Справа № 2-6672/11
Провадження по справі № 2/1522/591/12
20.04.2012 року
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого-судді -Абухіна Р.Д.,
за участю секретаря - Добрянської О.О., Лохматової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 -«Про продовження строку для прийняття спадщини, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання частково недійсним договору довічного утримання», -
Предметом спору є 613/4000 частин квартири АДРЕСА_1 (колишня Короленко) у м. Одесі.
21.03.2011 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача по якому просить суд продовжити позивачу строк для прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 визнати за позивачем право власності у порядку спадкування за законом на Ѕ частину спадкового майна після смерті її батька, зокрема, на вказану спірну частину квартири, визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину від 19.04.1999 року в частині успадкування ОСОБА_4 вказаних спірних частин квартири, а також визнати частково недійсним договір довічного утримання від 24.03.2008 року, укладений між відповідачем та ОСОБА_4 в частині відчуження спірних частин квартири ОСОБА_4 на користь відповідача, посилаючись на те, що позивач є донькою ОСОБА_3 та онукою ОСОБА_4, яким у рівних частках належали 613/1000 частин квартири АДРЕСА_1 (колишня Короленко) у м. Одесі. Після смерті батька позивача, позивачу не було відомо, що її батько був власником частини квартири, тим більше на момент смерті батька позивачу було 6 років, а також її бабуся ОСОБА_4 приховавши від онуки наявність спадкового майна після смерті ОСОБА_3, успадкувала належну йому 613/2000 частин вказаної квартири, ставши власником 613/1000 частин даної квартири, які відчужила за договором довічного утримання на користь відповідача. Таким чином, бабуся позивача позбавила онуку -позивача права на прийняття спадщини за законом після смерті батька позивача.
У судовому засіданні судом була заслухана позивач, яка підтримала позовні вимоги, просила суд їх задовольнити у повному обсязі, пояснивши, що вона дійсно не знала, про існування у її батька у власності 613/2000 частин вказаної квартири, на момент його смерті їй було 6 років, а також її бабуся ОСОБА_4 запевнила, що після смерті батька позивача спадщина у вигляді нерухомого майна не залишилась, що вона є власником частини вказаної квартири, яка після смерті ОСОБА_4 буде успадкована онукою -позивачем, як єдиним спадкоємцем.
Представник позивача позов підтримав, просив суд його задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, заперечував проти його задоволення, пояснивши, що 24.03.2008 року він уклав з ОСОБА_4 договір довічного утримання, який повністю ним був виконаний, та після смерті ОСОБА_4 до нього перейшло право на 613/1000 частин квартири АДРЕСА_1 (колишня Короленко) у м. Одесі.
Представник відповідача позов не визнав, заперечував проти задоволення позову, пояснивши, що відповідно ч.3 ст. 1269 ЦК України особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.
Суд, вислухавши доводи, думку та пояснення сторін по справі, ознайомившись та дослідивши матеріали справи, витребуванні та надані докази, вислухавши показання свідків, вважає позов підлягаючим частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.
По справі встановлені наступні фактичні обставини.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_4 (а.с.12, 53).
Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є донькою ОСОБА_3 (а.с.11).
Згідно до розпорядження № 3304 від 09.03.1993 року УЖКГ ВК ОМР народних депутатів 09.03.1993 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було видано свідоцтва про право власності на житло, за яким в рівних частках їм належить 613/1000 квартири АДРЕСА_2 (теперішня назва вул. Софіївська) у м. Одесі (а.с.55).
З довідки-характеристики, виданої КП «ОМБТІ та РОН»05.04.1999 року вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09.03.1993 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належать в рівних частках 613/1000 частин вказаної квартири, тобто по 613/2000 частин кожному (а.с.60).
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кожному належить по 613/2000 частин квартири АДРЕСА_3 (колишня Короленко) у м. Одесі.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер (а.с.13), після чого відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема, 613/2000 частин вказаної квартири, спадкоємцями першої черги за законом є його мати -ОСОБА_4 та його донька -ОСОБА_1 -позивач по справі.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом право на спадкування за законом почергово одержують інші особи, визначені статтями 1261-1265 ЦК України.
