ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
30 березня 2012 року 11:35 справа № 2а-1885/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., при секретарі Крушеніцькому В.М., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»
доЧернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України
про скасування постанови від 05.01.2012р. №2253/83
за участю представників сторін:
від позивача: Савко В.В.,
від відповідача: Тарасенко О.М.
На підставі ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про скасування постанови від 05.01.2012р. №2253/83.
Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою №2253/83 від 05.01.2012р. про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень накладено штраф на позивача за допуск до перевезення неповнолітньої дитини без наявності у батька дитини документів визначених ст.221 Закону України «Про залізний транспорт».
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надано суду усні та письмові заперечення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до ст.1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. При цьому, п.6 ч.1 ст.19 вищевказаного Закону передбачено, що на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2011р. на території Ріпкинського району Чернігівської області, прикордонним нарядом відділу прикордонної служби «Добрянка», в пункті контролю «Горностаївка»у потязі №53 сполученням «Київ - Санкт-Петербург»в присутності провідника потягу №53 під час проведення прикордонного контролю та перевірки документів у вагоні №09, на місці №54 виявлено пасажира - неповнолітню особу ОСОБА_3 15.07.2010р. народження, яка слідувала в Російську Федерацію без наявності у батька проїзного документа на дитину для в'їзду до Республіки Бєларусь.
Положеннями ч.1 ст.3 Закону №2920 зазначено, що посадовою особою відповідного органу охорони державного кордону України, яка виконує функції із здійснення прикордонного контролю, про вчинення правопорушення складається протокол.
Протоколом №530040 від 20.12.2011р. про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень встановлено порушення ч.1 ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».
Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»протокол складається у двох примірниках. Перший примірник разом з іншими документами, що стосуються справи, надсилається протягом трьох робочих днів з дня вчинення правопорушення посадовій особі, уповноваженій накладати штраф.
Як вбачається із матеріалів справи, протокол №530040 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень від 20.12.2011р. направлено листом №29/909 від 23.12.2011р. начальнику Чернігівського прикордонного загону полковнику Бабаюку В. Б.
Пунктом 13 ч.1 ст.20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»визначено, що органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов'язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право у випадках та в порядку, передбачених законами України, розглядати справи про правопорушення, накладати стягнення або передавати матеріали про правопорушення на розгляд інших уповноважених органів виконавчої влади або судів.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», посадова особа органу охорони державного кордону України, уповноважена накладати штрафи, приймає відповідне рішення протягом 15 днів після надходження протоколу про правопорушення та інших матеріалів справи. Рішення оформляється постановою відповідної особи.
Начальником Чернігівського прикордонного загону 05.01.2012р., після розгляду справи про правопорушення, що передбачене ч.1 ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», винесено Постанову №2253/83, якою на перевізника -Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» накладено штраф у розмірі 8500,00грн., за вчинення правопорушення, а саме не перевірено перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту.
Відповідно до Закону України «Про залізний транспорт»основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.
Перевізник, відповідно до ст.221 Закону України «Про залізний транспорт», при перевезенні пасажира у міжнародному сполученні зобов'язаний до початку перевезення перевірити наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовити у перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред'явив необхідні документи. За невиконання обов'язку перевірити перед початком перевезення пасажира у міжнародному сполученні наявність у нього документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, перевізник несе відповідальність, передбачену законом.
Таким чином, положеннями Закону України «Про залізний транспорт»спростовуються посилання представника позивача на відсутність у працівників потягу (при перевезенні пасажира у міжнародному сполученні) обов'язку перевіряти у пасажирів наявність документів, що необхідні для виїзду за кордон України та відсутність у працівників потягу (при перевезенні пасажира у міжнародному сполученні) права на відмову у перевезенні в разі ненадання документів, що необхідні для виїзду за кордон України.
Крім того, суд не бере до уваги посилання представника позивача не положення п.2.1 та п.2.2 Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон для залізничного сполучення, затверджених спільним наказом Державної прикордонної служби України, Державної митної служби та Міністерства транспорту та зв'язку України №745/926/1032 від 06.10.2009р., зареєстрованих у Міністерстві юстиції України №1036/17052 від 05.11.2009р. (надалі по тексту -Технології №745), відповідно до яких начальник поїзду має право лише повідомити пасажирів про необхідність мати при собі паспортні документи, що посвідчують право перетинати кордон України.
