24 квітня 2012 р.Справа № 2а-14597/11/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Гуцала М.І.
Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012р. по справі № 2а-14597/11/2070
за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби
до Державного підприємства "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів"
про стягнення коштів,
Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з Державного підприємства «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» в доход держави грошові кошти у сумі 2467320,06 грн., сплачених по взаємовідносинам з ТОВ «ПФК «Укпрспецсталь» за безтоварними господарськими операціями.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 року у задоволенні позову було відмовлено.
Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій між відповідачем та ТОВ «ПФК «Укпрспецсталь», з огляду на відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності. Просить скасувати постанову суду та прийняти нову про задоволення позову.
Справа слухається в порядку письмового провадження, з огляду на приписи ст. 197 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши зібрані у справі докази, вивчивши доводи апеляційної скарги, дійшла до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування прийнятого судового рішення, зважаючи на наступне.
В ході судового розгляду було встановлено, що 06.10.2010 року між Державним підприємством «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» та Товариством з обмеженою відповідальністю ПФК «Укрспецсталь» було укладено договір поставки № 420П-ЦВСВ (ВМТЗ-10.382)ю профілю сталевого для будівництва та ремонту вантажних вагонів.
На підтвердження реальності виконання зазначеного договору відповідачем під час проведення позивачем перевірки були надані наступні документи: письмовий правочин, податкові накладні, платіжні доручення, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.
Незважаючи на наявність зазначених документів первинного бухгалтерського та податкового обліку у висновках акту перевірки № 1407/40-028/01056362 від 19.05.2011 року, складеного фахівцями позивача за результатами позапланової виїзної перевірки державного підприємства "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" з питань законності та достовірності декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період січень 2011 року, стверджувалось про порушення ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а також п. 198.1 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що зумовило завищення податкового кредиту січня 2011 року.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що позовні вимоги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові документально та нормативно не обґрунтовані, оскільки ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» здійснював господарську (підприємницьку) діяльність не заборонену законом, володів необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення сторін спірного правочину було вільним, відповідало їх внутрішній волі та бажанню, правочин вчинений у належній формі та спричинив реальні правові наслідки, не суперечив закону, а також інтересам держави та суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав та належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог, з огляду на вимоги діючого законодавства на час спірних правовідносин та фактичні обставини справи.
На час укладення та виконання спірного правочину сторони, згідно вимог ст.ст. 80, 91 Цивільного кодексу України, мали цивільну правоздатність та дієздатність юридичних осіб, перебуваючи у Єдиному державному реєстрі. Предмет правочину не передбачав отримання для сторін спеціальних дозволів на його укладення та виконання господарських операцій за його умовами.
Єдиним аргументом стягнення сум за спірним правочином податковим органом визначено нікчемність такого правочину, з огляду на недостатність наданих на перевірку документів для підтвердження факту отримання товару. Зокрема, позивач у своєму позові повторює висновки акту перевірки щодо відсутності документів, що свідчать про переміщення товару від постачальника до покупця.
Разом з тим, відповідачем до матеріалів справи надано товарно-транспортні накладні про перевезення автомобільним транспортом металопродукції до відповідача за спірним правочином (кутків, швелерів). Будь-яких заперечень щодо невідповідності їх змісту фактичним обставинам справи податковим органом не заявлено. В своїй апеляційній скарзі податковий орган дослівно повторює висновки акту перевірки та доводи позову щодо неможливості підтвердження транспортування товару за наданими до перевірки подорожніми листами вантажного автомобіля, хоча фактичні обставини справи свідчать про відсутність таких подорожніх листів, оскільки перевезення товару фіксувалося товарно-транспортними накладними. Також, є незрозумілим посилання апелянта на відсутність найменування запчастин у товаросупровідних документах, оскільки предметом спірного правочину є металопродукція (найменування якої чітко визначено у товарно-транспортних накладних), а не запчастини до вагонів.
Крім того, фактичне здійснення транспортування товару за спірним правочином у відповідності до наданих товарно-транспортних накладних підтверджується записами, здійсненими у журналі реєстрації заїзду та виїзду автотранспорту інших підприємств на територію ДП "Укрспецвагон".
Апелянт зазначає про нікчемність правочину, оскільки в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено відсутність у ТОВ "ПФК "Укрспецсталь" необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів.
При цьому апелянт посилається на вимоги ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 2 та 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України.
Дійсно, за нормами ст. 208 Господарського кодексу України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.
В силу приписів ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно вимог ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Отже, розгляд заявлених позовних вимог має розглядатись саме в аспекті застосування наслідків нікчемного правочину, як такого що порушує публічний порядок, адже за нормами ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є оспорюваним (а не нікчемним), тобто таким що потребує визнання його недійсним виключно у судовому порядку. При цьому слід зауважити, що жодних судових рішень про визнання спірного правочину недійсним під час судового розгляду справи виявлено не було.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок, який в першу чергу може бути підтверджений саме відповідними судовими рішеннями по кримінальним справам, в яких було б доведено, що будь-яка з посадових осіб відповідача на момент здійснення господарської операції з перерахування спірної суми коштів не мала наміру створити реальні наслідки цієї операції, усвідомлюючи при цьому, що поставка товару не буде здійснена, а кошти в подальшому будуть повернуті.
Проте, за весь час розгляду адміністративного позову належних та допустимих доказів наявності протиправного умислу при укладанні та виконанні спірного правочину, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та Кримінально-процесуального кодексу України щодо притягнення посадових осіб відповідача чи його контрагента до кримінальної відповідальності (передбаченої ст. 191 або ст. 212 Кримінального кодексу України) позивачем не надано.
Основним доводом наявності у відповідача протиправного умислу порушити інтереси держави шляхом укладення спірного правочину податковим органом зазначено його фіктивний характер, який було укладено виключно з метою ухилення від оподаткування без виконання реальної поставки товару.
Втім, такі доводи податкового органу спростовуються установленими обставинами справи щодо неузгодженості податкових повідомлень-рішень, прийнятих позивачем за наслідками проведених податковими органами перевірок діяльності відповідачів по виконанню спірного договору поставки від 06.10.2010 року, з огляду на їх оскарження відповідачем у судовому порядку.
Крім того, вищезазначені доводи податкового органу грунтуються виключно на припущеннях про неможливість здіснення ТОВ "ПФК "Укрспецсталь" господарських операцій з постачання металопродукції, оскільки відсутня можливість проведення перевірки такого контрагента відповідача через його ліквідацію, та наявність інформації про відсутність достатнього технічного персоналу (працювало у перевіряємий період лише 2 особи), транспортних засобів та складських приміщень. Проте, такі ствердження податкового органу не відповідають фактичним обставинам справи щодо здійснення транспортування товару (виробником якого не є ТОВ "ПФК "Укрспецсталь") за допомогою транспортних засобів інших суб'єктів підприємницької діяльності та постачання товару на склад ДП "Укрспецвагон", а не на складські приміщення ТОВ "ПФК "Укрспецсталь".
Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог, що зумовлює відсутність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги , доводи якої висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012р. по справі № 2а-14597/11/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Гуцал М.І.
Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.