м.Вінниця
08 травня 2012 р. Справа № 2а/0270/1198/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дмитришеної Руслани Миколаївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Вівсяної Інни Василівни
представників позивача: Савчук І. В., Шишковської А. Б.
представників відповідача: Гайдай А. В., Вершигори І. П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Державного підприємства "Вінницьке лісове господарство"
до: Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось державне підприємство «Вінницьке лісове господарство» (далі - ДП «Вінницьке лісове господарство») з позовом до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції (далі - Вінницька МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Вінницькою МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000062300 від 05.03.2012 року про збільшення ДП «Вінницьке лісове господарство» суми грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств і організацій державного підпорядкування за основним платежем -190084,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40716,00 грн.
Дане податкове повідомлення-рішення позивач вважає протиправним та таким, що прийняте в порушення чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просили позов задовольнити повністю.
Представники відповідача у судовому засіданні вказували на те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, а тому адміністративний позов ДП «Вінницьке лісове господарство» не підлягає задоволенню.
В ході розгляду справи судом викликано та допитано свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які повідомили суду наступне.
Свідок ОСОБА_6 пояснив суду, що дійсно виконував роботи зазначені в умовах договору між ним та ДП «Вінницьке лісове господарство» на належному йому на праві приватної власності тракторі, який придбав по дорученню. Також ним використовувалась праця найманих працівників. Оплату за виконану роботу отримував в безготівковій формі. Робота приймалась працівниками підприємства та обсяги її відображальсь у Акті виконаних робіт.
Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що працював на підставі по договору, укладеному між ним і ДП «Вінницьке лісове господарство», користувався працею найманих працівників та кошти за роботу отримував в безготівковій формі. Якість та обсяг виконаної ним роботи приймали лісничі, про що підписувались Акти.
Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що для виконання роботи, відповідно до договору, використовував трактор брата своєї дружини та договір відносно оренди трактора не укладав. Плату за виконану роботу отримував в безготівковій формі.
Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що на виконання умов договору з ДП «Вінницьке лісове господарство» щодо посадки лісових насаджень, ведення рубки лісу, його очистки та проріджування уклала з ОСОБА_14 договір оренди трактора, який нотаріально не завіряла. Також, для робіт наймала людей по договорам, які заключалися в центрі зайнятості. Оплату за виконану роботу отримувала в безготівковому порядку.
Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що заключала договір на виконання роботи з ДП «Вінницьке лісове господарство» по посадці лісу, догляду за лісом, збирання насіння, рубки лісу, вивезення і навантаження деревини та заготівлі сіна на протязі 6 місяців за допомогою найманих працівників. Оплату отримувала в безготівковій формі. Приймав роботу та підписував акти виконаних робіт лісничий, інженер та директор. Щодо виконання робіт підвищеної небезпеки без відповідних дозволів, то зазначила, що недооформила дані дозволи, так як перестала надавати послуги ДП «Вінницьке лісове господарство».
Свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що на час надавання послуг ДП «Вінницьке лісове господарство» була зареєстрована як підприємець та для виконання робіт користувалася працею найманих працівників. Проте, наймані нею працівники до 2010 року оформлені згідно законодавства не були, оскільки вони цього не хотіли.
Свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що виконувала роботи згідно договору по догляду за лісовими культурами в період з 2009 року по 2011 рік. В роботі їй допомогали родичі та знайомі, яких вона не оформляла як найманих працівників за їх відмовою. Розрахунок за роботу з нею проводився в безготівковій формі на підставі акту виконаних робіт. Також, вказала, що викликалась податковим органом для надання пояснень щодо надання послуг ДП «Вінницьке лісове господарсто», однак з'явитися не мала змоги.
Свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що здавав в оренду трактор, який належить йому на праві приватної власності одночасно двом підприємцям згідно договорів оренди, які нотаріально не завірялись.
Крім того, в ході судового розгляду було допущено заміну відповідача Вінницьку МДПІ на її правонаступника Вінницьку ОДПІ Вінницької області Державної податкової служби.
Заслухавши пояснення представників позивача, заперечення представників відповідача, свідків, оцінивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Вінницькою МДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ДП «Вінницьке лісове господарство» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.09.2011 року відповідно до затвердженого плану перевірки, за наслідками якої складено акт №87/23/33315831 від 17.02.2012 року (а. с. 8-68).
В ході вказаної вище перевірки перевіряючими констатовано порушення законодавства. Зокрема, вказано, що ДП «Вінницьке лісове господарство» порушено п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 128 Господарського кодексу України, ст. 203, п.1 п.2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 ст. 626, ст. 629, ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 59 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», ст. 59 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», п. 151.1 ст. 151 та п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток.
В акті №87/23/33315831 від 17.02.2012 року (далі - Акт) вказано слідуюче.
