справа № 0670/4489/11
категорія 8.2.1
30 серпня 2011 р. м.Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Попової О. Г.,
при секретарі - Бєлоусовій Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ" до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000551601 від 04.04.2011 р.,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ" звернулось до адміністративного суду з позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 04.04.2011 року №0000551601, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46473,00 грн. Вимоги мотивує тим, що відповідачем неправомірно зроблено висновок про порушення відповідачем пп.201.4, 201.6 ст.201, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, пп.5.5, 5.9 Наказу ДПА України №266 на підставі того, що контрагент, у якого було куплено товар - ТОВ "НК Синтез", податкові зобов'язання в грудні 2010 року не декларував та до бюджету не вносив. З вказаним порушенням позивач не погоджується, оскільки несплата ПДВ контрагентом не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених ним в ціні товару, якщо він виконав всі передбачені законом умови та має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту. Позивач посилається на те, що ним було виконано всі необхідні умови, а саме: на підставі укладеного договору купівлі-продажу нафтопродуктів був поставлений товар, за який сплачено встановлену суму, в тому числі ПДВ, отримано належним чином оформлені податкові накладні, суми по яким віднесені до складу податкового кредиту. Вважає податкове повідомлення-рішення недійсним та таким, що підлягає скасуванню. Крім того, на думку позивача, відповідачем неправомірно застосовані норми Податкового кодексу, тоді як господарські операції між позивачем і ТОВ "НК Синтез" мали місце в грудні 2010 року під час дії Закону України "Про податок на додану вартість".
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
17.03.2011 року Коростенською ОДПІ проведена невиїзна документальна перевірка податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ "СКВ-МІГ" за грудень 2010 року, про що складено акт №270/15-02.
В результаті проведення перевірки податковим органом встановлено порушення пп.201.4, 201.6 ст.201, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, пп.5.5, 5.9 Наказу ДПА України №266, а саме: завищено податковий кредит з податку на ддану вартість у грудні 2010 року на 46472,51 грн., за рахунок чого зменшено податкові зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету за грудень 2010 року на суму 46472,51 грн.
На підставі акту перевірки Коростенською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №00005551601 від 04.04.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46473,00 грн.
Суд вважає, що висновок податкового органу є неправильним, виходячи з наступного.
В акті перевірки від 17.03.2011 року №270/15-02 зазначено, що в результаті аналізу та співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ "СВК-МІГ" встановлено, що ТОВ "НК СИНТЕЗ" не відображено до податкових зобов'язань по даному контрагенту за грудень місяць 2010 року, декларація з ПДВ за грудень 2010 року до ДПІ у м.Житомирі не подана, отже у відповідності до пп.201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України продавець товарів не мав правових підстав для виписки податкових накладних, а відповідно покупець не має правових підстав визначених пп.198.6 ст.198 Податкового кодексу України для включення ПДВ по даній операції до податкового кредиту. На підставі зазначеного, податковий орган прийшов до висновку, що позивач свідомо ухилявся від сплати податку до бюджету, а договір, укладений між ним і контрагентом, є нікчемним.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент вчинення спірних правовідносин, згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг), дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг).
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Судом встановлено, що 05.10.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "НК СИНТЕЗ" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №ОТ-2010-17, відповідно до якого продавець зобов'язується передавати покупцю у власність нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати вартість товару відповідно до умов договору (а.с.13).
Взаємовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю "НК СИНТЕЗ" підтверджуються вищевказаним договором від 05.10.2010 року, специфікаціями до договору, товаро-транспортними накладними, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями (а.с.16-39).
Щодо визнання податковим органом договору між позивачем і ТОВ "НК СИНТЕЗ" нікчемним, то відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Підставою для недійсності правочину відповідно до ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
При визнанні угоди нікчемною податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між ТзОВ "НК СИНТЕЗ" та ТзОВ "СКВ_МІГ" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Здійснення господарських операцій з ТзОВ "НК СИНТЕЗ" підтверджено належним чином оформленими первинними документами (в акті перевірки відсутні застереження щодо оформлення первинних документів).
Реальне настання правових наслідків за визначеною Коростеньською ОДПІ нікчемною угодою, підтверджено і не оспорюється висновками акту документальної перевірки. За цією угодою контрагент позивача, ТзОВ "НК СИНТЕЗ", виконав повністю взяті на себе зобов'язання по продажу товарів, а позивач, в свою чергу, провів повний розрахунок за придбаний товар. Позивач у своїх бухгалтерській та податковій звітностях відобразив вчинені операції, правомірно відніс вартість поставок відповідно до валового доходу та валових витрат, своєчасно сплатив податки.
В листі ДПА України №20289/16-1617 від 29.09.2010 року зазначено, що при визнанні угод нікчемними податковий орган зобов'язаний аналізувати реальність здійснення господарської діяльності на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочину нікчемним.
Відсутність доказів сплати постачальником позивача ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в праві формувати податковий кредит при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність товариства, як платника ПДВ.
Статтею 10 Закону України "Про податок на додану вартість", чинною на момент здійснення господарських операцій, чітко передбачено коло осіб, які відповідальні за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету.
Законом України "Про податок на додану вартість", чинним на час здійснення господарських операцій, або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентом.
Така ж позиція викладена в інформаційному листі ВАСУ від 20.07.2010 року №1112/11/13-10.
Невиконання своїх зобов'язань перед державою недобросовісного платника податку на додану вартість - продавця, не може тягнути за собою негативних наслідків для добросовісного платника такого податку - покупця, який виконав всі умови договору (така позиція висловлюється і Вищим адміністративним судом України у постанові від 04.06.2009 року № 6/44а).
Відповідно, несплата контрагентом ПДВ до бюджету не є підставою для позбавлення платника податків - ТОВ "СКВ-МІГ", права на податковий кредит.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, зокрема, бюджетне відшкодування, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків. Будь-яких беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача при формуванні сум податкового кредиту відповідачем - суб'єктом владних повноважень, суду не надано, в тому числі і на запит суду про витребування доказів в порядку ст.11 КАС України.
Крім того, податковим органом неправомірно визначено податкове зобов'язання позивачу на підставі норм Податкового кодексу України, який почав діяти з 01.01.2011 року, тоді як господарські операції позивача з контрагентом ТОВ "НК СИНТЕЗ" відбувались в грудні 2010 року під час дії Закону України "Про податок на додану вартість".
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є недійсним та підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" та керуючись ст.ст.71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції №0000551601 від 04.04.2011 року.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: О.Г. Попова
Повний текст постанови виготовлено: 05 вересня 2011 р.