Справа № 2-3075
2008 року
01 серпня 2008 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючій судді Цалко А.А., при секретарі Єршовій Я.Ю., за участю адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Сімеїзської селищної ради про визнання права власності на гараж та цокольний поверх,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати за ним право власності на нерухоме майно - гараж загальною площею 28,7 кв.м., а також цокольний поверх ,загальною площею 11,7 кв.м, розташованих АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,0043 га, розташованої АДРЕСА_1 на підставі державного акту серії ЯД № 573004 від 07 травня 2007 року. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування індивідуального гаража. До отримання державного акту на земельну ділянку, в 2002 році ним було почато будівництво гаража . Згодом він закінчив будівництво, однак, відповідачем йому було відмовлено в наданні дозволу на проектно- дослідні роботи згідно рішенню № 543 від 13 грудня 2007 року, на підставі рішення № 43 від 06 грудня 2007 року. Побудований гараж та цокольний поверх не порушує нічиїх інтересів. Також посилання відповідача на наявність на ділянці об'єктів комунальної власності суперечить проекту відводу , який пройшов земельно - будівельну експертизу .
Позивач у судовому засіданні позов підтримав.
Представник відповідача у судовому засідання при ухваленні рішення покладався на розсуд суду , посилаючись на той факт, що позивачем не отримано в установленому закону порядку дозволу на будівництво гаража та цокольного поверху.
Суд, заслухавши пояснення позивача ,думку адвоката , представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволені позову необхідно відмовити з наступних підстав:
Судом встановлено, що в 2002 році позивачем на ділянці АДРЕСА_2 було почате будівництво капітального гаража .
Згодом будівництво було завершено та Комунальне підприємство «Ялтинське бюро технічної інвентаризації» інвентаризувало будови в смт. Паркове м. Ялти як гараж, загальною площею 28,7 кв.м., а також цокольний поверх ,загальною площею 11,7 кв.м (а.с. 7-10).
07 травня 2007 року позивачу був виданий державний акт серії ЯД № 573004 на земельну ділянку площею 0,0043 га, розташовану АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального гаража на підставі рішення 11 -ї сесії 5-го скликання Сімеїзської селищної Ради від 03 листопада 2006 року № 14 (а.с. 6).
На той час гараж позивачем був вже самовільно побудований.
Однак,06 грудня 2007 року 11-та сесія 5 скликання Сімеїзської селищної Ради скасувала своє рішення 11 -ї сесії 5-го скликання від 03 листопада 2006 року № 14, у зв'язку з тим, що на земельній ділянці розташовані об'єкти комунальної власності Сімеїзської селищної Ради.
У січні 2008 року позивач це рішення отримав , але його не оскаржував.
13 грудня 2007 року виконавчий комітет Сімеїзської селищної Ради відмовив позивачу своїм рішенням № 543 в надані дозволу на виконання проектно- дослідних робіт по будівництву гаража з цокольним поверхом АДРЕСА_1 (а.с.11).
Позивач також не оскаржував зазначене рішення , але проект на гараж зробив самостійно, без затвердження його в установленому законом порядку.
Відповідно до ч.1 статті 376 ЦК України житловий будинок , будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом , якщо вони забудовані або будуються на земельній ділянці , ще не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту , або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Цією нормою передбачено загальне правило про те , що особа , яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК України).
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст.376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети , за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці , якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК України) .
Відповідно до ст.30 -1 Закону від 20 квітня 2000 року № 1699-ІІІ «Про планування і забудову територій», ст.18 Закону від 16 листопада 1992 року № 2780 -ХІІ «Про основи містобудування» будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад,які можуть делегувати право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд встановив , що позивач самовільно побудував гараж та цокольний поверх на самочинно зайнятій земельній ділянці, яку в подальшому в 2007 році йому було надано для цієї мети, а потім рішення відмінено .
Однак, будівництво гаража здійснювалось з порушенням зазначених норм діючого законодавства , без відповідних дозволів Сімеїзської селищної Ради та її виконавчого комітету. В експлуатацію гараж та цокольний поверх в установленому законом порядку також прийняті не були.
У зв'язку з чим, у суду немає ніяких правових підстав для визнання права власності на зазначені об'єкти за позивачем.
При таких обставинах у задоволені позову ОСОБА_2 необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10,11, 60, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 376 Цивільного кодексу України,ст.30-1 Закону України «Про планування і забудову територій»,ст.18 Закону України «Про основи містобудування»,
В позові ОСОБА_2 до виконавчого комітету Сімеїзської селищної ради про визнання права власності на гараж та цокольний поверх, розташованих на ділянці АДРЕСА_1 , - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд в порядку та строки, встановлені ст. ст. 294-296 Цивільного процесуального кодексу України.