ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-7/4324-2012 03.05.12
За позовом Приватного підприємства «Партнер плюс»
до Приватного підприємства «ТАРНО»
про стягнення 11 849,91 грн. збитків
Суддя Якименко М.М.
Представники сторін:
від позивача: Хвалибога Р.В. -директор;
від відповідача: ОСОБА_2 -довіреність б/н від 25.04.2012;
Обставини справи :
Приватне підприємство «Партнер плюс»звернулося в Господарський суд м. Києва з позовом до Приватного підприємства «ТАРНО»про стягнення 11 849,91 грн. збитків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок порушення відповідачем умов Договору комісії № 01/11/07 від 01.11.2007 позивачеві було завдано збитків на суму 11 849,91 грн.
У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 11 686,73 грн. -вартості втраченого майна, 163,18 грн. -додаткових витрат, а також 1609,50 грн. -судового збору.
Ухвалою від 06.04.2012 порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 03.05.2012.
25.04.2012 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
03.05.2012 представники сторін у судовому засіданні надали статутні документи на вимогу ухвали суду про порушення провадження.
Представник позивача у судовому засіданні 03.05.2012 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 03.05.2012 проти позову заперечив, посилаючись на відсутність порушення відповідачем господарського зобов'язання, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.05.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
01.11.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір комісії №01/11/07 (надалі-Договір), згідно умов якого позивач доручив, а відповідач зобов'язався за винагороду здійснити продаж продукції, переданої позивачем на комісію, від свого імені за рахунок позивача.
Конкретні умови угоди, кількість, якість та мінімальна ціна продажу продукції, а також інші умови та вказівки позивача наводяться у Додатку № 1 до Договору (пп. 1.1. Договору).
Відповідно до пп. 4.1.6.Договору відповідач зобов'язався надати позивачеві звіт про здійснений продаж продукції та передати йому отримані від продажу грошові кошти в 15-денний строк, з дня їх надходження від третіх осіб на розрахунковий рахунок відповідача (пп. 3.3.Договору).
Водночас пп. 4.1.9 Договору встановлено обов'язок відповідача у 15-денний строк після отримання від третіх осіб залишку непроданого товару повернути даний товар позивачеві в обсязі, який не перевищує 15% від загальної кількості товару, переданого на комісію.
Пунктом 3 Договору передбачено сплату позивачем відповідачеві винагороди за виконання доручення в розмірі 23,1 (двадцять три цілих одна десята) відсотка, яка нараховується шляхом утримання відповідачем сум винагороди із коштів, які сплачуються позивачеві за реалізовану продукцію.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.
Договір, укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором комісії.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно ст.1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Зі змісту ст. 1022 ЦК України вбачається, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
На виконання умов Договору позивачем було передано, а відповідачем прийнято на комісію продукцію (ялинкові прикраси) згідно специфікації (Додаток №1 до Договору) на загальну суму 76 726,00 грн., що підтверджується накладними №1 від 12.11.2007р. та №7 від 30.11.2007р., належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи, та не заперечується сторонами.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідачем лише частково було реалізовано передану продукцію на суму 60 766,80грн., на підтвердження чого позивач посилається на відповідні звіти відповідача про здійснений продаж за період з 01.11.2007р. по 31.01.2008. Проте на підтвердження позовних вимог позивачем відповідні звіти суду надано не було.
Окрім того, дане твердження позивача спростовується постановою Київського апеляційного господарського суду №20/393 від 12.04.2011 у справі за позовом Приватного підприємства «Партнер плюс» до Приватного підприємства «ТАРНО»про стягнення 10 019,30 грн. заборгованості за договором комісії № 01/11/07 від 01.11.2007 р. (далі -Постанова), яка набрала законної сили, та якою встановлено факт повної реалізації відповідачем переданої продукції на суму 76 726, 00 грн. третім особам, що підтверджується видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи № 20/393.
Відповідно до ч.2. ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
З наданих суду платіжних доручень вбачається, що з коштів, отриманих від реалізації переданої на комісію продукції, відповідачем на виконання пп.3.3 Договору було перераховано на рахунок позивача 50 000,00 грн. (належним чином завірені копії платіжних доручень №210 від 17.12.2007р., №215 від 28.12.2007р.,та №18 від 17.01.2008р.містяться у матеріалах справи), а решту суми відповідач утримав як комісійну винагороду згідно умов Договору.
Окрім того, позивач у позовній заяві не заперечує факт утримання відповідачем комісійної винагороди не в повному обсязі, визначаючи її розмір згідно актів здачі-приймання робіт № ОУ-000001, №ОУ-000002, № ОУ-000003 -14 037,13 грн., в той час, як відповідачем було утримано комісійну винагороду у розмірі 10 766,80 грн.
Також позивач у позовній заяві вказує на наявність у відповідача залишку непроданого товару на суму 14959,06 грн., який відповідно до вимог пп. 4.1.9 Договору повинен бути повернутий позивачеві у 15-денний строк після його отримання від третіх осіб.
Однак, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження факту повернення відповідачеві товару з володіння третіх осіб.
Окрім того, постановою Київського апеляційного господарського суду №20/393 від 12.04.2011 встановлено факт знаходження товару, включаючи не оплачену його частку, у володінні третіх осіб. Встановлений у Постанові факт наявності у розпорядженні відповідача товару на суму 14 959,06 грн. свідчить лише про факт його не оплати, а не про факт володіння цим товаром відповідачем.
З пп. 4.1.9. Договору слідує, що моментом виникнення зобов'язання відповідача щодо повернення позивачеві залишку непроданого товару, який було передано на виконання Договору, є момент отримання такого товару від третіх осіб згідно умов Договору.
Оскільки позивачем не надано доказів повернення відповідачеві товару від третіх осіб, то у останнього відсутній обов'язок повернення товару позивачеві або відшкодування його вартості.
Відповідно до ч. З ст. 1016 ЦКУ комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).
Таким чином, з боку відповідача відсутнє порушення зобов'язань за Договором.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги безпідставні, необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Вимога позивача про стягнення з відповідача 163,18 грн. -додаткових витрат, понесених позивачем внаслідок порушення зобов'язання відповідачем, а саме витрат на придбання проїзних документів з метою досудового врегулювання спору (проїзні документи ФЕ №573023 та ФІ №387722 долучено до матеріалів справи) не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суду не надано доказів на підтвердження того, що вказані витрати позивача пов'язані з розглядом справи. Окрім цього, дані витрати були понесені позивачем під час досудового врегулювання спору, однак, чинним законодавством не передбачено віднесення таких витрат до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги (винесення апеляційного подання) протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Суддя М.М.Якименко
Дата підписання рішення: 07.05.2012р.