У ході судового розгляду справи було встановлено, що за свого життя батьком позивача не було складено заповіту /спадкового договору/.
З урахуванням вищенаведеного, у даному разі право на спадкування за законом почергово одержують особи, визначені статтями 1261-1265 ЦК України.
При відсутності заповіту право на спадщину одержують спадкоємці за законом в порядку черговості. Кожна наступна черга має право на спадкування, якщо відсутні спадкоємці попередньої черги, неприйняття або відмова від прийняття ними спадщини, а також у разі усунення спадкоємців від права на спадкування.
Стаття 1261 ЦК України передбачає, що до першої черги входять діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця і народженні після його смерті, один із подружжя, хто його пережив, а також батьки спадкодавця.
Відповідно до статті 1267 ЦК України розмір часток спадкоємців за законом вважається рівними, якщо це не змінено за усною угодою між собою щодо рухомого майна і нотаріально посвідчено угодою, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів.
Вказаними фактичними обставинами, які були встановленні судом, суд вважає доведеним факт наявності у позивача як спадкоємця першої черги за законом права на прийняття спадщини у вигляді 613/4000 частин вказаної квартири після смерті її батька.
Одночасно, суд приймає до уваги пояснення позивача по справі, згідно яких вона стверджує, що її бабуся ОСОБА_4 приховала від неї, що батько позивача був власником частини квартири та відповідно, що після його смерті відкрилась спадщина на належну батьку позивача частину квартири, спадкоємцями якої є позивач та її бабуся, а також судом приймається до уваги, що на момент відкриття спадщини позивачу було 6 років та вона за адресою вказаної квартири не проживала, тому суд, вважає за необхідне керуватися ст. 1269 ЦК України при вирішенні дійсного спору, відповідно до положень якої, спадкоємець, який постійно не проживав зі спадкодавцем і бажає прийняти спадщину, повинен подати заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
Неподання у встановлений строк заяви до нотаріальної контори позбавляє спадкоємця права на спадщину, однак це не означає, що спадкоємець не може поновити право на спадкування.
За загальним правилом право на спадщину виникає у спадкоємця з часу відкриття спадщини, однак без одержання свідоцтва про право на спадщину, як правовстановлюючого документа спадкоємець не може розпорядитися спадковим майном на правах його власника, якщо інше не передбачено законом, тому суд вважає, що права та інтереси позивача, дійсно, були порушені діями її бабусі ОСОБА_4
Оформлення права на спадщину та видача свідоцтва про право на спадщину регулюються главою 89 ЦК України, а також ЗУ «Про нотаріат»та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції України.
Якщо спадкоємець прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, він зобов'язаний одержати свідоцтво про право на спадщину на це майно, як вбачається з положень статті 1297 ЦК України.
Якщо спадщина приймається кількома спадкоємцями, свідоцтво про право на спадщину видається на кожного з них. В ньому нотаріус зазначає частку спадщини на ім'я кожного спадкоємця пропорційно їх кількості.
Зазначена обставина не мала місця після смерті ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_4 прийняла спадщину після його смерті сама, не повідомивши нотаріуса, про наявність ще одного спадкоємця -доньки спадкодавця -позивача по справі.
Так, 12.03.1999 року бабуся позивача ОСОБА_4 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після її сина ОСОБА_3 (а.с.51) та 19.04.1999 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким успадкувала 613/2000 частин вищезазначеної квартири (а.с.63).
Таким чином, ОСОБА_4 -бабуся позивача ОСОБА_5 позбавила свою онучку права на прийняття спадщини після смерті її батька, а саме 613/4000 частин вказаної квартири.
Вказане право позивача підлягає захисту та відновленню.
Судом також приймається до уваги, що позивачу на момент смерті її батька та відкриття спадщини було 6 років.
Вважаються такими, що прийняли спадщину малолітні особи, що є спадкоємцями за законом, крім випадків коли зроблена заява про відмову від спадкування (ст. 1268 ЦК України).
