтопродуктів автомобільним транспортом. Як було встановлено судом і не заперечувалось відповідачем постачання нафтопродуктів позивачу здійснювалось автомобільним транспортом. Вищезазначена Інструкція передбачає складання акту прийому-передачі нафтопродуктів у випадку відпуску нафтопродуктів залізничним транспортом.
Щодо посилання податкового органу, в Акті перевірки, на нікчемність укладених правочинів між позивачем і ТОВ "Компанія Арагон", ПП "Авантис", то слід зазначити наступне.
Підставою для недійсності правочину, відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
При визнанні угоди нікчемною податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення договорів між позивачем та ТОВ "Компанія Арагон", ПП "Авантис" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
До справи Новоград-Волинською ОДПІ не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про фіктивність господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Частиною другою цитованої статті серед іншого встановлюється, що докази суду надають сторони, які беруть участь у справі.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені доказами наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 158-163, 186, 254 КАС України, суд -
постановив:
Задовольнити позовні вимоги.
Скасувати податкові повідомлення - рішення Новоград - Волинської об'єднаної державно податкової інспекції від 04.04.2011 року № 0001761702/0 та № 0001771702.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: В.А. Липа
Повний текст постанови виготовлено: 19 грудня 2011 р.