ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-30/2019-2012 24.04.12
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської
державної адміністрації) «Київреклама»
До Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з
обмеженою відповідальністю «Міжнародні технології друку
«Інтертехнодрук»
Про стягнення 30 103,40 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача ОСОБА_1 - представник за довіреністю № б/н від 03.01.12.
Від відповідача ОСОБА_2 -представник за довіреністю № б/н від 02.04.12.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародні технології друку "Інтертехнодрук" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення об"єкту (ів) зовнішньої реклами № 353/ТК в сумі 28 799 грн. 57 коп., а саме:
- 21 112 грн. 94 коп. - сума основного боргу;
- 1 457 грн. 24 коп. - 3% річних;
- 4 073 грн. 31 коп. - збитки від інфляції;
- 2 155 грн. 08 коп. - пеня.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем за договором № 353/ТК від 01.04.04. по оплаті за користування місцем для розміщення рекламних засобів, внаслідок чого у Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародні технології друку «Інтертехнодрук»за період з 20.02.09. до 20.04.10. виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 21 740,15 грн.
Також позивач у відповідності до умов вищевказаного договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 2 155,08 грн., а у відповідноті до приписів статті 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 457,24 грн. -3% річних та інфляційне збільшення суми боргу - 4 074,31 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.12. порушено провадження у справі № 5011-30/2019-2012, розгляд справи було призначено на 13.03.12. о 10-50.
06.03.12. позивач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь:
- 21 740 грн. 15 коп. - сума основного боргу;
- 4 509 грн. 56 коп. - інфляційне збільшення;
- 1 587 грн. 72 коп. - 3% річних;
- 2 265 грн. 97 коп. - пеня.
В судовому засіданні 13.03.12. представник позивача підтримав заяву про збільшення розміру позовних вимог. Судом на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу вказану заяву прийнято.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.12 розгляд справи було відкладено на 03.04.12 з метою виконання сторонами вимог ухвали суду.
В судових засіданнях 03.04.12. та 10.04.12. на підставі ст.77 ГПК України оголошено перерву до 10.04.12. та до 24.04.12. відповідно.
В судовому засіданні 10.04.12. відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що договір № 353/ТК від 01.04.04. у відповідності до вимог п. 7.6.2. даного договору втратив чинність, а тому відповідач не отримує від позивача жодних послуг, та відповідно не здійснює жодних оплат.
Відповідач посилається на те, що 06.06.07. він придбав у приватну власність об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, а тому, враховуючи положення ст.ст. 1, 8 Закону України «Про рекламу»та позицію, що викладена у листі Держпідприємства України № 4186 від 31.05.05. відповідач зазначає, що розміщуючи на фасаді будинку вивіски інформаційного характеру з назвою відповідача з назвами товару -не є рекламою, а тому отримання дозволу на розміщення об'єкта зовнішньої реклами не потрібно.
Крім того відповідач посилається на те, що 01.12.09. ним за договором купівлі-продажу передано у приватну власність вищезазначене нежиле приміщення ОСОБА_4, а тому позивач не є власником такого приміщення, та не може здійснювати господарську діяльність по відношенню до такого.
В судовому засіданні 24.04.12. представник позивача підтримав заявлені вимоги та надав письмові заперечення на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні 24.04.12. заперечив проти заявлених вимог з урахуванням поданого відзиву на позовну заяву, та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 5011-30/2019-2012.
Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
01.04.04. між Госпрозрахунковою організацією «Київреклама»(правонаступником якої згідно рішення КМР № 8/65 від 28.09.06. є - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама») та Спільним українсько-німецьким підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародні технології друку «Інтертехнодрук» було укладено договір № 353/ТК, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу право на тимчасове користування місцем(-ями) для розміщення рекламних засобів за адресами згідно додатку, який є невід'ємною частиною цього договору, на підставі погодженої у встановленому порядку дозвільної документації на розміщення зовнішньої реклами, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався використовувати надані місця за цільовим призначенням, здійснювати оплату за право користування місцями (п.2.1. договору).