Більш того, судом було встановлено, що бабуся позивача ОСОБА_4 приховала від позивача сам факт того, що її батько був власником частини квартири, та відповідно факт прийняття нею спадщини у повному обсязі самою.
Суд вважає доведеним та встановленим, що позивач не звернувся до нотаріальної контори у встановлений строк з поважних причин, у зв'язку з чим позивач пропустив встановлений 6-ти місячний строк для прийняття спадщини.
З метою захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в частині продовження строків на прийняття спадщини, оскільки вони були пропущені з поважних причин, а також визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом в частині успадкування ОСОБА_4 613/4000 частин квартири АДРЕСА_1 (колишня Короленко) у м. Одесі, оскільки позивача було усунуто від прийняття спадщини без законних підстав та без її відома та згоди.
Судом також приймається до уваги, що 24.03.2008 року між бабусею позивача ОСОБА_4 та відповідачем був укладений нотаріально посвідчений договір довічного утримання (а.с.16).
Відповідачем були надані копії письмових заяв, з яких вбачається, що відповідач допомагав ОСОБА_4, утримував її, доглядав за нею (а.с.93, 94, 95).
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).
На підставі договору довічного утримання (догляду) виникає одне зобов'язання: зобов'язання набувача забезпечити відчужувача постійним утриманням, допомогою та доглядом.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла, після чого до відповідача за договором довічного утримання перейшло право на 613/1000 частин вказаної квартири.
Відповідач займався організацією поховання та оплачував усі відповідні витрати по похованню ОСОБА_4 (а.с.88-89, 90, 91, 92).
Факт виконання відповідачем обов'язків за нотаріально посвідченим договором утримання в межах даного спору не оскаржувався, а тому до нього правомірно перейшло право на частину квартири, але у розмірі 613/3000 частин.
ОСОБА_4 не мала право розпоряджатись 613/4000 частиною квартири, щодо якої право на успадкування має позивач.
Відповідно договір довічного утримання в частині передачі у власність після смерті 613/4000 частин квартири визнається недійсним.
Також з метою повного та всебічного розгляду справи, судом були заслухані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, розповіли, що померлу ОСОБА_4 та її онучку ОСОБА_1 бачили, коли остання була маленькою, постійно разом, та розповіли, що ОСОБА_4 мала бажання заповісти у майбутньому все своє майно ОСОБА_1
Одночасно, суд не може погодитися з думкою представника відповідача по застосуванні ст. 1269 ЦК України, в зв'язку з тим, що спадщина відкрилась після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3, коли на той час діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року.
В частині позовних вимог позивача про визнання права власності на спірні частини квартири у порядку спадкування за законом, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки відповідно до чинного законодавства України, оформлення спадщини входить до компетенції нотаріуса.
Суд не має права визнавати право власності у порядку спадкування.
Розглянувши спір всебічно, повно та об'єктивно та з обліком викладеного, суд вважає за можливе подовжити позивачу строк для надання заяви до нотаріальної контори на прийняття спадщини на три місяці.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 11, 215, 216, 217 ЦК України, ст.ст. 7, 8, 10, 15, 26, 33, 58, 60, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про продовження строку для прийняття спадщини, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання частково недійсним договору довічного утримання - задовольнити частково.
Продовжити ОСОБА_1 строк про прийняття спадщини, після смерті батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, терміном в три місяці.
Визначити частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 ОСОБА_8 Одеською державною нотаріальною конторою 19 квітня 199 року за реєстровим № 7-1023 в частці 613/4000 частин квартири за адресою: АДРЕСА_4, яка складається в цілому з п'яти кімнат загальною площею 134,5 кв.м., у тому числі житловою -87,2 кв.м.
Визнати частково недійсним договір довічного утримання, укладений 24 березня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 -в частці 613/4000 частин квартири за адресою: АДРЕСА_4, яка складається в цілому з п'яти кімнат загальною площею 134,5 кв.м., у тому числі житловою -87,2 кв.м.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду Одеської області через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Абухін Р.Д.