27 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Мартинової К.П.,
суддів - Оверіної О.В., Доценко Л.І.,
за участю секретаря - Карпової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 17 листопада 2011 року,
У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 240000 гривень, що еквівалентно 30000 доларів США.
Позивач посилався на те, що у березні 2006 року ОСОБА_3, який пізніше змінив своє прізвище на "Ріхтер", взяв у нього в борг грошові кошти у розмірі 30000 доларів США і зобов»язався їх повернути до 01 квітня 2007 року, про що ним була складена письмова розписка. Гроші займались на купівлю та оформлення трьох домоволодінь по АДРЕСА_1.
В зазначений час відповідач борг не повернув, тому позивач звернувся з позовом до суду.
Відповідач в судовому засідання позов не визнав, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_1 відсутні будь-які боргові зобов"язання, що зазначену в розписці суму він повинен був сплатити позивачу за його роботу, однак, роботу позивач не виконав, тому й відповідач не заплатив йому 30000 доларів США, та що позивач пропустив строк.
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 17 листопада 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, тому що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що надана позивачем розписка не відповідає нормам чинного законодавства щодо її форми.
-2-
Однак, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовані норми процесуального та матеріального права.
На підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно письмової розписки, оригінал якої знаходиться у позивача, ОСОБА_3, після зміни прізвища - ОСОБА_2, зобов"язався в строк до 01 квітня 2007 року повернути тридцять тисяч доларів США по трьох участках по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 / а.с. 5/.
За договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів /суму
позики/ або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками / ст. 1046 ЦК України/.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей / ч. 2 ст. 1047 ЦК України/.
Встановлене, а саме наявність письмової розписки, оригінал якої знаходиться у позивача, свій підпис на якій ОСОБА_2 не оспорює, свідчить про відповідність договору позики, укладеного між сторонами, вимогам ст. ст. 1046, 1047 ЦК України.
Посилання відповідача на те, що зазначені в розписці кошти він повинен був заплатити позивачу за його роботу на увагу не заслуговують, оскільки в тексті розписки зазначено самим відповідачем, що він зобов"язується повернути грошові кошти ОСОБА_4, а не заплатити за роботу. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві позику / грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем/ у строк та в порядку, що встановлені договором.
Посилання відповідача на те, що надана позивачем розписка не являється договором позики та не відповідає вимогам ст. 1047 ЦК України є безпідставними, оскільки в ній відповідач зобов"язався повернути позивачу грошові кошти в строк до 01 квітня 2007 року, що не спростовує наявність між сторонами зобов"язань за договором позики та обов"язку позичальника повернути позику, як того вимагає ч. 1 ст. 1049 ЦК України.
Колегією суддів також встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу 01 березня 2011 року / а.с. 3/. Строк дії договору позики закінчився 01 квітня 2007 року, як зазначено в тексті розписки.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена ст. 257 ЦК України та складає три роки.
Встановлено та зазначено самим позивачем в позовній заяві, що строк повернення позики закінчився 01 квітня 2007 року і що після закінчення зазначеного в розписці терміну ОСОБА_2 припинив з ним всіляке спілкування і борг не повернув. Відповідач також підтвердив, що після 01 квітня 2007 року позивач не звертався до нього з вимогою про повернення 30000 доларів США та звернувся з позовом тільки у 2011 році.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
-3-
Відповідач ОСОБА_2 у своїх запереченнях на позовну заяву в суді першої інстанції / а.с. 40-41/, а також і в апеляційному суді заявляв про пропуск позивачем трирічного строку.
Згідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не ставив питання про причини пропуску строку та не заявляв клопотання про поновлення строку.
Справа розглянута судом відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
При встановлених обставинах та у відповідності до зазначених норм закону колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 17 листопада 2011 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий К.П. Мартинова
Судді О.В. Оверіна
Л.І. Доценко