Перевіркою повноти визначення скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2011 року встановлено їх завищення, на загальну суму - 1036927,00 грн., в тому числі:
- за 1 квартал 2009 року, на загальну суму - 50023,00 грн.;
- за 2 квартал 2009 року, на загальну суму - 107445,00 грн.;
- за 3 квартал 2009 року, на загальну суму - 116064,00 грн.;
- за 4 квартал 2009 року, на загальну суму - 108864,00 грн.;
- за 1 квартал 2010 року, на загальну суму - 95872,00 грн.;
- за 2 квартал 2010 року, на загальну суму - 183397,00 грн.;
- за 3 квартал 2010 року, на загальну суму - 109539,00 грн.;
- за 4 квартал 2010 року, на загальну суму - 156830,00 грн.;
- за 1 квартал 2011 року, на загальну суму - 108893,00 грн.
На порушення п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємством безпідставно віднесено до складу валових витрат (рядку 04.1 Декларації) лісосічні роботи та трелювання лісу та інші рубки, отримані від СПД-фізичних осіб, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування на загальну суму 1036927,00 грн., в тому числі:
1. Виконання лісосічних робіт і трелювання лісу без дозволів на початок проведення роботи підвищеної небезпеки та безпідставне віднесення до валових витрат послуг трелювання лісу, без застосування відповідної техніки на загальну суму - 906393,00 грн.
Податковим органом зазначається, що приватними підприємцями надавалися тендерні пропозиції на закупівлю послуг у лісовому господарстві в ДП «Вінницьке лісове господарство». Ставши переможцем тендерних торгів підприємцями укладено ряд договорів на виконання лісозаготівельних робіт, послуг по догляду, трелювання лісу та інші.
Дані роботи підтверджено актами виконаних робіт представлених до перевірки.
На виконання зазначених робіт фактично за актами виконаних робіт відображено витрати праці працівника на обсяг та термін робіт значно більші, ніж визначено згідно умов вищезазначених Договорів, та фактичної наявності найманих працівників. Отже, одночасно виконання вищевказаних робіт найманою кількістю людей є неможливим.
Відповідач наголошує, що відповідно до пункту 1.2 Наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 13.07.2005 р. №119 «Про затвердження правил охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості» визначено: «Трелювання волокон (волочінням) - чокерне трелювання, при якому долішній ряд переміщуваної пачки дерев, хлистів, довгоття або сортиментів чи окрема частина дерева прилягає до грунту всією довжиною.»
Отже, як наголошує відповідач, дана робота потребує використання спеціалізованої техніки та отримання відповідних дозволів на виконання таких робіт.
2. Виконання послуг по догляду за лісом, збором лісового насіння, догляду за саджанцями та інших послуг приватним підприємцем ОСОБА_11, яка одночасно є працівником ДП «Вінницьке лісове господарство» отримувала на підприємстві заробітну плату, відповідно до виписаних нарядів на виконання робіт. Загальна сума послуг віднесених до складу валових витрат підприємства становить - 130534,00 грн.
Відповідач наголошує, що на виконання зазначених робіт фактично за актами виконаних робіт відображено витрати праці працівника на обсяг та термін робіт значно більші, ніж визначено згідно умов вищезазначених Договорів та фактичної наявності найманих працівників. Отже, податковий орган приходить до висновку, що одночасно виконання вищевказаних робіт найманною кількістю людей є неможливим.
Таким чином, Вінницька МДПІ приходить до висновку, що договори виконаних робіт між ДП «Вінницьке лісове господарство» та СПД-фізичними особами не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.
З наведеного вище, відповідач вважає, що підприємством порушено ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.
В зв'язку з тим, що договори робіт є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Не погоджуючись з Актом, позивач подав заперечення на даний Акт за №156/15 від 27.02.2012 року (а. с. 84-104).
Листом №1449/10-23 від 03.03.2012 року про результати розгляду заперечення на Акт, відповідачем повідомлено, що пункт 3.1.2 акту перевірки викладено в новій редакції, було встановлено завищення валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.01.2009 року по 30.09.2011 року на загальну суму 760336,00 грн., в результаті чого позивачем за період з 01.01.2009 року по 30.09.2011 року занижено податок на прибуток на загальну суму - 190084,00 грн. (а.с. 105-117).
На підставі вищезазначеного акту, Вінницькою МДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення №0000062300 від 05.03.2012 р. (а. с. 118), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств і організацій державного підпорядкування за основним платежем -190084,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40716,00 грн.
Визначаючись щодо заявленого позову суд виходив з наступного.
