ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
28 березня 2012 р. № 2а-8303/09/1370
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Коморного О.І. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника Північної виправної колонії (№90) Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Херсонській області про визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень.
Обставини справи.
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом у якому містяться вимоги визнати протиправними дії посадових осіб Північної виправної колонії №90 в частині ненадання позивачу інформації на інформаційний запит від 02.11.2009 року та зобов'язати відповідача надати вказану у запиті інформацію або належним чином завірені копії нормативних документів (внутрішніх інструкцій, положень тощо), які б регулювали: порядок доступу захисників в Північну виправну колонію №90; підстави заборони захисникам мати при собі цифрові фотоапарати та інші технічні засоби (ноутбуки, диктофони), особисті кошти; підстави та порядок здійснення особистого обшуку захисників; вимоги до документів, на підставі яких здійснюється доступ адвокатів та захисників в Північну виправну колонію №90; механізм (спосіб) укладення угод з особами, які вже утримуються в виправній колонії.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2009 року у відкритті провадження в адміністративній справі відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 року скасовано ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2009 року про відмову у відкритті провадження, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ухвал Львівського окружного адміністративного суду від 02.12.2011р. провадження у справі відкрито, закінчено підготовче провадження у справі, призначено судове засідання та запропоновано відповідачу надати письмові заперечення та докази на спростування позовних вимог.
Позивач у судові засідання не прибув, у матеріалах справи міститься подане представником позивача клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника в межах позовних вимог на основі наявних доказів, позовні вимоги підтримує повністю.
Відповідач, незважаючи на неодноразові виклики, представника у судове засідання не направив, заперечень на позов не подав, про причини неявки суд не повідомив, клопотань процесуального характеру до суду від відповідача не надходило.
З урахуванням визначених ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства строків розгляду справи, суд відповідно до ч.4 ст. 128 та ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу за відсутності відповідача на основі наявних доказів.
Суд дослідив подані документи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
Позивач, ОСОБА_1 звернулася 02.11.2009 року з інформаційним запитом в порядку ст. 32 Закону України «Про інформацію»до начальника Північної виправної колонії (№90) (а.с.23) у якому просила надати належним чином завірені копії нормативних документів (внутрішніх інструкцій, положень тощо), які б регулювали: порядок доступу у виправну колонію для зустрічей з підзахисними адвокатів та інших фахівців у галузі права, які виконують функції захисника у кримінальному процесі; підстави заборони адвокатам та іншим фахівцям у галузі права, які виконують функції захисника у кримінальному процесі мати при собі цифрові фотоапарати та інші технічні засоби (ноутбуки, диктофони), особисті кошти; підстави та порядок здійснення особистого обшуку; вимоги до документів (як особистих, так і дозвільного характеру), на підставі яких здійснюється доступ у виправну колонію для зустрічей з підзахисними (клієнтами) адвокатів та інших фахівців в у галузі права, які виконують функції захисника у кримінальному процесі; механізм (спосіб) укладення угод з особами, які вже утримуються у колонії, які вирішили скористатися правовою допомогою позивача.
Крім того позивач в інформаційному запиті просив відповідача у випадку існування нормативних документів вищестоящих органів надати також і їх копії, а у випадку відмови у наданні інформації просив належним чином мотивувати відмову.
У відповідь на вказаний інформаційний запит, відповідач листом від 04.12.2009р. №28/3/1/2-8135 повідомив позивача про те, що інформацію щодо нормативних документів (внутрішніх інструкцій, положень, тощо), які позивач просить надати, буде надано у разі якщо позивач буде представляти законі інтереси засуджених які утримуються у Північній виправній колонії УДДУ ПВП в Херсонській області (№90), при цьому відповідач вказав позивачу на необхідність надати копії документів затверджених нотаріально, а саме: Диплом про отримання вищої юридичної освіти за спеціальністю «правознавство»; Копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю.
Зазначені обставини слугували підставою для звернення позивача до суду за захистом порушених прав.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, яке передбачено статтею 55 Конституції України, відповідно до якої, права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Із наведеними нормами Конституції України кореспондуються норми, закріплені у ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), відповідно до якої, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому у відповідності до ч.2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Право знати свої права та обов'язки гарантується кожному відповідно до ст.57 Конституції України. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення, у порядку встановленому законом.
Відповідно до ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, згідно з яким кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Усі мають право відповідно до ст. 40 Конституції України направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк
Відповідно до преамбули Закону України «Про інформацію»від 02.10.1992р. N 2657-XII в редакції чинній на час виникнення спірних відносин (далі -Закон N 2657-XII) цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. Грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.
