ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
08 травня 2012 р. № 2а-273/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,
за участю секретаря судового засідання -Семеряк М.І.,
представників позивача -Чорнія Р.Ю. та Золотарьової Н.Г.,
представника відповідача -Павлової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро-Ф»до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мікро-Ф»(далі - ТзОВ «Мікро-Ф») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львові (далі - ДПІ у Залізничному районі м. Львова), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002352302/27495 від 23.08.2011 року, №0002362302/27489 та № 0002372302/27483 від 23.08.2011 року та №0003522302/38600 від 17.11.2011 року.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем прийнято необґрунтований та безпідставний висновок про нікчемний характер господарських відносин підприємства з ТзОВ «Елаком-Інвест», ТзОВ «Ізумруд»та ТзОВ «МПостач», оскільки такі господарські операції мали реальний характер та підтверджені документально. Відтак, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позову не визнав повністю, пояснення надав аналогічні до викладеного у письмових запереченнях.
На підставі ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08.05.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ДПІ у Залізничному районі м. Львові проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Мікро-Ф»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТзОВ «Елаком-Інвест»за період з 01.01.2010 року по 28.02.2011 року, ТзОВ «Ізумруд»за період з 01.08.2010 року по 31.12.2010 року, ТзОВ «МПостач»за період з 01.08.2010 року по 30.11.2010 року та з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року. За результатами перевірки відповідачем складний Акт № 2081/23-2/23266373 від 10.08.2011 року.
В ході проведеної перевірки встановлено, що позивачем порушено:
- п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 78 031 грн., в тому числі за 3 квартал 2010 року в сумі 15 988 грн.,за 4 квартал 2010 року в сумі 46 957 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 15 086 грн.;
- пп. 7.4.1, пп.7.4.3 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 50 355 грн., в тому числі за листопад 2010 року та завищено залишок від'ємного значення (р.24), за березень 2011 року та від'ємного значення різниці поточного звітного періоду (р.20.2) за березень 2011 року.
На підставі Акта перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львові прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0002372302/27483 від 23.08.2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року у розмірі 3 486 грн. (основний платіж -3485 грн., штрафна санкція -1,00 грн.);
- №0002362302/27489 від 23.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 62 943,75 грн. (основний платіж -50 355 грн., штрафна санкція -12588,75 грн.);
- № 0002352302/27495 від 23.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 93 768,25 грн. (основний платіж -78 031грн., штрафна санкція -15 737,25 грн.);
- № 0003522302/38600 від 17.11.2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року у розмірі 8 584 грн.
Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.
Приймаючи рішення суд виходив з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем зроблено висновок про нікчемність госпоадсрьких операцій позивача із ТзОВ «Елаком-Інвест», ТзОВ "Ізумруд" та ТзОВ «МПостач» з урахуванням висновків Актів перевірок податкових органів, зокрема:
- ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку ТзОВ "Ізумруд" з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.08.2010 року по 31.12.2010 року (Акт перевірки № 602/23-522/30262667 від 17.03.2011 року), якою встанволено, що первинні та інші документи товариства відсутні, згдіно бази даних "АІС співставлення ПЗ та ПК" встановлено завизення товариством податкового кредиту у серпні-грудні 2010 року на загальну суму ПДВ 3 836 258,11 грн. Таким чином, податковим органом зроблено висновок про порушення ТзОВ "Ізумруд" ст. 228 Цивільного Кодексу України;
- ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку ТзОВ «Елаком-Інвест» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період січень, жовтень -грудень 2010 року, січень-лютий 2011 року (Акт перевірки № 356/23-2/36844382 від 06.04.2011 року). При проведенні аналізу податкової звітності підприємства виявлено розбіжності між сумою задекларованого податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, задекларованого підприємствами-покупцями на суму 32 315,9 тис. грн. причиною розбіжності є ненадання підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань. Крім того, відсутня будь-яка інформація про складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Вказане, на думку податкового органу, свідчить про те, що правочини між ТзОВ «Елаком-Інвест»та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемними і в і в силу ст. ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю;
- ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку ТзОВ «МПостач»питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень-листопад 2010 року, січень - березень 2011 року. Податковим органом встановлено, що товариством не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань, операції підприємства з контрагентами-покупцями не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів, наслідком діяльності товариства є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів. Таким чином, ТзОВ «МПостач»порушено ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 207, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України.