Відповідно п.2.2. договору № 353/ТК від 01.04.04. дозвіл на розміщення ОЗР є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п.4.1. договору № 353/ТК від 01.04.04. розмір плати за право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення ОЗР встановлюється виконавчим органом КМР (КМДА) та сплачується відповідачем на підставі рахунків-фактур, наданих позивачем.
Пунктом 4.2. договору № 353/ТК від 01.04.04. встановлено, що відповідач зобов'язаний отримати рахунок на сплату коштів за право тимчасового користування місцем(-ями) для розташування ОЗР не пізніше 15 числа поточного місяця.
Пунктом 4.5. договору № 353/ТК від 01.04.04. встановлено, що плата за тимчасове користування місцем(-ями) сплачується відповідачем щомісячно, не пізніше 20 числа поточного місяця, шляхом перерахування суми коштів, зазначеної в рахунку-фактурі, наданого позивачем, на поточний рахунок останнього.
Додатком № 2 до договору № 353/ТК від 01.04.04. (належним чином засвідчена копія, якого знаходиться в матеріалах справи, а оригінал оглянуто судом в судовому засіданні) сторони погодили адресну програму - місця розміщення зовнішньої реклами відповідачем та плату за такі.
Зокрема, погоджено місце розміщення рекламної вивіски, напис на будинку (будівлі), споруді за адресою: АДРЕСА_1 (дозвіл № 04480-04).
Вказаний додаток підписаний сторонами та скріплений печатками юридичних осіб.
Відповідно до дозволу № 04480-04 на розміщення об'єкта зовнішньої реклами, що виданий Головним управлінням контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міста Києва Спільному українсько-німецькому підприємству у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародні технології друку «Інтертехнодрук»на розміщення рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді за адресою: АДРЕСА_1, строк на розміщення вказаного об'єкту продовжено на підставі протокольного рішення КМДА від 12.05.06. № 7 терміном до 30.04.10.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов договору № 353/ТК від 01.04.04., належним чином не виконує свої зобов'язання в частині оплати у відповідності до рахунків-фактур від 20.02.09., від 20.03.09., від 16.04.09., від 15.05.09., від 15.05.09., від 10.07.09., від 14.08.09., від 16.09.09., від 08.10.09., 05.11.09., від 07.12.09., від 11.01.10., від 10.02.10., від 15.03.10. та від 12.04.10. (оригінали яких знаходяться в матеріалах справи) на право тимчасового користування місцем, де розміщена рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді за адресою: АДРЕСА_1, внаслідок чого, у останнього утворилась заборгованість в розмірі 21 740, 15 грн. за період з 20.02.09. до 20.04.10.
На момент подачі позову до господарського суду, відповідач так і не сплатив заборгованість за договором № 353/ТК від 01.04.04., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 21 740, 15 грн.
Однак, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що відповідач не отримує від позивача жодних послуг за договором № 353/ТК від 01.04.04., оскільки у відповідності до п.7.6.2. такого зазначений договір втратив чинність, а відтак припинено і обов'язок відповідача щодо сплати за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.
Серед іншого, відповідач придбав у приватну власність об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, а тому, враховуючи положення ст.1, ст.8 Закону України «Про рекламу»та позицію, що викладена у листі Держпідприємства України № 4186 від 31.05.05. відповідач зазначає, що розміщуючи на фасаді будинку вивіски інформаційного характеру з назвою відповідача з назвами товару -не є рекламою, а отже отримання дозволу на розміщення об'єкта зовнішньої реклами не потрібно.
01.12.09. відповідач передав за договором купівлі-продажу у приватну власність вказане приміщення ОСОБА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу (належним чином засвідчена копія, якого знаходиться в матеріалах справи, а оригінал оглянуто судом в судовому засіданні).
