ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 квітня 2012 року 15:48 год. № 2а-2054/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі
головуючого судді О.М.Чудак,
за участю секретаря судового засідання І.В.Старець,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідачів Гребенюк Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Київській області, Державної екологічної інспекції в Київській області про стягнення середнього заробітку,
встановив:
14 лютого 2012 року ОСОБА_1 (ОСОБА_1) звернувся в суд з позовом до Державної екологічної інспекції у Київській області (ДЕІ у Київській області), Державної екологічної інспекції України (ДЕІ України) про стягнення з ДЕІ у Київській області середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17 липня 2009 року по 19 січня 2010 року й за період з 01 грудня 2010 року по 27 січня 2011 року у розмірі 41544 грн 60 коп., та різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи з 19 січня 2010 року по 30 листопада 2011 року в сумі 30888 грн 70 коп.
Після усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 на виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2012 року подав заяву згідно якої відповідачем визначив лише ДЕІ у Київській області з попередніми вимогами.
При цьому, зазначив, що після незаконного звільнення 17 липня 2009 року з посади заступника начальника Державної екологічної інспекції в Київські області (ДЕІ в Київській області) постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2010 року поновлений на роботі, а на підставі наказів Міністерства екології та природних ресурсів України (МЕПР України) від 26 січня 2011 року та наказу ДЕІ в Київській області від 27 січня 2011 року фактично допущений до виконання службових обов'язків. В межах розгляду цієї справи вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та враховуючи, що за цей період він працював на інших посадах -різниці в заробітку, не ставив.
Посилаючись на те, що чинним законодавством передбачено виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, - ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача загальну суму 72433 грн 30 коп.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, а ухвалами суду від 13 березня 2012 року витребувано документи, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 12 квітня 2012 року за клопотанням відповідача залучено до участі у справі в якості другого відповідача ДЕІ в Київській області.
Отже, в судовому засіданні позивач та представник позивача - ОСОБА_2 (довіреність від 06.02.2012) заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та надані у справу докази. Додатково пояснили, що після оголошення 10 червня 2010 року рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, ним взято виконавчий лист та пред'явлено його до виконання. І лише по закінченню виконавчого провадження, фактично 26 січня 2011 року МЕПР України, а 27 січня 2011 року ДЕІ в Київській області створено можливості приступити до виконання службових обов'язків. Тобто, Міністерством постанова Окружного адміністративного суду міста Києва в добровільному порядку тривалий час не виконувалась, про що свідчать ряд вжитих державним виконавцем примусових заходів та відсутність вини ОСОБА_1
Окрім того, позивач та його представник подали заяву про збільшення та уточнення позовних вимог. Так, враховуючи допущену при розрахунку арифметичну помилку, збільшено суму різниці в заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на 244 грн 38 коп., тобто за один робочий день. Також, враховуючи визначення відповідачем у справі ДЕІ у Київській області уточнено помилкове зазначення у прохальній частині позовної заяви стягнення коштів з ДЕІ в Київській області.
Представник відповідачів -ОСОБА_4 (довіреності від 17.04.2012) про прийняття заяви не заперечувала.
Суд, визначаючись, виходив з того, що в силу частини першої статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-ІV (КАС України), крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову, - заява позивача про збільшення позовних вимог та їх уточнення прийнята судом, оскільки ці дії не суперечать закону.
Представник відповідачів про задоволення позову частково не заперечувала, надавши власний розрахунок суми та письмово виклавши свою позицію. Усно зазначила, що наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (МОНПС України) від 17 липня 2009 року № 436-о позивача звільнено з посади заступника начальника ДЕІ в Київській області - заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього середовища в Київській області.
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративно суду міста Києва з позовом до МОНПС України з вимогою про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення і постановою суду його вимоги задоволенні. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 КАС України постанова суду в частині відновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДЕІ в Київській області підлягає негайному виконанню.
Пункт 2 частини третьої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження»від 21 квітня 1999 року №606-ХІV, передбачає, що негайному виконанню підлягають рішення про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника.
Також у разі, якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня після надходження документів, зазначених у статті 17 цього Закону, і невідкладно розпочинає його примусове виконання (ч. 4 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 368 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року №1618-ІV поновлення оформляється на підставі рішення суду шляхом видання наказу роботодавця. Рішення про поновлення виконується за заявою працівника до суду про видачу виконавчого листа. Тобто, позивач повинен був звернутися до суду з заявою про видачу виконавчого листа та надання його роботодавцю (МОНПС України), після чого Мінприроди повинно було видати наказ про поновлення на роботі.
Враховуючи, що ОСОБА_1 відновлено на займаній посаді 27 січня 2011 року, а не в червні 2010 року, представник відповідачів зазначила, що вини ДЕІ в Київській області щодо не поновлення на посаді та не сплаті відповідно заробітної плати за вимушений прогул з 10 липня 2010 року не було.
