ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-34/2526-2012 25.04.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Поліграфічна фірма «Джой»
доПриватного акціонерного товариства «Банк Кіпру»
провизнання договору недійсним
Суддя Сташків Р.Б.
Представники:
від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю;
від відповідача - ОСОБА_2, представник за довіреністю.
У лютому 2012 року Товариство з обмеженою відповідальність «Поліграфічна фірма «Джой»(далі -позивач або Товариство) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Банк Кіпру»(далі -відповідач або Банк) про визнання недійсним Кредитного договору №14-158/2010 від 05.05.2010 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЕМ»та Приватним акціонерним товариством «Банк Кіпру».
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думу позивача Кредитний договір №14-158/2010 від 05.05.2010 був підписаний від імені позивача головним бухгалтером без належних повноважень. Крім того, позивач зазначає, що статтею 16 статуту позивача визначено, що виконавчим органом Товариства є директор, а в пункті 16.3 чітко визначено, що свої повноваження він може передавати, видавши довіреність. Однак довіреність не видавалась, і протокол на який є посилання в договорі відсутній.
Ухвалою суду від 01.03.2012 було порушено провадження у справі № 5011-34/2526-2012, розгляд справи було призначено на 28.03.2012.
23.03.2012 через відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти позову з підстав його необґрунтованості та безпідставності, також на вимогу суду відповідачем надано протокол №8 від 20.04.2010 яким головному бухгалтеру позивача були надані повноваження на підписання спірного кредитного договору.
Розпорядженням заступника голови Господарського суду м. Києва у зв'язку із тим, що суддя Сташків Р.Б. з 26.03.2012 перебував на лікарняному з метою дотримання вимог Господарського процесуального кодексу України, керуючись рішенням зборів суддів Господарського суду м. Києва від 03.02.2011 (протокол №1 від 03.02.2011) та ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України передано справу №5011-34/2526-2012 на розгляд судді Мудрому С.М.
Ухвалою суду від 28.03.2012 справу №5011-34/2526-2012 прийнято до провадження суддею Мудрим С.М., розгляд справи було призначено на 25.04.2012.
Розпорядженням голови Господарського суду м. Києва у зв'язку із виходом судді Сташківа Р.Б. з лікарняного з метою дотримання вимог Господарського процесуального кодексу України, керуючись рішенням зборів суддів Господарського суду м. Києва від 03.02.2011 (протокол №1 від 03.02.2011) та ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України передано справу №5011-34/2526-2012 на розгляд судді Сташківу Р.Б.
Ухвалою суду від 02.04.2012 справу №5011-34/2526-2012 прийнято до свого провадження суддею Сташківим Р.Б.
25.04.2012 через відділ діловодства суду представником позивача подана заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір крім підстав зазначених у позовній заяві також з огляду на те, що зміст оспорюваного Кредитного договору не відповідає вимогам чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши оригінали документів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
05 травня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Кіпру»в особі директора Київської регіональної дирекції ВАТ «Банк Кіпру»ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності, посвідченою ОСОБА_5, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15.10.2009 за реєстровим №2900, з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЕМ»(далі -Позичальник), в особі головного бухгалтера ОСОБА_6, яка діє на підставі Статуту та Протоколу №8 від 20.04.2010 з другої сторони був укладений кредитний договір №14-158/2010 (далі -Кредитний договір).
Відповідно до пункту 1.1 Кредитного договору Банк відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в сумі 2 500 000 млн. грн. для поповнення оборотних коштів строком з 05 травня 2010 року до 05 травня 2014 року зі сплатою 23% річних.
Відповідно до пункту 2.2 Кредитного договору Банк зобов'язується надати кредитні кошти, здійснювати в межах відкритої кредитної лінії шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку протягом 3 банківських днів з моменту отримання від Позичальника відповідних платіжних та підтверджуючих документів.
Отже, причиною виникнення спору у даній справі є те, що думку позивача ОСОБА_6, не мала повноважень на укладення та підписання від імені позивача Кредитного договору.
Проте, суд не може погодитись з даною позицією позивача з наступних підстав.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що протокол на який є посилання в Кредитному договорі відсутній.
Однак, дане твердження спростовується наявним в матеріалах справи протоколом № 8 від 20.04.2010 в якому загальними зборами учасників ТОВ «СЕЕМ»серед іншого вирішено:
- звернутись до ВАТ «Банк Кіпру»з клопотанням про надання кредиту на суму три мільйони п'ятсот тисяч гривень
- повноваження на укладення та підписання Кредитного договору та договору застави (іпотеки) надаються головному бухгалтеру ОСОБА_6.