Так, на думку відповідача, він не є власником такого приміщення та не може здійснювати господарську діяльність по відношенню до такого, та вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як визначено абз.1 ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно, або у строк встановлений договором найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відовідно до п. 7.2. договору № 353/ТК від 01.04.04. строк дії цього договору визначається по кожному місцю розташування ОЗР окремо, у додатках (адресних програм), які є невід'ємною частиною договору.
Згідно із додатком № 2 до договору № 353/ТК від 01.04.04. строк дії договору № 353/ТК від 01.04.04. в частині щодо права тимчасового користування місцем розміщення рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді за адресою: АДРЕСА_1 (дозвіл № 04480-04) встановлено до 30.04.10.
У відповідності до п.1 ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем, на виконання умов договору № 353/ТК від 01.04.04. було передано відповідачу право на тимчасове користування місцем(ями) для розміщення рекламних засобів за адресами згідно додатку, який є невід'ємною частиною цього договору, що підтверджується додатком № 2 від 12.05.06. до договору № 353/ТК від 01.04.04., але відповідач свій обов'язок щодо оплати за використання місця для розміщення рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді за адресою: АДРЕСА_1 (дозвіл № 04480-04) в строк, встановлений п. 4.5. договору № 353/ТК від 01.04.04. - не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг за період з 20.02.09. по 20.04.10. в сумі 21 740,15 грн., що підтверджується рахунками-фактур від 20.02.09., від 20.03.09., від 16.04.09., від 15.05.09., від 15.05.09., від 10.07.09., від 14.08.09., від 16.09.09., від 08.10.09., 05.11.09., від 07.12.09., від 11.01.10., від 10.02.10., від 15.03.10. та від 12.04.10., які відповідач відповідно до п. 4.2. договору № 353/ТК від 01.04.04. зобов'язаний отримати не пізніше 15 числа поточного місяця.
Твердження відповідача стосовно того, що договір № 353/ТК від 01.04.04. у відповідності до п. 7.6.2. такого втратив чинність, та відповідач не отримує від позивача жодних послуг, а тому і не здійснює жодних оплат, судом відхиляється.
Суд приймає доводи позивача стосовного того, що пунктом 7.6.2. договору № 353/ТК від 01.04.04. дія цього договору припиняється внаслідок зміни власника місця розташування ОЗР, але відповідно до Порядку розміщення зовнішньої реклами в м.Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) № 767 від 27.09.10. «місце розташування рекламного засобу»-це площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування власником (цього будинку) або уповноваженим ним органом, а тому оскільки відповідно до узгоджувальної частини додатку дозволу № 04480-04 (належним чином засвідчена копія, якого знаходиться в матеріалах справи, а оригінал оглянуто судом в судовому засіданні), дію якого продовжено на підставі протокольного рішення КМДА № 7 від 12.05.06. до 30.04.10., власником місця, де визначене розташування рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді за адресою: АДРЕСА_1 є Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама», а відтак враховуючи положення п.7.2. договору № 353/ТК від 01.04.04. та адресної програми додатку № 2 від 12.05.06. до вказаного договору твердження відповідача щодо втрати чинності договору № 353/ТК від 01.04.04. є безпідставними та необґрунтованими.
Суд також відхиляє доводи відповідача з посиланням на положення ст. 1, ст. 8 Закону України «Про рекламу» та позицію, що викладена у листі Держпідприємства України № 4186 від 31.05.05. стосовно того, що відповідач придбав у приватну власність об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, а тому в силу вищевказаних положень законодавства України, розміщуючи на фасаді будинку вивіски інформаційного характеру з назвою відповідача та з назвами товару -це не є рекламою, та отримання дозволу на розміщення об'єкта зовнішньої реклами не потрібно, а також стосовно того, що 01.12.09. відповідач за договором купівлі-продажу передав у приватну власність вищезазначене приміщення ОСОБА_4, а тому позивач не є власником такого приміщення, та не може здійснювати господарську діяльність по відношенню до такого.