Закон N 2657-XII відповідно до ст..2 встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації та поширюється, відповідно до ст.3, на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.
Основними принципами інформаційних відносин відповідно до ст..5 Закону N 2657-XII є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону N 2657-XII, всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Право на інформацію відповідно до ст. 10 Закону N 2657-XII забезпечується: обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації; вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію; здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Згідно з ст..32 Закону N 2657-XII, під інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів у цьому Законі розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій формі.
Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документу, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом.
Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.
Громадяни України, державні органи, організації і об'єднання громадян (надалі - запитувачі) подають запит відповідному органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.
У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб.
Судом з матеріалів справи встановлено, що поданий позивачем інформаційний запит від 02.11.2009 року відповідає вимогам встановленим ст. 32 Закону N 2657-XII, доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Відповідно до ст..34 Закону N 2657-XII, відмова в задоволенні запиту доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У відмові має бути зазначено: 1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови.
Оцінюючи лист відповідача від 04.12.2009р. №28/3/1/2-8135, яким позивачу відмовлено в інформаційному запиті з тих підстав, що інформацію щодо нормативних документів (внутрішніх інструкцій, положень, тощо), які позивач просить надати, буде надано у разі якщо позивач буде представляти законі інтереси засуджених які утримуються у Північній виправній колонії УДДУ ПВП в Херсонській області (№90), (при цьому відповідач вказав позивачу на необхідність надати копії документів затверджених нотаріально, а саме: Диплом про отримання вищої юридичної освіти за спеціальністю «правознавство»; Копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю), суд дійшов висновку про те, що відповідач інформаційний запит по суті не розглядав і у вказаному листі немає мотивованої підстави відмови у наданні запитуваної позивачем інформації. У листі відсутні будь-які посилання на нормативні акти, які б унеможливлювали чи перешкоджали надати позивачу запитувану інформацію, як і відсутні посилання на будь-які нормативні акти, дотримання яких є обов'язковим для позивача і є передумовою подання такого інформаційного запиту.
Відповідно до ст.. 35 Закону N 2657-XII відмову або відстрочку задоволення запиту може бути оскаржено.
У разі відмови в наданні документа для ознайомлення або відстрочки задоволення запиту запитувач має право оскаржити відмову або відстрочку до органу вищого рівня.
Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову до суду.
У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок доводити законність відмови чи відстрочки задоволення запиту покладається на відповідача - державну установу.
Суд має право для забезпечення повноти та об'єктивності розгляду справи запитати офіційні документи, у можливості ознайомлення з якими було відмовлено, і, вивчивши їх, прийняти рішення про обґрунтованість (або необґрунтованість) дій посадових осіб державної установи.
Якщо відмову або відстрочку визнано необґрунтованою, суд зобов'язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо посадових осіб, які відмовили заявнику.
Необґрунтована відмова у наданні змоги для ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку, встановленому законами України.
Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту щодо надання письмової інформації здійснюється в аналогічному порядку.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідач інформаційний запит позивача по суті не розглядав, а відтак не відмовив позивачу по суті інформаційного запиту.
Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому правомірність своїх дій по розгляду інформаційного запиту позивача у порядку визначеному Законом України «Про інформацію» відповідач не довів.
Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення позовних вимог суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення а також про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вивчення запиту на предмет можливості його задоволення, задоволення інформаційного запиту, відмова та відстрочка задоволення запиту належить, відповідно до положень Закону України «Про інформацію», до компетенції державного органу, якому скерований даний інформаційний запит, та належить до дискреційних (виключних) повноважень такого державного органу. З огляду на наведене, вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати вказану у запиті інформацію або належним чином завірені копії нормативних документів (щодо яких може бути встановлено режим обмеженого доступу), не підлягає задоволенню, оскільки інформаційний запит позивача відповідачем по суті не розглядався, а лист відповідача не містить відмови у наданні запитуваної інформації.
Разом з тим, суд, виходячи з принципу диспозитивності, встановленого ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, виходить за межі позовних вимог та зобов'язує Північну виправну колонію Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Херсонській області (№90) протягом десяти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили розглянути запит ОСОБА_1 від 02.11.2009 року по суті та письмово повідомити позивача про результати його розгляду.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії посадових осіб Північної виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Херсонській області №90 по розгляду інформаційного запиту ОСОБА_1 від 02.11.2009 року.
3. Зобов'язати Північну виправну колонію Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Херсонській області (№90) (м. Херсон, вул.. Некрасова 234, ЄДРПОУ 08564699) протягом десяти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 02.11.2009 року по суті та письмово повідомити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) про результати його розгляду.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Коморний О.І.