Протокол підписано всіма учасниками загальних зборів та скріплено печаткою позивача.
Оригінал даного протоколу був досліджений у судовому засіданні.
Крім того, посилаючись на положення Статуту позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що головний бухгалтер, підписуючи договір, діяла не маючи на те належних повноважень, тобто не мала правових підстав представляти інтереси товариства при укладені оскаржувального договору, адже ст. 16 Статуту позивача визначено, що виконавчим органом Товариства є Директор і свої повноваження він може передати, видавши довіреність. Позивач зазначає, що довіреність не видавалась.
Однак, дане твердження також спростовується наявними в матеріалах справи:
- довіреністю №51 від 30.04.2010 виданою ТОВ «СЕЕМ», в особі директора ОСОБА_7 на ім'я головного бухгалтера ТОВ «СЕЕМ»ОСОБА_6 яку уповноважено на укладення та підписання Кредитного договору, згідно із рішенням загальних зборів учасників позивача. Довіреність підписана директором та скріплена печаткою позивача;
- довіреністю від 30.04.2010 посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстровано в реєстрі за №764, яка видана від імені ТОВ «СЕЕМ», в особі директора ОСОБА_7 якою уповноважено головного бухгалтера ОСОБА_6 представляти інтереси позивача у ВАТ «Банк Кіпру»з усіх питань укладення та підписання Кредитного договору, згідно із рішенням загальних зборів учасників позивача.
З огляду на вищевикладене, позивач безпідставно посилається на ч. 2 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України як на підставу визнання недійним Кредитного договору, оскільки це спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: протоколом № 8 від 20.04.2010 та довіреностями виданими на ім'я головного бухгалтера ОСОБА_6
Отже, головний бухгалтер позивача ОСОБА_6 мала необхідний обсяг цивільної дієздатності та діяла в межах наданих позивачем повноважень при вчинені правочину від імені Товариства.
Будь-яких документів, які підтверджували б обмеження повноваження головного бухгалтера позивача ОСОБА_6 на момент укладення оспорюваного договору позивачем суду надано не було.
Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Укладаючи Кредитний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Крім того, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.42 постанови від 24.10.2008 №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» при вирішенні щодо визнання недійсними правочинів, укладеними виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною 3 статті 92, статті 241 ЦК України.
Аналогічна позиція викладена у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.03.2010 у справі №29/103пд.
Частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Проте, позивач не довів суду того факту, що Банк знав або якимось чином міг знати про укладення Кредитного договору головним бухгалтером Товариства без належних повноважень.
Будь-яких інших доказів на підтвердження факту укладення Кредитного договору не повноважною на це особою, Товариством суду надано не було.
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
У пункті 6 оглядового листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 № 01-8/97 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»вказано, що сплата позичальником відсотків за користування кредитними коштами розглядається як доказ схвалення юридичної особою кредитної угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень.
У пункті 9.2 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» зазначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір був схвалений Товариством, про що, свідчать платіжні доручення та підтверджуючи документи для отримання кредитних коштів, зокрема:
- рахунок-фактура № СФ-0000793 від 08.04.2010 на суму 33 920 грн., рахунок-фактура №СФ-0000372 від 22.02.2010 на суму 50 880 грн. від 22.02.2010, видаткова накладна № ПІ-000295 від 29.04.2010 на суму 46 800, 85 грн., видаткова накладна №ПІ-000409 від 02.06.2010 на суму 45 562,06 грн. відповідно до якого Банком були надані кредитні кошти шляхом перерахування відповідної грошової суми з позичкового рахунку позивача на рахунок контрагента. Доказом чого є наявні в матеріалах справи платіжні доручення №1 від 27.08.2010, №2 27.08.2010, №4 від 27.08.2010, №5 від 27.08.2010 та розпорядження № 03-1901 від 30.08.2010;
- рахунок-фактура №280403 від 28.04.2010 на загальну суму 2 159 266 грн. відповідно до якого Банком були надані кредитні кошти шляхом перерахування відповідної грошової суми з позичкового рахунку позивача на рахунок контрагента. Доказом чого є наявне в матеріалах справи платіжне доручення №1 від 11.05.2010 та розпорядження № 03-752 від 11.05.2010;
- рахунок-фактура №110502 від 11.05.2010 та видаткова накладна № 130501 від 13.05.2010 на суму 36945,60 грн. на виконання Договору поставки №28-00-01 від 28.04.2010, відповідно до якого Банком було надані кредитні кошти шляхом перерахування відповідної грошової суми з позичкового рахунку позивача на рахунок контрагента. Доказом чого є наявне в матеріалах справи платіжне доручення №2 від 13.05.2010;
- виписки по особових рахунках Позичальника, які свідчать про рух коштів: видача кредитних коштів шляхом перерахування відповідних сум, погашення позивачем процентів по кредиту, погашення позивачем кредиту. За час користування кредитними коштами позивачем було сплачено за Кредитним договором 1 042 450, 52 грн. за кредитом та 349 848, 67 грн. за процентами, про що свідчить довідка Банку.