Більше того, маючи повне право на поновлення з червня 2010 року, позивач не звільняється з займаної на той час посади, не виявляє бажання про поновлення на попередньо займаній посаді, а пізніше за власним бажанням переводиться до інспекції міста Києва, чим знову таки підтверджує своє небажання працювати в ДЕІ в Київській області.
Суд заслухавши пояснення позивача та його представника, часткові заперечення представника відповідачів, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази на підтвердження й спростування позовних вимог в цілому та надавши їм юридичну оцінку, встановив наступне.
Наказом першого заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища України від 18 травня 2007 року №248-о ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника ДЕІ в Київській області - заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Київській області.
Наказом Міністра охорони навколишнього природного середовища України від 17 липня 2009 року №436-0 позивача звільнено з займаної посади. Не погоджуючись із звільненням ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до МОНПС України про визнання протиправним та скасування наказу.
Постановою суду від 10 червня 2010 року позов задоволено повністю та зобов'язано МОНПС України відповідно до вимог чинного законодавства поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДЕІ в Київській області - заступника головного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Київської області. Постанову суду в цій частині допущено до негайного виконання.
На підставі наказів МЕПР України від 26 січня 2011 року №26-о та №23-о ДЕІ в Київській області видала наказ №10-0 від 27 січня 2011 року, яким ОСОБА_1 з 27 січня 2011 року поновлено на посаді заступника начальника ДЕІ в Київській області - заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Київській області.
02 лютого 2011 року ДЕІ в Київській області видала наказ №17-0, яким внесено зміни до пункту 3 наказу ДЕІ в Київській області №10-0 від 27 січня 2011 року та викладено його у новій редакції наступного змісту: «Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної екологічної інспекції в Київській області - заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Київській області з 17 липня 2009 року».
Також, судом встановлено, що за цей період, позивач 19 січня 2010 року був призначений на посаду заступника начальника відділу оперативного чергування, планування та супроводу здійснення державного контролю - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Київській області, як такий, що успішно склав конкурсний іспит на заміщення даної посади, відповідно до наказу №10-о від 19 січня 2010 року, про що є відповідний запис у трудовій книжці.
27 липня 2010 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади відповідно до пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України, затвердженого Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 10 грудня 1971 року №322-VІІІ (КЗпП України) у порядку переведення для подальшої роботи в ДЕІ в м. Києві, згідно з наказом №210-0 від 26 липня 2010 року, про що є відповідний запис в трудовій книжці.
Пізніше, 28 липня 2010 року ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника відділу - старшого державного інспектора відділу оперативного міжрайонного екологічного контролю ДЕІ в м. Києва як такий, що зарахований до кадрового резерву, у порядку переведення з ДЕІ в Київській області зі збереженням раніше присвоєного 10 (десятого) рангу в межах 5 категорії посад, відповідно до наказу №116-0 від 28 липня 2010 року, про що також зазначено у трудовій книжці.
01 грудня 2010 року ОСОБА_1 звільнений з роботи в зв'язку зі змінами умов праці, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, відповідно до наказу №223-0 від 01 грудня 2010 року.
Виходячи з наведеного, в період з 17 липня 2009 року по 19 січня 2010 року та в період з 01 грудня 2010 року по 27 січня 2011 року позивач не мав роботи, а отже і джерела доходу.
В період з 19 січня 2010 року по 27 січня 2011 року ОСОБА_1 виконував нижче оплачувану роботу на іншій посаді, ніж на тій, з якої його звільнено.
Вважаючи, що у такому випадку чинним законодавством передбачено виплату особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу та різницю у виконанні нижче оплачуваної роботи, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Суд, визначаючись щодо строків звернення, виходить з того, що відповідно до частини першої статті 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як вбачається із матеріалів справи, підставою звернення ОСОБА_1 до суду є зобов'язання ДЕІ у Київській області виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу та різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, яке передбачено абзацом 2 частини першої статті 232, частиною другою статті 235 КЗпП України.
При цьому, відповідно до пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»від 24 грудня 1999 року №13 закінчення, строку виплати заробітної плати (ст. 115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати.
Відповідно до абзацу 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відтак, суд вважає, що ОСОБА_1 позовну заяву подано в межах строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.
Тому, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, суд виходить з того, що відповідно до абзацу другого статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 240 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»від 01 березня 1991 року №803-XII.
Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України (КМ України) «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»від 08 лютого 1995 року №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 постанови КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 вказаної постанови усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 цієї ж постанови нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абзацом 1 пункту 8 постанови КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Абзацом 2 пункту 8 постанови КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»встановлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. А згідно до абзацу 3 пункту 8 цієї ж постанови середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Тобто, як вбачається на підставі вищенаведеного, у випадку допущення роботодавцем порушень прав працівника у вигляді незаконного звільнення та відновлення прав у судовому порядку шляхом поновлення його на роботі необхідним є і вирішення питання про стягнення на користь такого працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Судом встановлено, що після незаконного звільнення ОСОБА_1 17 липня 2009 року на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2012 року він 27 січня 2011 року поновлений на роботі. Рішення суду набрало законної сили.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відтак, суд вважає, що наявні обставини для застосування вказаних вище правових норм та стягнення на користь позивача заявлених коштів. При цьому, з розмежуванням заробітку за час, коли він працював та не працював.
Наступне, стосовно наведеного ОСОБА_1 розрахунку, суд виходить з наявної у матеріалах справи довідки про доходи від 15 квітня 2011 року №1424/03-10 із визначеною ДЕІ в Київській області середньомісячною заробітною платою, з довідки ДЕІ в м. Києві про заробітну плату за відпрацьований час від 01 грудня 2010 року №58 та розрахункових листків за 2011 рік. При цьому, суд застосовує постанову КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»та наведений власне позивачем розрахунок. В тому числі із прийнятого судом збільшення.
Більше того, наведений ОСОБА_1 розрахунок визнається і відповідачами, з уточненням лише періоду.
Тому, що стосується періоду, визнаного відповідачами, а саме це з моменту звільнення позивача 17 липня 2009 року по день постановлення рішення у справі за його позовом до МОНПС України, за участю третіх осіб -ДЕІ у Київській області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, а саме, 10 червня 2010 року - суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини першої статті 136 КАС України, відповідач може визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.
Згідно із частиною третьою статті 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Тобто, враховуючи визнання ДЕІ у Київській області, ДЕІ в Київській області вказаного періоду та розрахованої позивачем суми, а також відсутність у суду сумніву щодо їх достовірності та добросовісності визнання, суд вважає, що наявні підстави для задоволення вимог в цій частині.
Стосовного іншого періоду, зокрема, з 10 червня 2010 року по 27 січня 2011 року, то суд виходить з того, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 була допущена до негайного виконання. На підставі постанови суду позивач 05 липня 2010 року отримав виконавчий лист у справі №2а-2772/10/2670 та згідно заяви про відкриття виконавчого провадження від 07 липня 2010 року пред'явив його до виконання у відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ДДВС МЮ України). Однак постановою виконавчої служби у відкритті виконавчого провадження відмовлено, оскільки у резолютивній частині виконавчого документа відсутня дата з якої необхідно поновити стягувача на роботі.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про роз'яснення постанови та виконавчого документа. Ухвалою суду від 29 липня 2010 року уточнено, що пункт 2 резолютивної частини судового рішення та виконавчого документа слід розуміти так, що зобов'язати МОНПС України відповідно до вимог чинного законодавства поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДЕІ в Київській області - заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Київській області з 17 липня 2009 року.
Таким чином постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДДВС МЮ України від 22 вересня 2010 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2а-2772/10/2670. І лише 31 грудня 2010 року державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, виділення постанов про накладення штрафу від 22 листопада 2010 року, від 10 грудня 2010 року в окреме провадження. Крім того, відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження»у зв'язку з невиконанням рішення боржником порушено та направлено клопотання про притягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності до суду, що видав виконавчий документ.
Тобто, як встановлено судом, виконання рішення, а відтак і поновлення позивача на роботі покладено на МОНПС України (МЕПР України), яке в добровільному порядку здійснити такі заходи відмовлялося. Більше того, як свідчать матеріали справи і в межах примусового виконання Міністерством також жодних дій не вчинено. В той же час, ОСОБА_1 вжито всіх залежних від нього заходів до поновлення на роботі. Зволікань зі сторони позивача судом не встановлено. Сам по собі факт допущення рішення суду до негайного виконання, не свідчить про автоматичну його реалізацію. Вказаний факт є лише підставою для вчинення суб'єктом владних повноважень певних, необхідних дій.
Суд також враховує і наведені відповідачами заперечення в частині відсутності їх вини у зволіканні виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2010 року. Однак, виходить з того, що ОСОБА_1 у трудових відносинах перебував безпосередньо із ДЕІ в Київській області, саме інспекція нараховувала та виплачувала йому заробітну плату, а Міністр охорони навколишнього природного середовища лише згідно пункту 10 Положення про державну екологічну інспекцію в Київській області, затвердженого наказом МОНПС від 19 лютого 2007 року №55, призначає на посаду і звільняє трьох заступників начальника Інспекції, у тому числі одного першого заступника.
І останнє, стосовно суб'єктного складу відповідачів у даній справі, вирішення позовних вимог щодо ДЕІ у Київській області та залучення за клопотанням відповідача ДЕІ в Київській області, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Первинно ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника ДЕІ в Київській області та з цієї посади 17 липня 2009 року звільнений. Як встановлено судом та зазначено вище, після поновлення на роботі 27 січня 2011 року після незаконного звільнення, позивач знову перебував у трудових відносинах з ДЕІ в Київській області.
Однак, Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»від 09 грудня 2010 року №1085/2010 утворено МЕПР України, Державну екологічну інспекцію України.
Відповідно до пункту 10 Указу Президента України «Про затвердження положення про Міністерство екології та природних ресурсів України»від 13 квітня 2011 року №452/2011 Міністерство очолює Міністр, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняє з посади президент України. Тим же пунктом Указу встановлено, що через Міністра спрямовується і координується діяльність Державної служби геології та надр України, Державного агентства водних ресурсів України, Державного агентства екологічних інвестицій України, Державної екологічної інспекції України.
Відповідно до Указу Президента України «Про положення про Державну екологічну інспекцію України»від 13 квітня 2011 року №454/2011 Голова Держекоінспекції України: призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром керівників і заступників керівників структурних підрозділів апарату Держекоінспекції України; призначає на посади за погодженням із Міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє за погодженням з Міністром з посад керівників територіальних органів Держекоінспекції України, призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром заступників керівників територіальних органів Держекоінспекції України.
Відповідно до Додатку 1 до наказу МОНПС України «Про ліквідацію спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та затвердження голів комісій з їх ліквідації»від 30 вересня 2011 року №359 ліквідується відповідний підрозділ Міністерства -ДЕІ в Київській області.
Пунктом 2 постанови КМ України «Про утворення територіальних органів Державної екологічної інспекції»від 14 вересня 2011 року №995 установлено, що територіальні органи Державної екологічної інспекції, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є правонаступниками прав та обов'язків відповідних державних екологічних інспекцій як спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Згідно до додатку зазначеної Постанови територіальним органом Державної екологічної інспекції є ДЕІ у Київській області.
Тобто, фактично з 14 вересня 2011 року ліквідовано ДЕІ в Київській області та утворено ДЕІ у Київській області.
При цьому, як також встановлено судом, у зв'язку із ліквідацією ДЕІ в Київській області на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України Інспекцією 29 грудня 2011 року запропоновано ОСОБА_1 посаду головного спеціаліста відділу екологічного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства в зоні відчуження ЧАЕС -державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Київської області. Згідно заяви позивача від 28 грудня 2011 року від запропонованої йому посади він відмовився.
Таким чином, відповідно до наказу Голови Комісії з проведення реорганізації міністерства, заступника Міністра І.Макаренко від 29 грудня 2011 року №707-о, позивача з посади заступника начальника ДЕІ в Київській області у зв'язку з ліквідацією Інспекції, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України -звільнено.
Як зазначала в судовому засіданні представник відповідачів та вбачається із долучених до матеріалів справи витягів з Державного реєстру, створена та належним чином зареєстрована ДЕІ у Київській області, яка є правонаступником ДЕІ в Київській області.
Таким чином, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог саме до ДЕІ у Київській області, яка по-перше, є правонаступником ДЕІ в Київській області, а по-друге, ОСОБА_1 станом на 29 грудня 2011 року звільнений із ДЕІ в Київській області у зв'язку із її ліквідацією.
Відповідно до статей 11, 86, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, враховуючи, що позивачем обґрунтовано заявлені вимоги в повній мірі, в той час, коли ДЕІ у Київській області не доведено правомірність своєї позиції в частині позову, а в частині вимоги визнано, суд вважає, що наявні підставі для задоволення вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. А враховуючи, що вимог ним до ДЕІ в Київській області не сформовано, судом зі свого боку необхідності спрямування заявлених вимог до цієї Інспекції не встановлено, крім того, даного суб'єкта залучено як другого відповідача судом, то суд вважає, що вирішення стосовного нього позовних вимог є безпідставним.
Оскільки спір вирішено на користь позивача, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
На підстав викладеного, керуючись статтями 8-12, 17, 69-71, 94, 158, 162, 163, 186, 254, 256 КАС України,
постановив:
адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державної екологічної інспекції у Київській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17 липня 2009 року по 19 січня 2010 року й за період з 01 грудня 2010 року по 27 січня 2011 року у розмірі 41544 грн 60 коп., та різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи з 19 січня 2010 року по 30 листопада 2011 року в сумі 31133 грн 08 коп.
Допустити постанову в частині виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17 липня 2009 року в розмірі за один місяць, - до негайного виконання.
Відповідно до частин першої, третьої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя О.М.Чудак