Справа №1522/9845/2011
н.п. 2/1522/888/12
28 березня 2012 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Бондаря В.Я.
при секретарі Іщик О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Одесаоблфарм», за участю 3-ї особи Одеської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
До суду звернувся позивач з позовом до Комунального підприємства «Одесаоблфарм», змінивши в ході судового засідання позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 129 734,40 гривень. При цьому посилався на те, що 12.09.2008 року рішенням Одеської обласної ради за №625-V його було призначено на посаду директора Комунального підприємства «Одесаоблфарм». На підставі вищезазначеного рішення з ним був укладений контракт терміном на три роки. Розпорядженням голови Одеської обласної ради від 17.06.2010р. його було звільнено з посади директора КП «Одесаоблфарм»на підставі із.3 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю, однак при звільнені йому не був виплачений заробіток та не була видана трудова книжка.
В судовому засіданні позивач та його представник за довіреністю ОСОБА_2 позов підтримали, просили суд його задовольнити.
Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 у задоволенні позову просив відмовити у зв'язку з відсутністю для цього правових підстав та застосувати до позовних вимог наслідки пропуску терміну звернення до суду, надавав в ході розгляду справи письмові заперечення на позов.
Представник 3-ї особи - Одеської обласної ради в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12.08.2008р. мід Одеською обласною радою та позивачем був укладений контракт терміном на три роки, згідно до якого позивач був прийнятий на посаду директора КП «Одесаоблфарм».
Розпорядженням голови Одеської обласної ради від 17.06.2010р. його було звільнено з посади директора КП «Одесаоблфарм»на підставі із.3 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю.
17.06.2010р. позивач був ознайомлений з вищезазначеним розпорядженням про звільнення, що підтверджується відповідним актом, проте, від підпису про ознайомлення відмовився, ключи, документи та печатки підприємства не повернув.
За статтею 47 КзПП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КзПП, а саме у день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КзПП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виконання вимог ч.1 ст.116 КЗпП України з боку відповідача підтверджується листом №153 від 18.06.2010р., направленим на адресу позивача, в якому йому було запропоновано прибути на адресу підприємства для отримання трудової книжки та розрахунку, записом №153 в журналі вихідної кореспонденції КП «Одесаоблфарм»за 2010 рік та реєстром листів (відправник- КП «Одесаоблфарм» ) від 18.06.2010р.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року по справі №1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, яке набрало законної сили, у мотивувальній частині рішення дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Перебіг строку на звернення до суду з вимогою про стягнення моральної шкоди за несвоєчасну виплату всіх сум при звільненні розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Давши аналіз наведених положень КСУ вирішив: 1. В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положенням статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Суд при розгляді справи враховує положення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06 листопада 1992 року №9 та Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».
У зв'язку з тим що позивач був звільнений 12.09.08 р., а звернувся з позовом до суду лише 29.07.2011 р. Суд вважае що позивач пропустив термін звернення до суду, у зв'язку з чим позов підлягає залишенню без задоволення.
Суд також враховує, що Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19.10.2011р. скасоване рішення Апеляційного суду Одеської області від 21.07.2011р., та залишено в силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.12.2010р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної ради, за участю 3-ї особи - Одеської обласної державної адміністрації про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Разом з тим, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 10,60, 81, 88, ч. 3 ст. 209, ст.ст. 213-215,218 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 -відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: В.Я. Бондар
Справа №1522/9845/2011
28.03.2012