Також, судом в судовому засіданні досліджувався оригінал клопотання про надання кредиту на суму три мільйони п'ятсот тисяч гривень, відповідно до протоколу №8 від 20.04.2010.
Усе вищевикладене, є свідченням того, що Кредитний договір був схвалений позивачем шляхом прийняття його до виконання.
В поданих уточненнях до позовної заяви позивач також посилається на те, що зміст оспорюваного Кредитного договору не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України (далі -ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Пунктами 8, 9 частини 1 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, порядок зміни і припинення дії договору, а також права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Позивач вважає, що Кредитний договір підлягає визнанню недійсним на підставі частин 1 статей 203 ЦК України, оскільки у Кредитному договорі не містяться положення щодо відповідальності відповідача за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.
Проте, відсутність у Кредитному договорі вказаних положень не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.
Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, виходячи з даної норми у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положен ня (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Тобто в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах, оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні.
Умови про відповідальність сторін за порушення зобов'язань (їх невиконання або виконання з порушенням умов) передбачені, наприклад, у главі 51 ЦК України. Так, згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Порядок зміни і припинення дії (розірвання) договору врегульований статтями 631, 651-654 ЦК України, частиною 7 статті 180, статтею 188 ГК України.
Таким чином, у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. Тому визнавати Кредитний договір недійсним на тих підставах, що він не містить певних умов, зокрема, умов про відповідальність банку не можна.
Суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди щодо певної умови.
Умови наведені в частині 2 статті 345 ГК України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту) не є істотними умовами кредитного договору.
Структурно-системний аналіз положень ГК України та ЦК України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого виду господарського договору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Правомочність вказаних правових висновків підтверджується і Верховним Судом України (у постанові від 05.02.2008 у справі № 22/268), і Національним банком України (у листі від 18.08.2004 № 18-111/3249-8378 «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності»).
Суд зауважує, що виходячи із змісту вимог чинного законодавства України Кредитний договір є двостороннім, консенсуальним та оплатним.
Відповідно до пункту 6.8 Кредитного договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за ним.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками (абзац 2 частина 1 статті 1046 ЦК України).
Посилання позивача на те, що умови Кредитного договору, а саме пункту 6.8 суперечить вимогам статті 1046 ЦК України не береться судом до уваги, адже вищевказаний пункт 6.8 Кредитного договору жодним чином не суперечить вимогам чинного законодавства.
На думку суду, позивач підміняє одне одним поняття набрання чинності Кредитного договору та укладення договору позики.
Момент укладення (чинності) Кредитного договору жодним чином не пов'язаний з моментом передачі грошових коштів, а визначається, виходячи із положень ст. 638 ЦК, ч.1 ст. 1054 ЦК України моментом укладення, тобто досягнення згоди з усіх істотних умов про що свідчить його підписання сторонами.
Таким чином, Кредитний договір є укладеним з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов договору та підписання його сторонами.
Як підтверджується матеріалами справи, в оспорюваному Кредитному договорі у відповідності до вимог чинного законодавства сторонами було визначено всі його істотні умови: предмет договору, ціна та строк повернення кредиту, визначені у графіку зменшення ліміту кредитування.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Тобто, укладаючи Кредитний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
При цьому, суд зауважує, що підписання сторонами Кредитного договору є свідченням досягненням між сторонами згоди по всім істотним умовам цього договору.
Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог, з встановлених в судовому засіданні обставин, а також враховуючи положення Кредитного договору, приписи чинного законодавства позовні вимоги Товариства визнані судом необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
СуддяСташків Р.Б.
Повне рішення складено 10.05.2012