ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
27 лютого 2012 року 13:37 № 2а-16888/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Денисовій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІВА.ЮА»
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва
про скасування податкових повідомлень-рішень
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРІВА.ЮА»(надалі -позивач, Товариство) з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (надалі -відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003892304, № 0000941705/50344 та № 0003032305/50342 від 2 листопада 2011 р.
Ухвалою суду від 17 листопада 2011 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог підприємство посилається на те, що відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем п.п. 2.8 та 3.5 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті України», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року зі змінами і доповненнями, в результаті чого було перевищено ліміт залишку готівки у касі позивача на загальну суму 14 877,72 грн., а також п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року № 889-ІV та пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 і п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 розділу 2 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI , зі змінами і доповненнями, в результаті чого позивачем занижено суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 13 247,95 грн., а також п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI , зі змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 18 724,56 грн. На думку позивача висновки, викладені в акті не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення -рішення винесені за наслідками даного акту є незаконними, прийнятими з перевищенням повноважень та підлягають скасуванню.
Відповідач позов не визнав та зазначив, що при проведенні позапланової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27 травня 2009 року по 6 жовтня 2011 року було встановлено перевищення ліміту залишку готівки у касі Товариства на загальну суму 14 877,72 грн. в результаті порушення директором Товариства порядку зберігання готівки в касі Товариства, а також було встановлення заниження суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 13 247,95 грн. в результаті несплати Товариством, як податковим агентом своїх учасників та директора, як фізичних осіб, податку з доходів цих фізичних осіб, а також було встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 18 724,56 грн., що був сформований в результаті не віднесення безнадійної заборгованості Товариства до валового доходу Товариства.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27 травня 2009 року по 6 жовтня 2011 року, за результатами якої був складений акт перевірки № 6601/2305/36506687 від 13 жовтня 2011 року.
У висновках вказаного акту відповідачем встановлено порушення Товариством п.п. 2.8 та 3.5 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті України», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року зі змінами і доповненнями, в результаті чого було перевищено ліміт залишку готівки у касі позивача на загальну суму 14 877,72 грн., а також п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року № 889-ІV та пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 і п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 розділу 2 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI , зі змінами і доповненнями, в результаті чого позивачем занижено суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 13 247,95 грн., а також п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI , зі змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 18 724,56 грн.
На підставі акту перевірки ДПІ у Дарницькому районі були прийняті податкові повідомлення -рішення № 0003892304, № 0000941705/50344 та № 0003032305/50342 від 2 листопада 2011 р., якими позивачу визначені штрафні санкції за порушення порядку зберігання готівки в касі позивача на суму 29 755,44 грн. та податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних на суму 13 247,95 грн. (і штрафні санкції за невчасну сплату цього податку в розмірі 3 311,98 грн.), а також податку на прибуток підприємств на суму 18 724,56 грн. Всього на загальну суму 65 039,93 грн.
Як вбачається з акту перевірки, перевищення ліміту залишку готівки в касі Товариства мало місце оскільки в ряді касових ордерів позивача був відсутній підпис отримувача готівки з каси на загальну суму 14 877,72 грн. і саме тому на підставі пп. 7.24 ст. 7 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті України»відповідач визначив, що ця сума
додається до залишку готівки в касі, а оскільки у відповідача не був визначений ліміт залишку готівки в касі підприємства, то цей ліміт становить 0,00 грн., а отже, ця сума і є перевищенням ліміту залишку готівки у касі позивача.
Відповідно до п. 2.8 ст. 2 цього Положення готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки, а отже, Товариство порушило цю норму. За що, як вказано у податковому повідомленні -рішенні податкового органу № 0003892304 від 2 листопада 2011 р. згідно зі ст. 1 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»№ 436/95 від 12 червня 1995 року позивачу було встановлено відповідальність за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день, тобто у розмірі 29 755,44 грн.
Суд не може погодитись із таким висновком податкового органу в зв'язку з наступним.
У матеріалах справи є відомості на виплату грошей, на підставі яких позивач здійснював видачу готівки.
Відповідно до п. 3.4 ст. 3 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті України»видача готівки з кас може проводиться за видатковими відомостями.
Як встановлено судом, такі відомості на виплату грошей складені та підписані у відповідності до вимог Положення.
Зазначені документи вказують на те, що усі кошти із згаданої суми були виплачені з каси позивача на загальну суму 14 877,72 грн. у день їх отримання в банківській установі.
Відомості на виплату грошей відповідачем під час проведення вказаної перевірки вивчені не були.
У запереченні на адміністративний позов від 16 грудня 2011 року № 68963/9/10-008, відповідач стверджує, що ці видаткові відомості під час зазначеної перевірки не надавалися, проте в процесі судового розгляду даної справи відповідачем не надано до суду належних та допустимих фактичних даних на підтвердження цих тверджень, а також на підтвердження того, що ці відомості на виплату грошей витребовувалися відповідачем у позивача.
Суд вважає, що у позивача не було перевищення ліміту залишку готівки в касі, а тому не існує законних підстав для застосування штрафних санкцій, вказаних у податковому повідомленні-рішенні податкового органу № 0003892304 від 2 листопада 2011 р, та, відповідно, зобов'язання позивача сплачувати їх.
Щодо нарахування Товариству сум податку на доходи з фізичних осіб суд зазначає наступне.
Відповідач вказує у акті перевірки, що оскільки учасники Товариства внесли до статутного капіталу свої внески майном загальною вартістю 62 700,00 грн., то ці учасники обміняли це майно на корпоративне право власності на частки у статутному капіталі Товариства, тобто фактично ці учасники уклали з Товариством договір міни цього майна на ці корпоративні права, у результаті чого вони отримали дохід у вказаному розмірі, а позивач, як податковий агент своїх учасників, як фізичних осіб, зобов'язаний був сплатити податок з цього доходу в розмірі 12 536,70 грн. Також відповідач вказує в акті, що робочий комп'ютер директора Товариства, придбаний Товариством за 4 741,67 грн. для виконання директором Товариства його робочих функцій є його додатковим благом, у зв'язку з чим Товариство, як податковий агент свого директора, як фізичної особи, зобов'язане сплати податок з доходу фізичних осіб у розмірі 711, 25 грн.
Проте, суд не може погодитись із таким висновком податкового органу в зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. 85 Господарського кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески. Тобто цієї статтею чітко передбачено, що майно, як внесок у статутний капітал, передається засновниками товариства у власність товариства, а не обмінюється на корпоративне право.
Корпоративне право у цьому випадку виникає у засновника товариства, який після заснування товариства став власником частки у статутному капіталі цього товариства, а не у результаті укладення якого-небудь договору.
Відповідно ст. 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Законодавством України не передбачено, що під час заснування товариства з обмеженою відповідальністю у засновника цього товариства, який вносить до статутного капіталу цього товариства майно, чи у самого товариства виникають зобов'язання передавати одним одному один товар в обмін на інший товар. Право власності на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (корпоративне право) з'являється у його учасника у момент державної реєстрації цього товариства незалежно від прав та обов'язків самого товариства.
Відповідно до ст. 53 Закону України «Про господарські товариства»відчуженню (тобто передачі у власність іншої особи) може підлягати частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, а не право власності на цю частку (корпоративне право), яке є у власника.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства мають право учасники товариства. Законодавством України передбачений лише один випадок відчуження товариством частки його учасника у його статутному капіталі. Це відповідно до ст. 53 Закону України «Про господарські товариства»може мати місце у разі придбання частки учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю.
Ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», який діяв на момент створення Товариства, не передбачено, що оподаткований дохід у фізичної особи може виникати у результаті заснування товариства з обмеженою відповідальністю шляхом внесення до статутного капіталу цього товариства її майна.
Відповідач, в обґрунтування своєї позиції, наводить норми законодавства України, які не стосуються заснування господарських товариств фізичними особами. Зокрема, податковий орган використовує положення ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв на момент заснування Товариства, у якій йдеться про амортизацію основних фондів і нематеріальних активів підприємств.
