19 квітня 2012 р. Справа № 2а-1230/09/1805
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Філатова Ю.М.
Суддів: Водолажської Н.С. , Григорова А.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 02.04.2009р. по справі № 2а-1230/09/1805
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради
про спонукання до вчинення дій,
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради (далі - відповідач), в якому просила визнати дії відповідача неправомірними; зобов'язати відповідача зробити перерахунок позивачу одноразової допомоги та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; стягнути з відповідача на користь позивача борг, що склався у сумі 8693, 39 грн.
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 02.04.2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність відповідача; зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року включно щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виходячи з розмірів, встановлених ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем була подана апеляційна скарга з вимогами про скасування наведеної постанови.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року скасовано постанову Зарічного районного суду м. Суми від 02 квітня 2009 року в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу за період з 09.07.2007 року по 17.12.2007 включно щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виходячи з розмірів встановлених ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Не погоджуючись з рішеннями суду попередніх інстанцій, відповідач по справі звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Зарічного районного суду м. Суми від 02 квітня 2009 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.02.2012 року касаційну скаргу задовольнити частково. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою стало порушення норм процесуального права, а саме: вимоги ч. 4, 5 ст. 11, ст. ст. 99, 100, 159 КАС України.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, врахувавши зауваження ухвали касаційної інстанції, дійшла до наступного висновку.
Виходячи з приписів п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були повідомленні про дату, час і місце судового засідання.
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 02.04.2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність відповідача; зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року включно щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виходячи з розмірів, встановлених ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є матір'ю малолітньої дитини, та фактично здійснює за нею догляд, є непрацюючою особою та перебуває на обліку у відповідача, де отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
У відповідності до статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Згідно до п.12 ст.71 Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік", на 2007 рік зупинено дію ст. 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".
Відповідно до абзацу 3 ч. 2 ст. 56 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" на 2007 рік допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку встановлена у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 14 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", яким зупинено дію статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з 17 вересня 2007 року Управління соціального захисту населення та праці Московської районної в місті Харкові ради повинно було призначити, нараховувати та сплачувати позивачці допомогу, у розмірі визначеному ст. 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", яка набула чинності із зазначеної дати, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 14 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", ця норма втратила чинність та не підлягає застосуванню.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).
Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань перед позивачем.
Крім того, відповідачем в порушення ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, встановленому ст. 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Між тим, колегія суддів, згодна з доводами апеляційної скарги щодо неправильного застосування до даного спору судом першої інстанції строків звернення до суду за захистом свого порушеного права, передбачені ст. ст. 99, 100 КАС України.
Так, статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений річний строк звернення до адміністративного суду.
Позивачка звернулася до суду з позовом 18.12.2008 року, а тому, враховуючи річний строк на звернення до суду, права позивача підлягають захисту з 18.12.2007 року.
Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Між тим, доводи щодо необізнаності не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, тому колегія суддів вважає, що позивачка пропустила його без поважних причин.
Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України визначені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач наполягає на відмові в задоволенні позову з підстав пропущення строку для звернення до адміністративного суду, встановленою ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, колегія суддів, вважає, що позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду з позовом про зобов'язання відповідача провести донарахування та до виплату недотриману допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня 2007 року по 18 грудня 2007 року, а тому постанова в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової ухвали про залишення без розгляду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2008 році, суд першої інстанції виходив з того, що при нарахуванні та виплаті такої допомоги у 2008 році необхідно керуватися Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік".
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Пунктом 23 розділу II Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", внесено зміни до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". В даному положенні зазначено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається в розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 грн.
Рішенням Конституційного суду України №10-рп/08 від 22.05.2008 року у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"( справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), положення п. 23 розділу II Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано неконституційним не було.
Отже, колегія суддів, погоджується, що при нарахуванні та виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2008 році, необхідно керуватися Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", а тому не знаходить підстав для скасування рішення суду про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, п. 2, 6 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Пленум вищого спеціалізованого суду діє у складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням єдності судової практики у справах відповідної судової юрисдикції, та інших питань, віднесених до його повноважень цим Законом. Пленум вищого спеціалізованого суду: узагальнює з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції практику застосування матеріального і процесуального закону; за результатами узагальнення судової практики дає роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції.
Виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів, приходить до висновку, що рішення суду касаційної інстанції мають рекомендаційний характер і є зразком застосування норм чинного законодавства.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови були порушені норми процесуального права, і як наслідок апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а постанова частковому скасуванню.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту України Сумської міської ради задовольнити частково.
Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 02.04.2009 року по справі № 2-а-1230/09/1805 скасувати в частині зобов'язання Управління праці та соціального захисту України Сумської міської ради здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 09.07.2007 року по 17.12.2007 року включно щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виходячи з розмірів встановлених ч.1 ст. 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".
В цій частині позов залишити без розгляду.
В іншій частині постанову Зарічного районного суду м. Суми від 02.04.2009 року по справі № 2-а-1230/09/1805 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Філатов Ю.М.
Судді Водолажська Н.С. Григоров А.М.