ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
в порядку письмового провадження
м. Київ
28 квітня 2012 року № 2а-19070/11/2670
За позовом Відкритого акціонерного товариства "Український Професійний Банк"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків
третя особа проНаціональний банк України скасування податкового повідомлення-рішення
Суддя: Кротюк О.В.
Обставини справи:
ВАТ «Український професійний банк»звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 27.03.2006 року № 0000072320/0 в частині нарахування суми основного платежу 90044,52 (дев'яносто тисяч сорок чотири гривні п'ятдесят дві копійки), штрафних санкцій 233118,46 (двісті тридцять три тисячі сто вісімнадцять гривень сорок шість копійок).
Залучена третя особа без самостійних вимог на боці позивача Національний банк України.
Ухвалою від 15.11.2011 року Вищого адміністративного суду України постанову Господарського суду міста Києва від 27.09.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2009 у справі № 32/174 -А скасовано. Справу № 32/174-А направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою від 23.12.2011 справу прийнято до розгляду Окружним адміністративним судом м. Києва.
Під час розгляду справи позивач підтримав первинні позовні вимоги.
Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.
Третя особа (Національний банк України) явку свого представника в судове засідання не забезпечила хоча і була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.
На підставі ч.6 ст.128 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
встановив:
Спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків проведено планову виїзну перевірку вимог податкового і валютного законодавства ВАТ «Український Професійний Банк»(далі -Банк/позивач) за період з 01.10.2002 по 30.09.2005 року, про що складено акт від 15ю03.2006 року № 168/2320/19019775 (далі -Акт перевірки). На підставі акту перевірки було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27 березня 2006 року № 000006230/0 яким було нараховано позивачу основний платіж і штрафні санкції з податку на прибуток.
Банк не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині встановлених перевіркою порушень щодо формування страхових резервів за операціями овердрафтного кредитування і розміщення коштів на кореспондентських рахунках у банках-нерезидентах, питання віднесення на валові витрати сум витрат які є поліпшенням 1-ої групи орендованих основних фондів та пов'язаного з цим заниження норм амортизаційних відрахувань. В іншій частині оскаржуване податкове повідомлення рішення позивачем не заперечується (питання щодо віднесення на валові витрати придбаної вакцини для щеплення т.1. а.с. 51; та питання заниження валового доходу І кв. 2004 року та завищення валового доходу в ІІ кв.2004 року на суму 39344,26 гривень -т.1. а.с. 34) та у зв'язку з цим самостійно сплачено частина основного зобов'язання і штрафної санкції згідно оскаржуваного рішення, про що надано суду платіжні доручення № 469 і 469 від 04 квітня 2006 року. Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У відповідності до положень пп.12.2.1. п.12.2. ст.12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств ((в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97)" № 334/94-ВР від 28.12.1994; далі -Закон про прибуток) будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.
Згідно положень статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" № 2121-III від 07.12.2000 державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах, зокрема: 1) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 2) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій.
З урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону (пп. 12.2.2. п.12.2 ст. 12 Закону про прибуток).
Така методика встановлена Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" (затверджено Постановою Національного банку №279 від 06.07.2000).
Згідно абзаців 4,5 пп. 12.2.3. п.12.2 ст. 12 Закону про прибуток встановлено, що до суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ. Під терміном "основна діяльність" слід розуміти операції, визначені статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи.
У відповідності до положень статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі -Закон про банки) на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди, зокрема операції з валютними цінностями.
Під валютними цінностями розуміються валюта України, іноземна валюта (п.1. ст. 1 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993; далі -Декрет КМ). У відповідності до положень п.2 ст.1 Декрету КМ під поняттям "валютні операції" розуміються зокрема: операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Згідно положень пп.7.1.3. ст.7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (№2346-III від 05.04.2001) під поняттям «кореспондентський рахунок»розуміється рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.
В той же час пп. 7.1.4. ст.7 вказаного закону встановлено, що особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками.
Судом за наслідком дослідження договорів, залучених до матеріалів справи, про відкриття кореспондентських рахунків встановлено, що їх умовами передбачено нарахування банком-нерезидентом процентів на залишки коштів на цих рахунках.
У відповідності до положень пп.2.12 Розділу 2 Порядку застосування адміністративного арешту активів платників податків" (№ 386, затверджено наказом ДПА від 25.09.2001) активні операції банку - це фінансові операції з розміщення коштів з метою отримання доходу.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов до наступного висновку.