Так, відповідно до п.1.1 Технологій №745, ця Технологія застосовується саме під час здійснення прикордонного та митного контролю пасажирських поїздів міжнародного сполучення у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон для залізничного сполучення і спрямована на удосконалення рівня взаємодії органів охорони державного кордону та митних органів, структурних підрозділів залізничного транспорту України, дотримання графіку руху пасажирських поїздів, скорочення часу проведення прикордонного та митного контролю осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Таким чином, судом встановлено, що не спростовується представником позивача, що Технологія №745 врегульовує саме питання взаємодії працівників прикордонної служби та залізничного транспорту в пунктах перетину державного кордону України, та не виключає обов'язку у перевізника перевіряти документи у пасажирів в міжнародному сполученні, відповідно до положень ст.221 Закону України «Про залізний транспорт».
Суд не бере до уваги посилання представника позивача що національним законодавством передбачена можливість перетину державного кордону на підставі дійсних документів для виїзду за кордон батьків (законних представників), які їх супроводжують, з унесенням до цих документів відомостей про дітей, і тому на гр. ОСОБА_5 поширювалась дія ч.2 ст.1 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Білорусь про безвізові поїздки громадянам (надалі по тексту -Угода).
Як вбачається із наявних матеріалів справи, гр. ОСОБА_5, що слідував з України до Російської Федерації з неповнолітньої особою -ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) мала виключно Свідоцтво про народження та Дозвіл ОСОБА_3 на виїзд неповнолітньої дитини за кордон України до Російської Федерації проїздом через територію Республіки Бєларусь в період з 13.12.2011р. по 31.12.2011р. в супроводженні ОСОБА_5
Відповідно до ст.2 та ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.02.1995р. перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка. Аналогічне за змістом положення зафіксоване в ч.1 ст.1 Угоди та додатку 1 до Угоди, в якому визначено виключений перелік документі для перетину кордону України.
Крім того, після аналізу Положення про паспорт громадянина України, Опису паспорту громадянина України, Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затверджених постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992р. суд прийшов до висновку, що особливі відмітки щодо дитини для подальшого її виїзду за кордон (без оформлення відповідного документа дитини), можливо здійснювати виключно в паспорті громадянина України для виїзду за кордон.
Натомість, судом не встановлено, а представником позивача не наведено жодного нормативно-правового акту, яким би передбачалась можливість перетину кордону України неповнолітньою особою разом із батьками (одним із батьків) за наявності у батьків (одного із батьків) виключно національного паспорту, та одночасній відсутності у неповнолітньої особи проїзного документа дитини та/або за відсутності у батьків (одного із батьків) паспорта громадянина України для виїзду за кордон із відповідною відміткою щодо дитини.
Представник позивача також посилався на ст.6 Єдиних правил до договору міжнародного залізничного перевезення пасажирів, при цьому вказував, що договір перевезення повинен бути підтверджений одним проїзним документом, що надається пасажиру. Проте, як вірно зазначив відповідач, ст.6 параграф 2 Єдиних правил визначає, що договір перевезення повинен бути підтверджений одним або кількома проїзними документами.
Крім того, суд не приймає до уваги посилання представника позивача на положення Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), зокрема на параграф 1 ст.9, яким передбачено наявність лише одного проїзного документа, без паспорту. Суд звертає увагу, що ст.10 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) передбачено, що пасажир повинен виконувати формальності, яких вимагає митниця або інші адміністративні власті.
Частиною 1 ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»передбачено, що підприємства (їх об'єднання), установи, організації, фізичні особи-підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення, за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира, але не більше двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одне перевезення.
Відповідно до ч.4 ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»перевізник звільняється від відповідальності, передбаченої цією статтею, якщо доведе, що документи, надані йому пасажиром перед початком міжнародного пасажирського перевезення, дали йому достатні підстави вважати, що пасажир мав документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, транзиту.
Наявні у матеріалах справи, отримані пояснення від учасників процесу свідчать про те, що перевізник не виконав своїх обов'язків, визначених нормами ст.221 Закону України «Про залізничний транспорт», а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки постанова про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень №2253/83 від 05.01.2012р. винесено начальником Чернігівського прикордонного загону відповідно до положень чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, керуючись внутрішнім переконанням та беручи до уваги норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Н.М. Клименчук