Справа № 2-1971/12
12 квітня 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Пасинок В.С.,
при секретарі Малоїд Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Унікредит Банк», треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання іпотечного договору недійсним, -
позивач звернувся до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав про те, що між ним та ПАТ «УніКредит Банк»25 лютого 2008 року було укладено договір про іпотечний кредит № MRTG-000000011541, за яким йому на придбання квартири АДРЕСА_1 було надано кредитні кошти у сумі 470 000,00 доларів США зі сплатою 12,00 % на рік з кінцевим терміном оплати не пізніше 25 лютого 2028 року включно.
На забезпечення виконання зобов'язань по вказаному договору іпотечного кредиту того ж дня між ним та ПАТ «УніКредит Банк»було укладено іпотечний договір № MRTG-000000011541/S, відповідно до умов якого він як іпотекодавець надав в іпотеку ПАТ «УніКредит Банк» як іпотекодержателю нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу вказаної квартири, посвідченого 25 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 1371.
Не ставлячи під сумнів ні договір про іпотечний кредит № MRTG-000000011541 від 25 лютого 2008 року, ні договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений 25 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 1371, позивачем порушується питання про недійсність іпотечного договору № MRTG-000000011541/S від 25 лютого 2008 року внаслідок порушення при укладанні останнього вимог Законів України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», «Про іпотеку», «Про охорону дитинства»та вимог ст. 203 ЦК України. Позивач зазначає про те, що після придбання вказаної квартири разом із своїм сином - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, оселився в останній. Проте, стверджує, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 іпотечний договір, був ним підписаний внаслідок юридичної необізнаності з порушенням прав його сина на користування житлом, оскільки на момент підписання був відсутній дозвіл органу опіки та піклування. Тому, просить відновити порушені права його дитини та визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір № MRTG-000000011541/S від 25 лютого 2008 року.
Представник позивача в ході розгляду справи підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просив суд позов задовольнити з обставин, викладених в позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову, зазначивши про його необґрунтованість та безпідставність та звернувши увагу на те, що банком при укладенні іпотечного договору не було порушено норм Законів України «Про охорону дитинства» та «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».
Третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві явку свого представника в судове засідання не забезпечила, проте, направила на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів з ухваленням рішення відповідно до вимог діючого законодавства (а.с. 35).
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації в ході судового розгляду справи просила суд постановити по справі рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням інтересів його дітей.
Вислухавши представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи - Служби у справах у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні достовірно встановлено про те, що між ОСОБА_1 та ПАТ «УніКредит Банк»25 лютого 2008 року було укладено договір про іпотечний кредит № MRTG-000000011541, за яким ОСОБА_1 на придбання квартири АДРЕСА_1 було надано кредитні кошти у сумі 470 000,00 доларів США зі сплатою 12,00 % на рік з кінцевим терміном оплати не пізніше 25 лютого 2028 року включно (а.с. 10-20).
Укладаючи вказаний договір з банком, позивач погодився на ряд умов, лише за виконання яких ним будуть отримані кредитні кошти для придбання квартири АДРЕСА_1, серед яких, зокрема, умова про укладення з позичальником в забезпечення виконання прийнятих на себе зобов'язань нотаріально посвідченого іпотечного договору, визначено в п. 3.1 (п. 1.5 Договору про іпотечний кредит № MRTG-000000011541 від 25 лютого 2008 року, а.с. 10).
Погодившись з умовами вказаного договору іпотечного кредиту, того ж дня ОСОБА_1 були отримані кредитні кошти та була придбана у власність квартира АДРЕСА_1, про що було укладено відповідний договір купівлі - продажу, посвідчений 25 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 1371 (а.с. 22-24).
Згідно з вимогами ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
У відповідності до ч. 3,4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Дані норми співвідносяться з вимогами щодо державної реєстрації правочинів, встановленими ст. 210 ЦК України. Так, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації та порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Згідно Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою КМУ від 26 травня 2004 року № 671, державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог ЦК України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. Реєстраторами правочинів є державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси. Отже, державну реєстрацію договорів з відчуження нерухомого майна здійснюють нотаріуси після проведення нотаріального посвідчення таких договорів.
Таким чином, право власності на нерухоме майно за договорами купівлі-продажу, за якими передається набувачеві у власність нерухоме майно, виникає у набувача нерухомості після державної реєстрації договору державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом. У свою чергу, відповідно до ст. 210 ЦК України договір про відчуження нерухомого майна є чинним також з моменту такої державної реєстрації.
Отже, право власності на нерухоме майно за наведеним договором виникає у набувача цих прав з моменту державної реєстрації нотаріально посвідченого договору нотаріусами. У подальшому державній реєстрації в комунальних підприємствах бюро технічної інвентаризації підлягає саме право власності на нерухоме майно, яке виникло у набувача після державної реєстрації договору нотаріусом.
Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 був укладений 25 лютого 2008 року та посвідчений того ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 1371, про що було внесено відповідну інформацію до Державного реєстру правочинів (а.с. 24).