Розміщення коштів банком на кореспондентському рахунку іншої фінансової установи має подвійну природу. Тобто якщо кошти розмішуються на відповідному кореспондентському рахунку і умовами його режиму передбачено нарахування процентів на залишок коштів, то така операція з розміщення коштів на кореспондентському рахунку буде мати характер активної, оскільки передбачає отримання процентного доходу. У разі, якщо умовами договору кореспондентського рахунку не передбачено нарахування відсотків на залишок коштів на ньому, то така операція характеру активної не буде мати.
Отже, за таких умов, операції позивача з розміщення коштів на кореспондентських рахунках банків нерезидентів є операціями, що здійснюються в рамках власної господарської діяльності у відповідності до умов ст. 47 Закону про банки. При цьому вказані операції мають характер активних, оскільки згідно умов договорів кореспондентського рахунку передбачають нарахування та виплату процентів на залишок коштів на такому рахунку. А тому, з огляду на вказане судом вище, висновки податкової служби, зазначені у Акті перевірки (т.1. а.с. 45), є не обґрунтованими і безпідставними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо питання нарахування резервів під операції «овердрафтного»кредитування, то суд відмічає наступне.
Як випливає з ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.11.2011 (т.3. а.с. 30) колегією суддів касаційної інстанції зазначено, що судами попередніх інстанцій не досліджено доводи відповідача, щодо ризиків неповернення коштів які можуть виникнути лише за умови надання кредитів.
Виконуючи вказані зауваження суду касаційної інстанції судом першої інстанції було досліджено матеріали справи та витребувано докази у сторін щодо вказаних обставин.
Як зазначено Актом перевірки, інспекторами було встановлено, що позивачем здійснювалося овердрафтне обслуговування своїх клієнтів, яке полягало в проведені платежів понад залишок коштів на поточному рахунку за рахунок кредиту в межах встановленого ліміту (т.1 а.с.46). Тобто, з вказаного судом вбачається, що податковою службою не заперечується факт надання Банком реальних коштів своїм клієнтам в рамках овердрафтного кредитування.
Поряд з цим податкова служба дійшла до висновку, що враховуючи те, що під зобов'язаннями з кредитування «овердрафт»без фактичного надання коштів не виникає ризику їх неповернення, тому віднесення до валових витрат сформованого резерву по ним є неправомірним (т.1 а.с.47.)
Разом з тим в Акті перевірки відсутні будь-які покликання на встановлення інспекторами фактів нарахування резервів саме на ліміт овердрафту, а не на фактично видану суму кредиту. Тобто не встановлено скільки коштів було видано під овердрафт, яка була загальна сума ліміту овердрафту з зазначенням різниці цих показників. На яку (різницю) було зменшено резерви і донараховано податкових зобов'язань.
У відповідності до положень ч.2. ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем Актом перевірки не встановлено зазначених вище обставин, і не надано на вимогу суду жодних доказів в обґрунтування висновків про нарахування страхових резервів на суму ліміту (т.1 а.с.46 ), а не суму виданого кредиту «овердрафт».
В противагу зазначеного позивачем надані суду виписки по балансовому рахунку 2000 та 8000, з яких судом вбачається фактичне надання кредитів овердрафт та їх подальше погашення клієнтами за рахунок нових надходжень коштів клієнтів. А тому нарахування страхових резервів є обґрунтованим, оскільки кошти по кредитних договорах овердрафту видавалися позивачем своїм клієнтам, що підтверджується виписками з балансових рахунків банку. З огляду на вказане адміністративний позов підлягає задоволенню в цій частині.
Щодо питання правомірності включення до валових витрат операцій, пов'язаних з поліпшенням орендованих основних фондів першої групи, то суд зазначає наступне.
У відповідності до абзаців 1,2 пп. 8.7.1. п.87. ст.8 Закону про прибуток встановлено, що платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.
В той же час пп.22.2. ст. 22 Закону про прибуток установлено, що в 2005 році віднесення до валових витрат будь-яких витрат, передбачених абзацом першим підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону, та пов'язаних з поліпшенням основних фондів 2 - 4 групи, що підлягають амортизації, у тому числі витрат на поліпшення орендованих основних фондів, здійснюється у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості 2 - 4 групи основних фондів станом на початок звітного періоду, а по об'єктах основних фондів 1 групи, до валових витрат включаються витрати, що не перевищують суму у розмірі 10 відсотків до балансової вартості об'єкта, що ремонтується, станом на початок звітного періоду.
Аналіз судом положень 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону та пп.22.2. ст.22 Закону про прибуток дає підстави дійти наступного висновку.
Підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону про прибуток встановлюється обмеження віднесення до валових витрат відносно сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
А положенням пп.22.2. ст.22 Закону про прибуток визначається обмеження відносно основних фондів 1-ої групи окремо від основних фондів 2,3,4 групи.
Тобто в першому випадку (пп. 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону) за рахунок сукупного ліміту по всіх фондах можна відносити на валові витрати, які здійснені лише по будь-якій групі (одній (групі) чи в декількох). А в другому (пп.22.2. ст.22 Закону) витрати і ліміти віднесення їх до валових чітко пов'язані з самим об'єктом відповідної групи основних фондів. Інакше кажучи витрати по першій групі не можна відносити до валових в розмірах і за рахунок вартості ліміту інших груп.
Станом на 01.01.2005 р. (на початок звітного періоду) в податковому обліку ВАТ "УПБ" обліковувались наступні об'єкти І групи основних фондів:
1) ремонт орендованого приміщення в м. Києві по вул. М.Раскової, 15, 6 поверх вартістю 297933,65 грн.
2) ремонт орендованого приміщення Відділення в м. Стрий вартістю 107061,50 грн.
3) ремонт орендованого приміщення в м. Києві по вул. М. Раскової, 15,1 поверх вартістю 1 151 614,18 грн.
4) ремонт орендованого приміщення ТВБВ-3 (м. Київ, вул. Воровського) вартістю 21946,10 грн.
5) ремонт орендованого приміщення відділення "Магеллан" (м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13-Б) вартістю 2628,34 грн.
6) ремонт орендованого приміщення відділення "Фестивальний" (м. Київ, проспект Маяковського, 43/2) вартістю 39410,76 грн.
7) ремонт орендованого приміщення відділення "Край" (м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 1) вартістю 5498,43 грн.
Враховуючи вищезазначені вимоги пп.8.7.1. п. 8.7. ст. 8 та п. 22.2 ст. 22 Закону, банком були віднесені до валових витрат тільки витрати по поліпшенню декількох з вищевказаних 7 об'єктів у розмірі 10% балансової вартості конкретно кожного об'єкта. А саме:
по 1 об'єкту: м. Київ, вул. М. Раскової, 15, 6 поверх вартістю 297933,65 грн. * 10%=29793,36 грн. В даному випадку банком віднесена на валові витрати сума менша, за встановлену законом: 2431,28 грн., що складається з наступних сум: 165,0 грн. (абз.6 с. 35 Акту)+68,28 грн. (абз.7 с. 35 Акту)+80,0 грн. (абз.З с. 36 Акту)+2118,0 грн. (абз.4 с. 36 Акту);
по 3 об'єкту: м. Київ, вул. М. Раскової, 15, І поверх: 1 151 614,18 грн. (вартість на 01.01.2005 р.) * 10%= 151161,42 грн. В даному випадку банком віднесена на валові витрати сума менша, за встановлену законом: 9579,96 грн., що складається з наступних сум: 3500 (абз.4 с. 35 Акту)+247,80 грн. (абз. 5 с. 35 Акту)+3500,4 грн. (абз. 8 с. 35 Акту)+2236,80 грн. (абз. 9 с.35 Акту)+94,56 грн. (абз. 5 с. 36 Акту)
по 4 об'єкту: ТВБВ-3: 21946,10 грн. (вартість на 01.01.2005 р.) * 10%=2 194,61 грн. В даному випадку банком віднесена на валові витрати сума менша, за встановлену законом: 144,00 грн. (абз. 1-абз.2 с.36 Акту);
по 5 об'єкту: відділення "Магеллан": 2628,34 грн. (вартість на 01.01.2005 р.)*10%=262,83 грн. (абз.3 с. 35 Акту).
А тому, враховуючи вищенаведене у сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню і в цій частині, оскільки доводи податкової служби е безпідставними і не обґрунтованими нормою закону.
Також, з огляду на зазначене, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині заниження амортизаційних нарахувань, оскільки зазначені вище суми витрат по основному фонду 1 групи були віднесені до валових витрат і не потребують збільшення вартості об'єкта основного фонду з подальшою його амортизацією в цій частині.
Що стосується питання трирічного строку нарахування відповідачем податкових зобов'язань в частині штрафних санкцій згідно положень статті 15 Закону України про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами, то з огляду на розрахунок штрафних санкцій податку на прибуток нарахування здійснювалися з 3-ого кварталу 2003 року, а тому вказаний трирічний строк дотримано відповідачем.
Відповідач, заперечуючи позов в силу положень частини 2 статті 71 КАС України не спростував покликання позивача і не довів відповідність оскаржуваних рішень вимогам ч.3. ст.2 КАС України.
Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.
Керуючись ст. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 27.03.2006 року № 0000072320/0 в частині нарахування суми основного платежу 90044,52 (дев'яносто тисяч сорок чотири гривні п'ятдесят дві копійки), штрафних санкцій 233118,46 (двісті тридцять три тисячі сто вісімнадцять гривень сорок шість копійок).
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.
Суддя О.В. Кротюк