В судовому засіданні з пояснень свідків було з'ясовано, що лісосічні роботи можуть виконуватись як з допомогою трактора, так і кіньми. Вказані пояснення фізичні особи-підприємці надавали і перевіряючим під час проведення перевірки, проте відповідачем перевірені не були, копії договорів оренди за їх наявності для перевірки не вимагались.
Відповідач не взяв до уваги те, що ФОП ОСОБА_9 на виконання умов договору з позивачем уклала з ОСОБА_14 договір оренди трактора від 27.10.2009 року (копії договору оренди трактора, копія біржового договору купівлі-продажу ТЗ № 943066 від 23.10.2009 р. та свідоцтво про реєстрацію ТЗ містяться в матеріалах справи).
ФОП ОСОБА_15 01.12.2008 р. та 01.01.2010 р. укладала договори оренди трактора Т-40 з ОСОБА_13 (копії договорів оренди та свідоцтво про реєстрацію машини містяться в матеріалах справи).
ФОП ОСОБА_6 послуги трелювання лісу виконав на належному йому на праві власності тракторі колісному марки МТЗ-80, рік випуску 1989 (копія свідоцтва про реєстрацію машини та копія біржового договору (угоди) купівлі-продажу НОМЕР_1 від 20.08.2010 р. містяться в матеріалах справи).
Інші підприємці виконували роботи за допомогою фізичних осіб, у тому числі членів своїх своїх сімей, надавали послуги по трелюванню лісу за допомогою коней, які є у них у власності.
Тому висновок відповідача про те, що відсутність власного транспорту, кваліфікованих працівників та дозволів на початок робіт підвищеної небезпеки виключає виконання вищевказаних робіт, спростовується матеріалами справи.
Щодо ОСОБА_11, яка на думку відповідача не могла бути приватним підприємцем і виконувати послуги по догляду за лісом, збором лісового насіння, догляду за саджанцями та інших послуг, оскільки одночасно є працівником ДП «Вінницьке лісове господарство» і отримувала заробітну плату за свою працю, тому кошти в сумі 130534,00 грн. не можуть бути віднесені до складу валових витрат, оскільки це витрати на заробітну плату, то суд зауважує, що такий висновок не ґрунтується на матеріалах перевірки.
Так, як вбачається з наказів, які знаходяться в матеріалах справи, ОСОБА_11 була сезонним працівником та у перевіряємий період в трудових відносинах хоч і знаходилась з підприємством, проте всі роботи, які зобов"язувалась виконати як підприємець, їй допомагали виконувати родичі та сусіди.
Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Частиною 4 даної норми та Конституцією України встановлено обмеження для зайняття підприємницькою діяльністю органам державної влади та органам місцевого самоврядування, а також військовослужбовцям.
Виконання ОСОБА_16 сезонних робіт, які не співпадають у часі з наданням нею вищевказаних послуг, та кошти, отримані нею на підставі актів здачі-приймання виконаних робіт, можуть вважатися оплатою за виконувану роботу та повинні бути включені до складу валових витрат підприємства.
Крім вищевикладеного суд бере до уваги, що згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці...
Під час проведення перевірки відповідачем було підтверджено факт виконання робіт фізичними особами-підприємцями та здійснення розрахунку за надані послуги в повному обсязі.
Як вбачається з п. 5.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з подальшими змінами, в ньому наведений вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат. В Акті перевірки відсутнє посилання на дану норму Закону, тому відсутні підстави вважати, що витрати, понесені підприємством по вищевказаним операціям, не повинні були включатись до складу валових витрат за перевіряємий період.
Крім того, відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, визнаючи недійсним правочини, укладені з фізичними особами - підприємцями, вважаючи, що не настали правові наслідки за даними правочинами.
Так, підприємство засноване на державній власності, і на виконання вимог абзаців 1,2,3 пункту 18 Положення про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2008 року №921, зі змінами та доповненнями (втратило чинність 30.07.2010 року) на підприємстві проводились тендерні торги на закупівлю послуг у лісовому господарстві.
Правильність проведення вказаних торгів стали предметом перевірки Контрольно-ревізійним управлінням у Вінницькій області за період з 01.01.2009 року по 01.09.2011 року. За результатом перевірки був складений Акт № 18-15/22 від 18.10.2011 року (а. с. 71-83).
Перевіркою відповідності документації з конкурсних торгів (тендерної документації) вимогам законодавства, документів, що підтверджують видачу документації з конкурсних торгів (тендерної документації) та реєстру отриманих пропозицій з конкурсних торгів (тендерних пропозицій), порушень не встановлено (стор. 9 Акта перевірки КРУ).
Перевіркою протоколів оцінки на предмет правильності визначення переможця торгів, порушень не виявлено.
