08 травня 2012 року Справа № 2а/0370/1087/12
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
при секретарі Головатій І.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_2.,
представника відповідача Пододворного Б.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про скасування наказу від 28 березня 2012 року №50 та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби у Волинській області про скасування наказу №50 від 28.03.2012 року про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.03.2012 року Управління Державної міграційної служби у Волинській області повідомило позивача про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає, що даний наказ є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийнятий без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи. Зокрема те, що ОСОБА_1 є громадянином Лівії, бербером за етнічним походженням, належить до племені ОСОБА_1, проживав у місті Тріполі, покинув Лівію в червні 2011 року. Він стверджує, що члени його племені відмовилися приєднатися до повсталих проти режиму Каддафі, його батько сержант у відставці армії Каддафі теж відмовився приєднатися до повсталих, через що їхній будинок був зруйнований ракетною атакою, а батько і матір отримали важкі поранення. Позивач вказує на те, що має побоювання стати жертвою тортур, нелюдського чи такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання, тому потребує додаткового захисту відповідно до ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В поданих суду письмових запереченнях проти адміністративного позову відповідач позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що управлінням Державної міграційної служби України у Волинській області на основі всебічного вивчення наданих ОСОБА_1 матеріалів, а також матеріалів за країною походження (Лівія) позивача, матеріалів, що надані УВКБ ООН, співбесіди по уточненню викладених позивачем фактів, встановлено, що ОСОБА_1 прибув із м.Тріполі (Лівія). Він не повідомив жодних конкретних фактів його особистого переслідування (або загрози переслідування) в країні постійного проживання і не надав жодного документа на підтвердження цих фактів, фактів загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, фізичного або психічного насилля, правових, адміністративних, поліцейських або судових заходів, які є дискримінаційними, судового переслідування або покарання, які є неспівставними або дискримінаційними, тобто, що у нього склались умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Зі свідчень позивача очевидно, що головною причиною його виїзду із Лівії було здійснення рідним братом позивача вбивства сусіда через земельний конфлікт, вину за яке позивач взяв на себе. Боячись помсти сусідів ОСОБА_1 покинув м.Тріполі, виїхав з Лівії в Туніс, де за 4 дні через туристичне агентство за 300 доларів США йому відкрили туристичну візу в Україну терміном на 1 місяць. Транзитом через м.Рим (Італія) він прилетів у м.Київ, Україна. На момент прибуття в Україну він мав паспорт громадянина Лівії з місячною туристичною візою. За наданням статусу біженця чи додаткового захисту ні в Україні, ні в інших державах не звертався. Паспорт громадянина Лівії позивачем втрачений в Києві. Посилання позивача на побоювання зазнати переслідування достовірними доводами не підтверджуються і носять характер припущення. Таким чином, основною причиною виїзду з країни постійного проживання був конфлікт між сусідами за право володіння землею.
В свою чергу, ОСОБА_1 ніколи не був членом жодної політичної, релігійної, військової чи громадської організації, утисків на батьківщині за релігійною ознакою не мав, а тому не може бути жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Загальна ситуація громадянської війни не є підставою для визнання біженцем та не відповідає вимогам Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
За захистом до міграційної служби в Україні ОСОБА_1 звернувся лише після його затримання за спробу незаконного перетину кордону України в Словаччину та коли згідно постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року він був поміщений до Волинського ПТПІ "Журавичі". Відповідач вважає, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято правомірно, з дотриманням законодавства України, тому в задоволенні позову просив відмовити.
В судовому засідання представник відповідача адміністративний позов не визнав з підстав, викладених в запереченні проти адміністративного позову, просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 06.03.2012 року подав до відповідача заяву №47 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій просив притулок в Україні з підстав побоювання зазнати переслідування в країні походження Лівії.
Наказом Управління Державної міграційної служби у Волинській області №50 від 28.03.2012 року позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як вбачається з матеріалів особової справи №43/12, в червні 2011 року ОСОБА_1 по туристичній візі на 1 місяць прибув в Україну в м.Київ транзитом через Рим, Італія.
17 вересня 2011 року він був затриманий прикордонним нарядом відділу прикордонної служби "Ужгород" Чопського прикордонного загону за спробу незаконного, поза пунктами пропуску, перетину державного кордону з України в Словаччину. 20 вересня 2011 року Чопським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України прийнято рішення про добровільне видворення іноземця або особи без громадянства за межі України, яким зобов'язано ОСОБА_1 покинути територію України у термін до 23.09.2011 року. Однак таке рішення останній не виконав через відсутність грошей та документів. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року в справі №2а-0770/3143/11 задоволено повністю адміністративний позов Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної Служби України в особі т.в.о. начальника прикордонного загону Апалькова Д.Ю. до ОСОБА_1 про затримання та примусове видворення за межі території України, затримано ОСОБА_1 на термін до дванадцяти місяців, з розміщенням в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства Міністерства внутрішніх справ України, примусово видворено громадянина ОСОБА_1 за межі території України.
Згідно з ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
ОСОБА_1 назвався громадянином Лівії, однак постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року в справі №2а-0770/3143/11 встановлено, що згідно довідки Лівійського посольства в Україні ОСОБА_1 не є громадянином Лівії і дана обставина відповідно до ч.1 ст.72 КАС України не потребує судового доказування в даній справі.
Перебуваючи у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області із заявою-анкетою про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач в заяві про визнання його біженцем та у співбесіді від 07.03.2012 року повідомив, що основною причиною його виїзду з м.Тріполі, Лівія, є конфлікт між сусідами за право володіння землею, що спричинило вбивство сусіда. Через побоювання помсти сусідів, позивач залишив Лівію та прибув на територію України у 2011 році. Про те, що він та члени його сім'ї є прибічниками Каддафі, внаслідок чого має побоювання щодо політичних переслідувань в країні походження, ні у поданій заяві, ні в ході співбесіди не повідомляв.
Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення цього статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця не надається, визначені статтею 6 Закону №3671, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом 1 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до частини 4 статті 8 Закону №3671 рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
У висновку щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.03.2012 року зазначено, що ОСОБА_1 ніколи не перебував членом жодної політичної, релігійної чи громадської організації, утисків на батьківщині за релігійними чи іншими ознаками не мав, а тому не може бути жертвою переслідувань за вказаними ознаками. Крім того, до нього не застосовувалось фізичне насильство та будь-які адміністративні заходи. Аналіз матеріалів засвідчив, що заявник з метою набуття статусу біженця або додаткового захисту надав свідчення, що не можуть бути підставою для подальшого розгляду його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з частиною 6 статті 5 Закону №3671 орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до частини 6 статті 8 Закону №3671 рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також, якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Із досліджених в судовому засіданні матеріалів справи вбачається, що подана позивачем заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованою, у ній відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону №3671, а тому суд дійшов висновку, що наказ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 28 березня 2012 року №50 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято правомірно, з дотриманням законодавства України, з огляду на що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.11, 17, 158, 160 ч.3, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про скасування наказу від 28 березня 2012 року №50 та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 11 травня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій