ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-34/2667-2012 25.04.12
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Золотий Мандарин Ойл»
до третя особа-1 - третя особа-2 -Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» Товариство з обмеженою відповідальністю «Атіква» Товариство з обмеженою відповідальністю «Калина Закарпаття»
провизнання договору недійсним
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін:
від позивача - ОСОБА_2, представник за довіреністю;
від відповідача - ОСОБА_3, представник за довіреністю;
від третьої особи-1 - не з'явився;
від третьої особи-2 - не з'явився.
У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Золотий Мандарин Ойл»(далі -позивач або Товариство) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»(далі -відповідач або Банк) про визнання недійсним кредитного договору №22.1/357-КЛТ-08 від 23.12.2008 укладеного між позивачем та відповідачем.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача кредитний договір №22.1/357-КЛТ-08 від 23.12.2008 не містить усіх істотних умов, визначених ст.ст. 638, 1046, 1054 ЦК України, ст. 180 ГК України, зокрема, розміру кредиту, строків надання кредиту, невизначеного порядку припинення дії договору, не визначено відповідальності сторін договору за невиконання або неналежне виконання його умов, відсутності зобов'язання по забезпеченню поверненню, строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором, на думку позивача такий договір повинен бути визнаний судом недійним.
Ухвалою суду від 05.03.2012 було порушено провадження у справі № 5011-34/2667-2012, розгляд справи було призначено на 21.03.2012.
Ухвалою суду від 21.03.2012 розгляд справи було відкладено на 09.04.2012.
09.04.2012 через відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти позову з підстав його необґрунтованості та безпідставності.
Ухвалою суду від 09.04.2012 залучені до участі у справі у якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Атіква»та Товариство з обмеженою відповідальністю «Калина Закарпаття», розгляд справи було відкладено на 25.04.2012.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши оригінали документів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23 грудня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід банк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Золотий Мандарин ойл»(далі - Позичальник) був укладений кредитний договір №22.1/357-КТЛ-08 (далі -Кредитний договір).
Відповідно до пункту 1.1 Кредитного договору цим договором встановлюється:
- мета, порядок та умови видачі (надання) Банком в майбутньому кредитів (траншів) Позичальнику в національній валюті в межах загальної суми 204 000 000 грн. на основі додаткових угод про видачу (надання) кредиту (траншу) до цього Договору, які є його невід'ємною частиною;
- порядок та умови погашення/(повернення) Позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отримання кредитами;
- види забезпечення зобов'язань Позичальника;
- порядок плати за кредити;
- відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредитів;
- а також взаємні права та обов'язки сторін, що виникають/виникнуть при видачі/наданні Банком кредитів.
Отже, позивач вважає, що даний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Проте, суд не може погодитись з даною позицією позивача з наступних підстав.
Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Укладаючи Кредитний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Щодо тверджень позивача, що Кредитний договір, як різновид позики, є дійсним з моменту передання грошей, суд зазначає наступне.
Виходячи із змісту вимог чинного законодавства України Кредитний договір є консенсуальним та оплатним.
Відповідно до пункту 5.1 Кредитного договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором та припиняється належним виконанням його умов.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками (абзац 2 частина 1 статті 1046 ЦК України).
Посилання позивача на те, що умови Кредитного договору, а саме пункту 5.1 суперечить вимогам статті 1046 ЦК України не береться судом до уваги, адже вищевказаний пункт 5.1 Кредитного договору жодним чином не суперечить вимогам чинного законодавства.
На думку суду, позивач підміняє одне одним поняття набрання чинності Кредитного договору та укладення договору позики.
Момент укладення (чинності) Кредитного договору жодним чином не пов'язаний з моментом передачі грошових коштів, а визначається, виходячи із положень ст. 638 ЦК, ч.1 ст. 1054 ЦК України моментом укладення досягнення згоди з усіх істотних умов про що свідчить його підписання сторонами.
Щодо тверджень позивача про те, що Кредитний договір не містить суми кредиту, а лише визначений ліміт кредитування, також Кредитний договір не містить строків надання кредиту та строку виконання основного зобов'язання.
Суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди щодо певної умови.
Умови наведені в частині 2 статті 345 ГК України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту) не є істотними умовами кредитного договору.
Структурно-системний аналіз положень ГК України та ЦК України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого виду господарського договору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Правомочність вказаних правових висновків підтверджується і Верховним Судом України (у постанові від 05.02.2008 у справі № 22/268), і Національним банком України (у листі від 18.08.2004 № 18-111/3249-8378 «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності»).
Із суті Кредитного договору випливає, що Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти в сумі 204 000 000 грн., визначивши при цьому умови та порядок надання грошових коштів, з яким погодився Позичальник.
Відповідно до пункту 1.1 Кредитного договору видача Банком кредитів в межах загальної суми 204 000 000,00 грн. здійснюється на підставі Додаткових угод про видачу (надання) кредиту (траншу), які є невід'ємною частиною кредитного договору.
Додаткові угоди за умовами кредитного договору є підставою для надання кредитів та виникнення зобов'язання Позичальника щодо погашення кредитів, сплати процентів, інших прав і обов'язків сторін кредитного договору, визначають строки користування кожним окремим кредитом.
Відповідно до пункту 2.3 Кредитного договору підставою для надання кредитів є додаткові угоди, що укладаються за взаємною згодою сторін.
Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору кредитні зобов'язання Банку та зобов'язання Позичальника щодо погашення кредитів, сплати процентів, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами за взаємною згодою додаткових угод про видачу кредитів до цього договору, що є невід'ємними частинами, в межах суми кредитів, передбачених такими додатковими угодами.
Строки користування кожним окремим кредитом визначається відповідно додатковою угодою.
