07 травня 2012 року Справа № 2а/0370/1210/12
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Каленюк Ж..В.,
при секретарі судового засідання Ковальчуку С.В.,
за участю представника позивача Рудя Б.Ю.,
представника відповідача Полякової В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про визнання частково протиправною постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 травня 2010 року та зобов'язання зняти обтяження та арешти щодо окремого майна,
Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит», позивач) звернулося з адміністративним позовом до Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (далі - відділ ДВС, відповідач) про визнання протиправною постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 травня 2010 року в частині накладення арешту на автомобіль марки ВАЗ, модель 211540, 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_3, а також про зобов'язання здійснити дії щодо зняття обтяження та арешту вказаного автомобіля.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 травня 2010 року старшим державним виконавцем відділу ДВС Войтович О.В. на виконання судового наказу Луцького міськрайонного суду від 14 грудня 2009 року № 2н-1507/09 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_3 в межах суми стягнення 3 519,44 грн.; відповідне обтяження внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Разом з тим, зазначений автомобіль є предметом застави відповідно до договору застави від 14 травня 2008 року, укладеним між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3; 14 травня 2008 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено відповідні записи про обтяження зазначеного майна. Крім того, згідно з даним кредитним договором кінцевим терміном погашення суми кредиту ОСОБА_3 є 13 травня 2013 року і по цей термін сума кредиту забезпечується вказаним заставним рухомим майном. Враховуючи те, що виконавче провадження відкрито у 2010 році, а договір застави укладений значно раніше - 14 травня 2008 року, 24 січня 2012 року Луцьким міськрайонним судом на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» винесено рішення про звернення стягнення на предмет застави, то позивач вважає, що державний виконавець діяв з порушенням вимог статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та розпочав процедуру стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями шляхом внесення обтяжень та накладення арешту на усе майно ОСОБА_3 та не повідомив про це заставодержателя, що призвело до порушення його прав та не дає можливості здійснити реалізацію автомобіля на погашення ОСОБА_3 заборгованості перед банком у сумі 70 580,53 грн.
Відповідач у письмовому запереченні проти позову його вимог не визнав (а.с.26-27), пояснивши, що виданий Луцьким міськрайонним судом судовий наказ від 07 жовтня 2009 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства «Ві Ей Бі Банк» (ВАТ «Ві Ей Бі Банк») кредитної заборгованості в сумі 3 463,54 грн. та судових витрат у сумі 55,50 грн. надійшов до відділу ДВС 13 січня 2010 року. Відповідно до статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем відкрито виконавче провадження, про що винесено постанову 19 січня 2010 року. Одночасно цією постановою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, як просив у заяві стягувач. Державний виконавець діяв в межах повноважень та відповідно до чинного законодавства. З наведених підстав відповідач у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав із підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у письмовому запереченні, та просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з таких мотивів та підстав.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно із статтею 11 цього Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 57 Закону № 606-XIV для забезпечення реального виконання рішення застосовується арешт майна боржника. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Постановою старшого державного виконавця відділу ДВС від 19 січня 2010 року про відкриття виконавчого провадження по виконанню судового наказу Луцького міськрайонного суду від 14 грудня 2009 року № 2н-1507/09 на користь ВАТ «Ві Ей Бі Банк» накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_3 у межах суми звернення стягнення 3 519,44 грн. (а.с.38). На підставі цієї постанови 26 січня 2010 року до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого та обтяжень об'єктів нерухомого майна внесено відповідні реєстраційні записи про арешт майна (а.с.29-30). У подальшому постановою старшого державного виконавця від 20 травня 2010 року в рамках цього виконавчого провадження було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3, та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, в межах суми боргу (а.с.37).
Статтею 54 Закону №606-XIV встановлено порядок звернення стягнення на заставлене майно: звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналізуючи зібрані та дослідженні в ході судового розгляду справи докази, суд приходить до висновку про те, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 травня 2010 року винесена із порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Судом на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 306822 (а.с.7), Статуту АТ «Банк «Фінанси та кредит» (а.с.8-9) встановлено, що 30 вересня 2009 року Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією проведено зміну найменування юридичної особи Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит».