Відповідно до п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, котра діяла на момент укладення вказаного договору купівлі-продажу, для посвідчення договору про відчуження житлового будинку, споруди, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріусу надається дозвіл органу опіки та піклування на укладення такого договору. Якщо в будинку (квартирі) зареєстрована і проживає дитина (особа до 18 років), то нотаріусу надається дозвіл компетентного органу на укладення такого договору.
Зі змісту вказаного договору купівлі-продажу квартири, котрий позивачем не ставиться під сумнів, зокрема, з його п. 1.5 вбачається, що за адресою місцезнаходження нерухомого майна не проживають та не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати продавець, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користування нерухомим майном (а.с. 22).
Пізніше, право власності на нерухоме майно - квартиру 3 4 по АДРЕСА_1, яке виникло у ОСОБА_1 після державної реєстрації договору нотаріусом, було зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18 березня 2008 року, про що останньому видано реєстраційне посвідчення № 000205 (а.с. 21).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку»остання виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Отже, оскільки позивач набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 25 лютого 2008 року відповідно до вимог чинного законодавства, а остання, тобто квартира, підпадала під визначення предмета іпотеки в розрізі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», згідно якої предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом, відповідно до вимог законодавства тоді ж, 25 лютого 2008 року, на забезпечення виконання прийнятих позичальником на себе зобов'язань за договором іпотечного кредиту № MRTG-000000011541 від 25 лютого 2008 року між ПАТ «УніКредит Банк»та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № MRTG-000000011541/S, відповідно до умов якого ОСОБА_1 як іпотекодавець надав в іпотеку ПАТ «УніКредит Банк»як іпотекодержателю нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, належну йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу вказаної квартири, посвідченого 25 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 1371 (а.с. 6-9).
Вказаний іпотечний договір був засвідчений 25 лютого 2008 року також приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 1374 (а.с. 9).
Згідно п. 3.1 іпотечного договору № MRTG-000000011541/S від 25 лютого 2008 року іпотека за цим договором забезпечує вимоги ПАТ «УніКредит Банк»щодо виконання позивачем кожного і всіх його зобов'язань за договором іпотечного кредиту № MRTG-000000011541 від 25 лютого 2008 року (а.с. 6).
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Стаття 6 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" встановлює умови передачі нерухомого майна в іпотеку, а саме у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку, іпотекодавець до укладення іпотечного договору має попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі, що не зареєстровані у встановленому Законом порядку.
Відповідно ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що під реєстрацією розуміється - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно до положень ст. ст. 141 та 160 СК України місце проживання неповнолітньої дитини реєструється за місцем проживання одного з батьків, за згодою обох батьків, які мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно п.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
У своїй позовній заяві позивач стверджує про те, що він разом з малолітнім сином - ОСОБА_3, 09 червня 2002 року, з моменту придбання квартири АДРЕСА_1 проживає у ній.
Однак, згідно п. 4.1 ст. 4 іпотечного договору № MRTG-000000011541/S від 25 лютого 2008 року, посвідченого того ж дня також приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 1374, позивач гарантував, що йому не відомі права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані в установленому законом порядку. Крім того, позивач гарантував, що на момент нотаріального посвідчення договору, він має право відчужувати предмет іпотеки та на предмет іпотеки може бути звернене стягнення, обтяження предмета іпотеки іпотекою не буде порушувати прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі малолітніх та неповнолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких позивач зобов'язаний утримувати за законом чи договором, а також стверджував, що за адресою місцезнаходження предмета іпотеки не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти (п.п. 4.5, 4.11 іпотечного договору, а.с. 6, 7).
Крім того, дослідивши матеріали справи вбачається, що на момент укладання договору про іпотечний кредит № MRTG-000000011541, договору купівлі-продажу квартири та іпотечного договору № MRTG-000000011541/S 25 лютого 2008 року позивач був зареєстрований та проживав у АДРЕСА_2.
І, крім того, самим позивачем при зверненні до суду надана довідка форми № 3 КП «ЖЕО-105»Голосіївської в м. Києві ради № 635 від 15 липня 2001 року про те, що у вказаній квартирі з 14 липня 2011 року мешкають її власник - позивач по справі ОСОБА_1 та його малолітній син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 26).
Отже, у суду відсутні підстави вважати, що на момент вчинення вказаних вище правочинів, була потрібна згода органів опіки та піклування.
Відповідно до ч. 3 п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).
Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності правочинів (ст. ст. 215-216 ЦК України).
Зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частинами 1, 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Тому, судом також не приймається до уваги посилання позивача на його юридичну необізнаність під час укладання іпотечного договору.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Однак, позивач не вказав достатніх правових підстав необхідних для визнання кредитного договору недійсним.
Обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено, а, отже, і відсутні підстави для визнання угоди недійсною.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про визнання недійсним іпотечного договору № MRTG-000000011541/S від 25 лютого 2008 року не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 205, 207-209, 215-216, 657 ЦК України, ст. ст. 6, 57, 60, 61, 63, 65, 141, 160 СК України, ст. ст. 3, 5, 6, 11, 18 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 10, 11, 60, 79, 81, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Унікредит Банк», треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання іпотечного договору недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя