Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 травня 2012 р. Справа № 2а/0570/2901/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 12.00
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Маслоід О.С.
при секретарі Вишневській О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (м. Донецьк)
до Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі міста Донецька
за участю представників сторін:
від позивача: особисто
від відповідача: не з'явився
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі міста Донецька (надалі - відповідач) про скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 07.02.2012 року № 34.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним. 07 лютого 2012 року відповідач виніс рішення № 34 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання відомостей за 2005 рік, що використовуються у системі персоніфікованого обліку. Позивач вважає зазначене рішення таким, що суперечить чинному законодавству України.
Відповідач у судове засідання не з'явився та представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Через канцелярію Донецького окружного адміністративного суду надав заяву про розгляд справи без участі його представника та заперечення проти задоволення позовних вимог позивача. У запереченні зазначив, що відповідно до абз. 6 ч. 7 розд. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» має право застосування фінансових санкцій відповідно до ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення позивача, суд, -
ОСОБА_1 зареєстрований, як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області 21.08.2002 року за № 1317, перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Будьонівському районі міста Донецька.
06 лютого 2012 року відповідачем складено акт № 19 про несвоєчасне подання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, яким встановлено те, що позивач за 2005 рік фактично подав відомості 06.02.2012 року.
07 лютого 2012 року відповідачем прийнято рішення за № 34 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання відомостей за 2005 рік, що використовуються у системі персоніфікованого обліку, на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким позивачу нараховано фінансові санкції у розмірі 5718,34 грн.
Позивачем було направлено до відповідача скаргу на рішення від 07.02.2012 року № 34 про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів УПФУ.
07.03.2012 року відповідачем винесено рішення про результати розгляду скарги, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення від 07.02.2012 року № 34 про застосування фінансових санкцій без змін.
П. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон) передбачала, що виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників фінансові санкції за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ч. 9 ст. 106 Закону, як і ст. 17 та 19 цього Закону, які регламентують вчинені порушення, встановлені відповідачем в акті про несвоєчасне подання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1, втратили чинність згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" з 01 січня 2011 року, тобто, не діяли на дату прийняття спірного рішення.
Даючи оцінку спірним відносинам у цій частині, необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України наведеній у п.2 мотивувальної частини Рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року, викладеної стосовно дії загально правового принципу норми права у часі.
Позиція Конституційного Суду України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Як зазначено абз. 1 даного Рішення в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Виходячи з аналізу норми, покладеної в основу застосування санкцій та нарахування пені, вона діяла з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме цей проміжок часу норма визначала склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Як зазначено абз. 4 Рішення, відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.
Відповідно до п. 22 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них. Зазначені норми найшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001, у справі №1-22/2001(справа про відповідальність юридичних осіб).
Абз. 7 мотивувальної частини Рішення передбачено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом п. 22 ч. 1 ст.92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них.
П. 5 мотивувальної частини зазначеного Рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність.
На момент прийняття спірного рішення норми, яка встановлювала відповідальність за порушення вчинені позивачем, не існувало.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зокрема органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.1, 2 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Обов'язок суду вирішувати спори на підставі Конституції України закріплений положеннями принципу законності викладених п. 1 ч. 1 ст. 9 КАС України.
З огляду на зазначене, відповідач помилково застосував норми матеріального закону, що були чинними на момент вчинення позивачем, як страхувальником правопорушення, без врахування того, що ця сама норма передбачає не тільки засади юридичної (адміністративної) відповідальності, алей саму відповідальність за правопорушення. На момент притягнення до відповідальності норм, тобто підстав для відповідальності не існувало, що доводить протиправність (незаконність) спірного рішення.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача стосовно можливості застосування норм права, які втратили чинність відповідно до абз. 6 п. 7 розділу 8 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», якими за фондами загальнообовязкового державного соціального страхування збережені повноваження застосування фінансових санкцій, якими вони були наділенні до набрання чинності даного Закону, з огляду на наступне. Збережені функції застосування санкцій слід розуміти виключно тих, які існують на момент їх застосування, а не тих, які існували раніше. Тобто, відповідачем безпідставно право на застосування санкцій (компетенція) прирівняні до підстав відповідальності.
Даної правової позиції підтримується Донецький апеляційний адміністративний суд в Постанові від 11 січня 2012 року по справа № 2а/0570/12670/2011 а також Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 09 листопада 2011 року по справі № К/9991/28551/11.
Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача про скасування рішення відповідача № 34 від 07.02.2012 року про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання відомостей, що використовуються у системі персоніфікованого обліку є обґрунтованими та підлягають задоволеню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
.
На підставі вищевикладеного та керуючись Конституцією України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року, ст.ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі міста Донецька від 07.02.2012 року № 34 року до ОСОБА_1 про застосування фінансових санкцій в розмірі 5718,34 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 90,19 грн.
Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Скарга подається на ім'я Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 10.05.2012 року в присутності позивача.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 15 травня 2012.
Суддя Маслоід О.С.