14 травня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником, якого є позивач, та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № Ф1-08/53732-46 (а.с.17-21), відповідно до пункту 2.1 якого позивачем було надано ОСОБА_3 кредитні ресурси у сумі 8 500,00 доларів США, які остання зобов'язувалась повністю повернути до 13 травня 2013 року; забезпеченням виконання кредитних зобов'язань є автомобіль марки ВАЗ, модель 211540, 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 (підпункти 3.2, 5.1 договору). 14 травня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було також укладено договір застави (а.с.14-15), згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_3 як заставодавець передає ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» як заставодержателю належний їй на праві власності зазначений вище автомобіль для забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих до 13 травня 2013 року за кредитним договором від 14 травня 2008 року № Ф1-08/53732-46. Як вбачається з пункту 8 договору застави, в разі неналежного виконання заставодавцем умов кредитного договору (несвоєчасне повернення суми кредиту, процентів, пені, сплати штрафних санкцій) заставодержатель має право на звернення стягнення на заставлене майно.
Наявність приватного обтяження щодо заставного майна ОСОБА_3 підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 14 травня 2008 року № 18557095 (а.с.16).
У зв'язку із невиконанням ОСОБА_6 своїх зобов'язань перед АТ «Банк «Фінанси та кредит» останній звернувся до Луцького міськрайонного суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 70580,53 грн. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 24 січня 2012 року, яке набрало законної сили 13 лютого 2012 року, даний позов було задоволено та звернуто стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 травня 2008 року № Ф1-08/53732-46 шляхом продажу вказаного автомобіля АТ «Банк «Фінанси та кредит» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах Державтоінспекції України, а також наданням АТ «Банк «Фінанси та кредит» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (а.с.12-13).
Згідно з статтею 572 Цивільного кодексу України кредитор має право у разі невиконання божником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншим кредитором. Відповідно до частини шостої статті 18, статті 19, частин першої, шостої статті 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу», якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше. Переважне право заставодержателів одного і того ж майна, що зареєстровані в один і той же день, визначається моментом реєстрації застави. Переважне право у задоволенні вимог із заставленого рухомого майна визначається на підставі моменту реєстрації застави та моменту реєстрації змін щодо предмета застави в частині цих змін. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Таким чином, наклавши арешт на предмет застави державний виконавець обмежив позивача у правах заставодержателя в частині задоволення вимог шляхом продажу предмета застави відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду від 24 січня 2012 року. Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна свідчить, що реєстрація обтяження проведена приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7 на підставі договору застави 14 травня 2008 року (а.с.16). Звідси випливає, що позивач має переважне право на звернення стягнення на предмети застави перед іншими кредиторами цього боржника. Отже, суд вважає доведеним ту обставину, що у позивача згідно з укладеним кредитним договором є першочергове право на заставлене майно, однак реалізувати його він не може у зв'язку із арештом відповідачем майна ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження згідно з постановою від 20 травня 2010 року.
Таким чином, виносячи 20 травня 2010 року на підставі судового наказу від 14 грудня 2009 року постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, державний виконавець відділу ДВС повинен був з'ясувати, чи не перебуває майно боржника (його частина) у заставі та чи не було накладено заборону його відчужувати (тобто, перевірити наявність умов, визначених статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження»), однак таких дій він з дня відкриття виконавчого провадження не здійснив, заставодержателя про арешт майна не повідомив. Водночас, відповідач був інформований, що рухоме майно ОСОБА_3 на час прийняття постанови, що оскаржується, складалося із автомобіля ВАЗ 211540, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1(а.с.39). Про арешт майна ОСОБА_3 та заборону на його відчуження (в тому числі вказаного вище автомобіля) згідно з постановою від 20 травня 2010 року позивач дізнався у зв'язку із надходженням на його адресу листа відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи ДАІ з обслуговування м. Луцька, Луцького, Ківерцівського, Рожищенського та Маневицького районів підпорядкованого УМВС України у Волинській області від 24 квітня 2012 року № 537/12 (а.с.11).
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку суду, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх і беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятої постанови.
Відповідно до частини другої статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і скасування рішення чи окремих його положень. Відтак, позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною і скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 травня 2010 року в частині накладення арешту на автомобіль, який належить на праві власності ОСОБА_3 та є предметом застави згідно із договором від 14 травня 2008 року.
Позовна вимога про зобов'язання відповідача зняти обтяження та арешти щодо зазначеного автомобіля задоволенню не підлягає, оскільки саме по собі визнання протиправною та скасування постанови в частині накладення арешту на рухоме майна, яке є предметом застави, є підставою для вчинення державним виконавцем подальших дій в силу статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», а зобов'язання судом до вчинення відповідачем цих дій є формою втручання в його дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 2, 71, 160, 162, 163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про заставу», суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції від 20 травня 2010 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на автомобіль, який є предметом договору застави від 14 травня 2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 08 травня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ж.В.Каленюк