24 квітня 2012 р.Справа № 2а-17427/11/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Гуцала М.І.
Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову від 20.02.2012р. по справі № 2а-17427/11/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтехліс"
до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання незаконними дій головного державного ревізора-інспектору відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова ОСОБА_1 щодо складання акту про результати невиїзної документальної позапланової перевірки товариства з питання правильності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.05.2011 року від 23.08.2011 року № 2779/23- 212/35245557 та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0002052302 від 11.10.2011 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 року позов задоволено частково:
- скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0002052302 від 11.10.2011 року, прийняте відносно товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕХЛІС";
- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з таким судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення позовних вимог. Апелянт стверджує про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Сібітрейд" та ТОВ "Діп Електрік", з огляду на відсутність у таких контрагентів реальної можливості здійснення спірних господарських операцій. Просить скасувати постанову суду в частині задоволення позову та прийняти нову про відмову у їх задоволенні.
Справа слухається в порядку письмового провадження, з огляду на вимоги ст. 197 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши зібрані у справі докази, вивчивши доводи апеляційної скарги, дійшла до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування прийнятого судового рішення, зважаючи на наступне.
В ході судового розгляду було встановлено, що за наслідками проведеної фахівцями Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова невиїзної документальної позапланової перевірки ТОВ "ІНТЕХЛІС" з питання правильності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.05.2011 року було складено акт перевірки № 2779/23-212/35245557 від 23.08.2011 року.
У висновках акту перевірки стверджувалось про порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що зумовило заниження податку на додану вартість на суму 7 559 542 грн., посилаючись на вимоги ч. 1, 5 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України щодо вчинення правочинів ТОВ "Сібітрейд" та ТОВ "Діп Електрік", які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від № 0002052302 від 11.10.2011 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7559542 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді.
Колегія суддів, перевіряючи судове рішення лише в межах поданої апеляційної скарги податкового органу щодо задоволеної частини позовних вимог, погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність достатніх підстав та належних доказів для задоволення позовних вимог, з огляду на вимоги діючого податкового законодавства та фактичні обставини справи.
Згідно вимог п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за ставкою, встановленою відповідно до Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підставою для нарахування податкового кредиту, згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Вимоги до податкової накладної містяться у п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України та були дотримані контрагентами позивача при видачі спірних податкових накладних, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит. Зауважень до заповнення податкових накладних відповідач під час перевірки не мав.
Разом з тим, наявність належним чином оформленої податкової накладної не є безумовною підставою для формування на її підставі податкового кредиту, оскільки обов'язковою умовою для цього є наявність самого товару (послуги, роботи), у сумі вартості якого включена сума податку на додану вартість, сплачена покупцем (позивачем у справі). Відповідно предметом доказування по справі, з огляду на доводи податкового органу про нікчемність укладених правочинів, є не наявність правильно складених уповноваженою особою податкових накладних, а реальність здійснення господарських операцій саме з тим контрагентом, який видав такі податкові накладні.
В даному випадку, стверджуючи про нікчемність правочинів, податковий орган зазначав, що згідно "Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" встановлено розбіжності податкового кредиту ТОВ "ІНТЕХЛІС" з податковими зобов'язаннями постачальників: ТОВ "Сібітрейд" та ТОВ "Діп Електрік".
При цьому відповідач посилався на акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 26.04.2011 року № 13333/1800/36989577 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Сібітрейд" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.11.2010 року по 31.03.2011 року", відповідно до якого були встановлені порушення ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальниками та покупцями товарів, робіт, послуг на загальну суму 286 238 166 грн.
Також, податковий орган на підтвердження своїх висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час формування податкового кредиту з податку на додану вартість посилався на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.04.2011 року № 1333/1800/36989577 "Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Діп Електрік" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року", відповідно до якого були встановлені порушення ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Діп Електрік" при придбані та продажу товарів (послуг), які не були передані в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України.
Будь-яких інших доказів чи доводів про нікчемність спірних правочинів, як то судові рішення по кримінальним справам щодо ухилення по сплаті податків за такими угодами чи здійснення фіктивного підприємництва такими контрагентами позивача, інші прямі та непрямі докази відповідачем до суду не надано, незважаючи на покладений ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок доказування правомірності своїх дій.
В свою чергу позивач надав до суду переконливий об'єм документів первинного бухгалтерського та податкового обліку на підтвердження реальності здійснених господарських операцій, зауважень до складання яких у відповідача не виникло. Зокрема, до матеріалів справи долучені договори разом зі специфікаціями, податкові та видаткові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, податкова звітність, виписка з банківського рахунку про проведення повного розрахунку безготівковим шляхом, протоколи узгодження договірної ціни, довіреності на отримання товаро-матеріальних цінностей, локальні кошториси, відомості ресурсів, акти прийому-передачі продукції, технічної документації, матеріалів, виконаних робіт, звіти про фактичне використання, переробку матеріалів, договір оренди складського приміщення, товарно-транспортні накладні.
Під час розгляду справи відповідачем не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином. Також, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності реального виконання господарських операцій, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів. Не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, а вчинений правочин об'єктивно не був потрібний для організації господарської діяльності позивача, його господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, але фактично не відбулись і не спричиняли змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.
Крім того, обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним. При цьому слід взяти до уваги те, що з 01.01.2011 року набрала чинності та діє ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка відносить до оспорюваних (а не нікчемних) правочини, які протирічать інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Також, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зважаючи на відсутність належних доказів нікчемності чи недійсності спірних правочинів, колегія суддів керується приписами ст. 204 ЦК України щодо правомірності таких правочинів, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними.
Посилання відповідача на акти перевірок контрагентів не ґрунтується на положеннях Податкового кодексу України, якими не передбачено право податкового органу при проведені перевірки одного платника податків враховувати результати аналогічної перевірки іншого платника податків щодо достатності таких доказів для висновку про нікчемність чи недійсність правочинів, укладених між такими платниками податків.
Необґрунтованість здійсненого податковим органом донарахування позивачу податкового зобов'язання зумовлене також тим, що податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати іншим платником податків податку до бюджету, адже покупець, платник податку на додану вартість, не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Зважаючи на вимоги ч. 1 ст. 72 КАС України, колегія суддів при вирішенні справи враховує обставини, що встановлені постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 року по справі № 2а-7102/11/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 року. Зазначеними судовими рішеннями, що набрали законної сили було визнано неправомірними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової перевірки ТОВ "Сібтрейд", результати якої оформлено актом від 26.04.2011 року № 1333/1800/36989577. Тобто доводи податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ "Інтехліс" та ТОВ "Сібтрейд", спростовуються обставинами, що є доведеними у інших судових справах.
Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для задоволення позову, підтверджуючи правильність застосування норм права та вірне встановлення фактичних обставин справи, тому підстав для зміни чи скасування судового рішення немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову від 20.02.2012р. по справі № 2а-17427/11/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Гуцал М.І.
Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.