Заборгованість за кредитами, наданими за цим договором, має бути погашена в строки, вказані у відповідних додаткових угодах, але не пізніше 24 червня 2009 року, встановлено зобов'язання Позичальника повернути кредит не пізніше 24.06.2009, передбачено умови нарахування та сплати процентів за користування кредитом.
23.12.2008 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до Кредитного договору, за якою позивачу надано транш кредиту у сумі 204 000 000 грн.
Сторонами Кредитного договору було укладено додаткові угоди №2 від 19.01.2009; №3 від 30.01.2009; №4 від 27.02.2009, якими обумовлено строки сплати процентів за користування кредитом, а також додаткову №5 від 05.03.2009; якою передбачено, що основним забезпеченням своєчасного погашення кредитів, сплати процентів є застава майнових прав, іпотека АЗС та земельних ділянок.
Таким чином, укладеною між сторонами кредитного договору додатковою угодою №1 від 23.12.2008 p., яка згідно з п. 1.2 Кредитного договору є його невід'ємною частиною, визначено конкретну суму кредитування, строк повернення кредиту, процентні ставки за користування виданим траншем кредитом, порядок та строки їх сплати та інші істотні ї мови. В подальшому також умови Кредитного договору змінювалися додатковими угодами № 2 від 19.01.2008; № 3 від 30.01.2008; №№ 4, 5від 27.02.2009.
Так, в пункті 1 Додаткової угоди № 1 визначено конкретну суму наданого кредиту, п. 3 Додаткової угоди № 1, так само як і п. 1.2 Кредитного договору визначено строк виконання основного зобов'язання.
Щодо тверджень позивача про те, що у Кредитному договорі відсутні положення про порядок припинення дії договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до пункту 5.1 Кредитного договору визначено, що цей договір набуває винності з дня його підписання і діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором та припиняється належним виконанням його умов.
Щодо тверджень відповідача про те, що умовами Кредитного договору не визначена відповідальність сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України (далі -ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Пунктами 8, 9 частини 1 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, порядок зміни і припинення дії договору, а також права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Позивач вважає, що Кредитний договір підлягає визнанню недійсним на підставі частин 1 статей 203 ЦК України, оскільки у Кредитному договорі не містяться зокрема положення щодо відповідальності відповідача за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.
Проте, відсутність у Кредитному договорі вказаних положень не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.
Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, виходячи з даної норми у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положен ня (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Тобто в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах, оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні.
Умови про відповідальність сторін за порушення зобов'язань (їх невиконання або виконання з порушенням умов) передбачені, наприклад, у главі 51 ЦК України. Так, згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Порядок зміни і припинення дії (розірвання) договору врегульований статтями 631, 651-654 ЦК України, частиною 7 статті 180, статтею 188 ГК України.
Таким чином, у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. Тому визнавати Кредитний договір недійсним на тих підставах, що він не містить певних умов, зокрема, умов про відповідальність банку не можна.
Щодо твердження позивача про те, що умовами Кредитного договору не вказані будь-які забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4.1 Кредитного договору основним забезпеченням своєчасного погашення кредитів, наданих за цим договором, сплати процентів та пені є застава майнових прав.
24.12.2008 між сторонами Кредитного договору був укладений договір застави майнових прав №22.1/357-З-08 від 24.12.2008.
Також, між сторонами було укладено Додаткову угоду №5 від 05.03.2009 до Кредитного договору, що є його невід'ємною частиною. Якою передбачено, що основним забезпеченням своєчасного погашення кредитів, сплати процентів є застава майнових прав, іпотека АЗС та земельних ділянок.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договори іпотеки, в т.ч.:
- між ВАТ «Родовід банк»(Іпотекодержатель) і ТОВ «Атіква»(Іпотекодавець) укладено договори іпотеки №22.1/357-3.1-08 від 05.03.2009; №22.1/357-3.2-08 від 05.03.2009; №22.1/357-3.4-08 від 05.03.2009;
- між ТОВ «Калина Закарпаття»(Іпотекодавець) та ВАТ «Родовід банк»(Іпотекодержатель) укладено договори іпотеки №22.1/357-3.3-08 від 12.03.2009; №22.1/357-3.5-08 від 12.03.2009; №22.1/357-3.6-08 від 12.03.2009; №22.1/357-3.7-08 від 12.03.2009.
Таким чином, вищевикладене спростовує посилання позивача на порушення принципу забезпеченості кредиту.
Щодо твердження позивача про те, що у Кредитному договорі строк його дії не визначений у календарному вимірі
Відповідно до ч. 7 статті 180 ГК України в пункті 5.2 Кредитного договору сторони визначили, що строком дії цього Договору є час, впродовж якого існують зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Щодо тверджень позивача про те, що в Кредитному договорі не зазначені найменування його сторін, суд зазначає наступне,
Найменування сторін зазначені у преамбулі Кредитного договору та додаткових угод.
Як підтверджується матеріалами справи, в оспорюваному Кредитному договорі у відповідності до вимог чинного законодавства сторонами було визначено всі його істотні умови: предмет договору, ціна та строк повернення кредиту, визначені у графіку зменшення ліміту кредитування.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Тобто, укладаючи Кредитний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Виходячи з матеріалів справи, вимог чинного законодавства та умов Кредитного договору судом встановлено, що сторони дійшли згоди з усіх істотних умов, які вимагаються для Кредитного договору.
Судом також враховано, що Кредитний договір був прийнятий сторонами до виконання.
Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог, з встановлених в судовому засіданні обставин, а також враховуючи положення Кредитного договору, приписи чинного законодавства позовні вимоги Товариства визнані судом необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
СуддяСташків Р.Б.
Повне рішення складено 10.05.2012