Перевіркою процедури укладання договорів на закупівлю товарів та послуг на предмет дотримання законодавства та відповідності умов укладених договорів вимогам документації з конкурсних торгів (тендерної документації), умовам пропозиції з конкурсних торгів (тендерної пропозиції) порушень не встановлено.
Таким чином, тендерні пропозиції, представлені вищевказаними фізичними особами підприємцями, були враховані для визначення переможця, і додаткових умов, зокрема, наявності найманих працівників, власного транспорту чи необхідних дозволів на виконання лісосічних робіт чинним законодавством не вимагалось.
Крім того, Наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 13.07.2005 року № 119 «Про затвердження Правил охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості» установлюють вимоги з охорони праці і коло осіб, на які вони поширюються (п. 1.1), і не встановлюють для виконання певних робіт обов'язкове використання техніки чи найманої праці.
Одним із аргументів відповідача, висловлені в акті перевірці та запереченнях на позов є те, що угоди (правочини) укладені позивачем із вищевказаними контрагентами є нікчемними виходячи із положень ст. ст. 203, 215, 216, 228, 626, 629, 655, 656, 658, 662 ЦК України (арк. с. ).
З даного приводу суд зауважує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин визначений Законом України "Про державну податкову службу в Україні"та Податковим кодексом України.
Положеннями Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. (стаття 20) та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" №509-ХІІ від 04.12.1990р. (стаття 10) податкові органи не наділені компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.
Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, органи державної податкової служби України не наділені повноваженнями на встановлення факту нікчемності (фіктивності) правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст.ст.203, 215. 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в актах перевірок суб'єктів господарювання.
Крім того, висновки про нікчемність правочинів відноситься до виключної компетенції судів, а не податкового органу. При цьому, податкові органи не позбавлені права звернутись до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між позивачем у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентами, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспарюваного правочину за такими угодами, як це встановлено ст. 228 ЦК України.
При цьому слід зауважити, що в рамках укладених договорів між державним підприємством та приватними підприємцями виконувались роботи, обсяги яких оформлялись Актами. Проте, перевіряючими при перевірці було вибірково враховано виконані роботи відповідно до Актів виконаних робіт. В той час, як угоди (правочини) укладені позивачем із вищевказаними контрагентами на думку перевіряючих є повністю нікчемними. На думку суду, нікчемність договору не може бути визнана в якійсь частині. Якщо угоди є нікчемними, то і вся сума при їх виконанні не може братись до заліку. Натомість, перевіряючими робиться припущення, що виконання вказаних в Акті робіт найманою кількістю людей є неможливим, тому перевіркою із складу валових витрат по рядку 04.1 Декларації з податку на прибуток за перевіряємий період виключено витрати на виконання вищезазначених робіт, одержаних від СПД на загальну суму 1 036 927грн.
Разом з тим, при вирішенні даного спору, суд враховує також правову позицію сформовану у даних спорах Вищим адміністративним судом України.
Так, у Інформаційному листі від 2 червня 2011 року №742/11/13-11 з метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України звертає увагу на таке.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас у Інформаційному листі від 01.11.2011 №1936/11/13-11 ВАСУ зазначає, що для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.
Також в листі зазначено, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Так в спростування тверджень податкового органу щодо безтоварності господарських операцій, для огляду в судовому засіданні, також долучено до матеріалів справи низку наступних документів: акти здачі-приймання робіт (послуг), документи про оплату, договори на виконання лісовпорядних робіт.
Акти здачі-приймання робіт (послуг) мають всі необхідні реквізити передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", дата та місце складання документу, найменування сторін, що склали документ, назва документа, назва послуги, вартість послуги та підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції. Зауваження з приводу оформлення Актів здачі-приймання робіт (послуг) працівниками податкового органу не зафіксовано.
За отримані послуги позивачем проведено розрахунки з підрядниками. Тобто відбулись реальні зміни майнового стану платника податків позивача.
Реальність господарської операції з контрагентами підтверджена належними первинними бухгалтерськими та податковими документами.
Таким чином, визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).
Згідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Отже, правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.
Таким чином валові витрати в даному випадку були сформовані позивачем правомірно.
Відповідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. При розгляді справи, відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесеного оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів, показів свідків, факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження.
Таким чином, проаналізувавши надані сторонами докази та норми чинного законодавства суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача відповідають чинному законодавству України, документально обґрунтовані, та підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладені обставини, податкове повідомлення-рішення №0000062300 від 05.03.2012 року є протиправним та підлягає скасуванню, а понесені позивачем витрати по сплаті судового збору при звернені до суду згідно зі статтею 94 КАС України підлягають стягненню з Державного бюджету України на їх користь.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 березня 2012 року №0000062300.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Вінницьке лісове господарство" судові витрати у розмірі 2146,00 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України із рахунків Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: Дмитришена Руслана Миколаївна