Суд приймає доводи позивача про те, що розміщення на фасаді будинку вивіски з назвою відповідача та з назвами товару є рекламою, а також про необхідність отримання дозволу на розміщення об'єкта зовнішньої реклами, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу»реклама -це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про рекламу»розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 «Типових правил розміщення зовнішньої реклами», затверджених постановою КМУ № 2067 від 29.12.03. встановлено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.
Серед іншого, судом також приймаються доводи позивача стосовно того, що відповідач був власником лише частини нежилих приміщень, які знаходяться адресою: АДРЕСА_1, а саме, він був власником нежилих приміщень, які знаходяться на першому поверсі будинку, за адресою: АДРЕСА_1.
А відтак, позивач, відповідно до узгоджувальної частини додатку до дозволу № 04480-04, дію якого продовжено на підставі протокольного рішення КМДА № 7 від 12.05.06. до 30.04.10., як власник/балансоутримувач місця розташування (АДРЕСА_1) рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді (дозвіл № 04480-04) здійснює господарську діяльність за вищевказаною адресою на законних підставах.
Крім того, позивач наголошує на тому, що згідно із п. 15.4. Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) № 767 від 27.09.10. відповідач не звільняється від плати при відсутності засобу на місці, по якому виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення щодо надання дозволу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість тверджень відповідача щодо необхідності дозволу для розміщення зовнішньої рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді за адресою: АДРЕСА_1, а також стосовно того, що позивач не здійснює за вказаною адресою господарську діяльність так, як нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_1, знаходяться у власності інших осіб.
Належних доказів у розумінні ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України про те, що позивач не є власником/балансоутримувачем місця розташування рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді (дозвіл № 04480-04) за адресою: АДРЕСА_1 а також стосовно того, що власником такого був відповідач, суду станом на день вирішення спору не надано.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за договором № 353/ТК від 01.04.04. в розмірі 21 740, 15 грн. слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті за право тимчасовим користуванням місцями для розміщення зовнішньої реклами за договором № 353/ТК від 01.04.04., позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд тягнути з відповідача інфляційне збільшення в розмірі 4 509,56 грн., та 3 % річних в сумі 1 587,72 грн. за період з 20.02.09. до 01.02.12.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу, та встановлено, що позивачем було допущено помилку в методиці розрахунку інфляційного збільшення боргу , а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційного збільшення суми боргу підлягають частковому задоволенню, а саме: 3 % річних - 1 587,72 грн., та інфляційне збільшення суми боргу - 3 694,67 грн.
Крім того, враховуючи положення п.6.3. договору № 353/ТК від 01.04.04. позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 2 265,97 грн. з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно п. 6.3. договору № 353/ТК від 01.04.04. за несвоєчасну та/або неповну сплату платежів за право тимчасового користування місцями відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено надані позивачем розрахунок пені, з яким суд погоджується щодо сум, строків і ставок нарахувань, а відтак враховуючи те, що відповідачем прострочено перед позивачем виконання грошового зобов'язання по оплаті за право на тимчасове користування місцем(ями) для розміщення рекламних засобів за договором № 353/ТК від 01.04.04., суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з пені є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, а саме в сумі 2 265,97 грн.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Враховуючи вищевказане позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»підлягають задоволенню частково.
Витрати по оплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»задовольнити частково.
2. Стягнути з Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародні технології друку «Інтертехнодрук»(01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 26, код ЄДРПОУ - 22901100) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (01030, м. Київ, вул. М. Коцюбинського, 12-А, код ЄДРПОУ -26199714) 21 740 (двадцять одна тисяча сімсот сорок) грн. 15 коп. -основного боргу, 1 587 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят сім) грн. 72 коп. -3 % річних, 3 694 (три тисячі шістсот дев'яносто чотири) грн. 67 коп. -інфляційне збільшення суми боргу, 2 265 (дві тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 97 коп. -пені, 1 565 (одна тисяча п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 93 коп. -витрат по сплаті судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Судя Т.М. Ващенко
Повне рішення
складено 03.05.12.