Проведеною відповідачем перевіркою діяльності позивача встановлено, що останній отримано від ТзОВ «Елаком-Інвест»товарно-матеріальні цінності (далі- ТМЦ) та віднесено до складу скоригованих валових витрат витрати на придбання ТМЦ на загальну суму 84 682 грн., в тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 84 682 грн. На виконання умов Договору від 30.08.2010 року № 30.8-10 ТзОВ «Мікро-Ф»отримано від ТзОВ «Ізумруд»ТМЦ та віднесено до складу скоригованих валових витрат на загальну суму 160 292 грн., в тому числі за 3 квартал 2010 року в сумі 57 879 грн. та за 4 квартал 2010 року в сумі 102 413 грн. Також, ТзОВ «Мікро-Ф»отримано від ТзОВ «МПостач»та віднесено до складу скоригованих валових витрат витрати на придбання товару на загальну суму 67 148 грн., в тому числі за 3 квартал 2010 року в сумі 6 071 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 733 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 60 345 грн. Вказані операції відображені в бухгалтерському обліку.
З урахуванням викладеного відповідачем зроблено висновок про нікчемність вищенаведених господарських операцій.
Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість на момент виникнення спірних правовідносин визначався Законом України «Про податок на додану вартість»№168/97 ВР від 03.04.1997 року.
Відповідно до п.1.7 ст. Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Згідно вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Не підлягають включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.
Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Зокрема до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).
Згідно з п.п.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З наведених положень Закону випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.
Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.
Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ -документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Позивачем для підтвердження реального характеру здійснених із контрагентами господарських операцій були представлені суду первинні бухгалтерські документи, зокрема:
- податкові та видаткові накладні;
- рахунки-фактура;
- договір поставки товару №30.8-10 від 30.08.2010 року, укладений між ТзОВ «Мікро-Ф»та ТзОВ «Ізумруд»;
- платіжні відомості;
- журнали-ордери та відомості по рахунках;
- вантажно-митні декларації;
- журнал-реєстрація довіреностей ТзОВ «Мікро-Ф».
Судом досліджено представлені позивачем первинні бухгалтерські документи, встановлено, що відомості, зазначені у таких документах у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами (факт поставки ТМЦ та проведення оплати). Відповідачем не представлено суду доказів, які б стверджували протилежне.
Суд вважає, що позивач, здійснюючи господарські операції із ТзОВ «Елаком-Інвест», ТзОВ «Ізумруд»та ТзОВ «МПостач», діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Крім того, як вбачається з положень Закону України «Про податок на додану вартість»документом, який підтверджує включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, є податкова накладна. Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період були надані відповідачу та суду податкові накладні, які не мають недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством. А відтак, суд приходить до висновку, що поставки товару дійсно мали місце.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).
Висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТзОВ «Елаком-Інвест», ТзОВ «Ізумруд»та ТзОВ «МПостач», ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України, тобто такі господарські операції не мали реального настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Такий висновок відповідача є помилковим, оскільки господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін. Крім того, згідно витягу з офіційного веб-сайту ДПС України контрагенти позивача перебували в державному реєстрі платників ПДВ.
Суб'єктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо. З огляду на викладене, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними.
Відповідно до ст. 86 Податкового Кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформляються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.
Згідно із п.6 І Розділу Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984, факти виявлених порушень викладаються в акті перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Проте, відповідачем під час перевірки та судового розгляду не встановлено і не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що правочини, вчинені позивачем з ТзОВ «Елаком-Інвест», ТзОВ «Ізумруд»та ТзОВ «МПостач», не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків.
А також всупереч зазначеному, під час перевірки податковим органом не вчинено дій стосовно застосування положень п. 44.6 ст. 44 Податкового Кодексу України, яка саме передбачає отримання необхідних документів на підтвердження показників, відображених у звітності платника податків, та стосовно об'єктивного і повного аналізу його господарської діяльності.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.
Проте, податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, правомірними.
Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України-
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0002352302/27495 від 23.08.2011 року, №0002362302/27489 та № 0002372302/27483 від 23.08.2011 року та №0003522302/38600 від 17.11.2011 року.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро-Ф»судові витрати у формі сплаченого судового збору у сумі 32 (тридцять дві) гривні 19 (дев'ятнадцять) копійок.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений 11 травня 2012 року.
Суддя Сакалош В.М.