Таким чином, суд вважає, під час заснування позивача (чи будь-якого іншого господарського товариства) не укладається договір міни між його засновником та самим Товариством (чи будь-яким іншим господарським товариством), а також, що оподаткований дохід у фізичної особи може виникати у результаті заснування Товариства (чи будь-якого іншого господарського товариства) шляхом внесення до статутного капіталу Товариства (чи будь-якого іншого господарського товариства) її майна. Отже, якщо у засновників позивача не виник оподаткований дохід під час заснування Товариства, то, відповідно,Товариство не зобов'язане, як податковий агент цих учасників, сплачувати до бюджету податок з доходу його засновників.
Щодо віднесення робочого комп'ютера директора позивача, придбаного позивачем для виконання його директором його робочих функцій, до додаткового блага цього директора, як фізичної особи, суд прийшов до висновку, що цей комп'ютер використовувався директором позивача під час виконання його трудових обов'язків, як директора підприємства, для здійснення позивачем його господарської діяльності.
Хоч відповідач і стверджує, що даний комп'ютер був наданим позивачем своєму директорові як додаткове благо, проте, відповідач під час судового розгляду цієї справи не надав жодних доказів, які б підтверджували це твердження, в акті перевірки не вказано, що цей комп'ютер використовувався для яких-небудь цілей, окрім як для здійснення трудової діяльності директором підприємства з метою здійснення підприємством своєї діяльності.
Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму.
Суд вважає, що комп'ютер позивача, придбаний позивачем для виконання його директором його трудових обов'язків, як директора підприємства, для здійснення позивачем його господарської діяльності та не є додатковим благом директора позивача. Отже, якщо у директора позивача не було додаткового блага у вигляді цього комп'ютера, то позивач не зобов'язаний, як податковий агент свого директора, сплачувати до бюджету податок з цього доходу його директора.
Таким чином не існує законних підстав для нарахування до сплати позивачем, як податковим агентом фізичних осіб, податку на доходи фізичних осіб та штрафних санкції за несплату цього податку, які передбачені у податковому повідомленні-рішенні податкового органу № 0000941705/50344 від 2 листопада 2011 р. та, відповідно, зобов'язання позивача сплачувати їх.
Як вбачається з акту перевірки, податковий орган вважає, що заниження позивачем сум податку на прибуток підприємств сталося, оскільки позивач не відніс до валового доходу безнадійну кредиторську заборгованість у розмірі 15 524,46 грн. за договором, укладеним між позивачем та Компанією «Орива Полска Томаш Дерень»(Польща), в результаті чого на суму цього доходу був занижений валовий дохід за період, що призвело до зменшення позивачем суми податку на прибуток підприємств у цьому періоді.
Також із акту перевірки вбачається, що заниження позивачем сум податку на прибуток підприємств сталося оскільки позивач після прийняття рішення про ліквідацію мав повернути внески його учасникам у розмірі номінальної вартості їх внесків до статутного капіталу, а саме у розмірі 62 700 грн., а отже ця сума є безнадійною кредиторською заборгованістю, яка повинна бути включена до валового доходу за період, в результаті чого на суму цього доходу був занижений валовий дохід за період, що призвело до зменшення позивачем суми податку на прибуток підприємств у цьому періоді. Також із акту перевірки вбачається, що податковий орган вважає, що заниження позивачем сум податку на прибуток підприємств сталося оскільки позивач повинен збільшити валовий дохід за період на залишкову вартість майна, що є у власності підприємства на момент подання заяви про ліквідацію, а саме комп'ютера залишковою вартістю 3 186,67 грн., в результаті чого був занижений валовий дохід за період, що призвело до зменшення суми податку на прибуток підприємств у цьому періоді.
Проте, суд не може погодитися із таким висновком відповідача з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що дійсно у позивача є кредиторська заборгованість у розмірі 15 524,46 грн. за договором, укладеним між ним та Компанією «Орива Полска Томаш Дерень». Проте, суд вважає, що ця заборгованість не є безнадійною.
Відповідно до пп. 14.1.11 п 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:
а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;
б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;
в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;
г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого
майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;
ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Жодної із цих ознак не має вказана заборгованість, яка є у позивача перед Компанією «Орива Полска Томаш Дерень», зокрема:
а) за зобов'язаннями щодо повернення цієї заборгованості не минув строк позовної давності, оскільки відповідно до контракту від 17 липня 2009 р. № 01/07/09 та додатків до нього, укладеного між позивачем та Компанією «Орива Полска Томаш Дерень», яка є у матеріалах справи, розрахунки за цим договором, зокрема і повернення попередньої оплати, у результаті неповернення якої і виникала ця заборгованість, повинні відбутися до 25 грудня 2011 р. Отже строк позовної давності за цим зобов'язанням минає 25 грудня 2014 р.;
б) ця заборгованість не є заборгованістю фізичної особи, а отже вона не може бути простроченою заборгованістю, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;
в) позивача не визнано банкрутом та він не припинений, отже ця заборгованість не є заборгованістю суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;
г) Компанія «Орива Полска Томаш Дерень»не ліквідовувала цю заборгованість шляхом звернення стягнення на заставлене майно позивача, а отже це заборгованість не є заборгованістю, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;
ґ) ні на Компанію «Орива Полска Томаш Дерень», ні на позивача не діють форс-мажорні обставини, а отже ця заборгованість не є заборгованістю, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
д) як уже зазначалося, ця заборгованість не є заборгованістю фізичної особи, а отже вона не може бути заборгованістю померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Таким чином, кредиторська заборгованість позивача у розмірі 15 524,46 грн. за договором, укладеним між ним та Компанією «Орива Полска Томаш Дерень» не є безнадійною.
Щодо того, що після прийняття рішення про ліквідацію позивач мав повернути внески його учасникам у розмірі номінальної вартості їх внесків до статутного капіталу, а саме у розмірі 62 700 грн., то таке твердження податкового органу є безпідставним і таким, що суперечить нормам законодавства України.
Статтями 19-22 Закону України «Про господарські товариства»(в редакції, яка діяла під час проведення перевірки) та ст. 111 Цивільного кодексу України, які регулюють порядок ліквідації товариств з обмеженою відповідальністю не передбачають подібних дій. Так, у ч. 12 ст. 111 Цивільного кодексу України передбачено, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. Нічого іншого установчими документами позивача або законом не встановлено.
Отже, суд встановив, що твердження відповідача про те, що після прийняття рішення про ліквідацію позивач мав повернути внески його учасникам у розмірі номінальної вартості їх внесків до статутного капіталу, а саме у розмірі 62 700 грн., є безпідставним і таким, що суперечить нормам законодавства України, а, отже, відповідно, це не заборгованість і тим більше не безнадійна заборгованість.
Щодо того, що позивач повинен збільшити валовий дохід за період на залишкову вартість майна, що є у власності підприємства на момент подання заяви про ліквідацію, а саме комп'ютера залишковою вартістю 3 186,67 грн., то таке твердження податкового органу є безпідставним і таким, що суперечить нормам законодавства України.
Статтями 19-22 Закону України «Про господарські товариства»(в редакції, яка діяла під час проведення перевірки) та ст. 111 Цивільного кодексу України, які регулюють порядок ліквідації товариств з обмеженою відповідальності не передбачають вказаних дій. Так, ст. 21 Закону України «Про господарські товариства»чітко вказує, що робити з майном товариства (до якого належить і комп'ютер) при його ліквідації. Це майно розпродається між учасниками, якщо його хтось придбає, то кошти отримані в результаті такого розпродажу та після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства.
Отже, суд встановив, що твердження відповідача про те, що позивач повинен збільшити валовий дохід на залишкову вартість майна, що є у власності підприємства на момент подання заяви про ліквідацію, а саме комп'ютера залишковою вартістю 3 186,67 грн. є безпідставним і таким, що суперечить нормам законодавства України.
Таким чином, суд встановив, що позивач не занижував свій валовий дохід на 81 411,13 грн., а отже не існує законних підстав для нарахування податку, вказаного у податковому повідомленні-рішенні податкового органу № 0003032305/50342 від 2 листопада 2011 р., та зобов'язання позивача сплачувати його.
Відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наведених обставин та системного аналізу правових норм законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову, в зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню повністю.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0003892304, № 0000941705/50344 та № 0003032305/50342 від 2 листопада 2011 р., прийняті Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа
постанова складена у повному обсязі 7 березня 2012 року