26 січня 2012 р.Справа № 2а-1744/11/1616
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м. Полтава від 10.05.2011 року по справі № 2а-1744/11/1616
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві
про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої допомоги дитини війни,
14.04.11 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним адміністративним позовом.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтава від 15.05.2011 року позовні вимоги за період з 01.01.2007 року по 13.10.2010 року залишено без розгляду.
За результатами розгляду справи в порядку скороченого провадження постановою Ленінського районного суду м. Полтава від 10.05.2011 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не виконання з 14 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Зобовязано Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві нарахувати та сплатити позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" за період з 14 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року, з урахуванням проведених виплат.
Не погоджуючись з ухваленими рішеннями суду позивачем та відповідачем, подано апеляційні скарги.
Позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені ухвалу та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач, в свою чергу, не погоджуючись з постановою прийнятою по даній справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврегульованість на законодавчому рівні механізму та умов виплати допомоги особам, які мають статус "дитина війни", прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що призвело до неправильного вирішення справи.
Виходячи з приписів абз. 4 ч. 8 ст. 183-2 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є дитиною війни та за приписами ст.6 цього закону має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права надавши перевагу ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" над постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за № 530 "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", як нормативно-правовому акту, що має вищу юридичну силу. Також судом правильно визначено розмір мінімальної пенсії за віком, виходячи із приписів ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншими законами такий розмір не врегульовано.
При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Кабінету Міністрів України надано право у 2010, 2011 роках встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2010, 2011 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни" до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України № 745 "Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" прийнятої на виконання пункту 7 Закону України Закону України № 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік".
Виходячи з системного аналізу ч.2 ст.19 Конституції України, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та приписів ч.4 ст.9 КАС України, відповідач у 2010, 2011 роках не мав підстав застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. за № 530 та був зобов'язаний діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", який має вищу юридичну силу ніж зазначена постанова, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", колегія суддів зазначає наступне.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.
Стосовно доводів апеляційної скарги позивача про неправомірне застосування судом першої інстанції строків позовної давності при зверненні до адміністративного суду колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Частиною 2 ст. 99 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, колегія суддів зазначає, що державна соціальна підтримка дітей війни у вигляді підвищення до пенсії, встановленого статтею 6 Закону від 18 листопада 2004 року "Про соціальний захист дітей війни", за своєю правовою природою є окремим джерелом доходу дітей війни та не є складовою їхньої пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги. Тому строк звернення до суду визначається виключно за правилами статті 99 КАС України. Приписи статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення", статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якими встановлено строки виплати нарахованих, але неотриманих сум пенсій за минулий час, та ст. 268 Цивільного Кодексу України на дані правовідносин не поширюються.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія судів дійшла висновку, що суд першої інстанції приймаючи оскаржувані рішення від 10.05.2011 року вірно встановив обставини справи, визначив строк звернення до адміністративного суду, правильно застосував норми матеріального та процесуального прав, а отже з урахуванням положень ст. 200 КАС України апеляційні скарги сторін підлягають залишенню без задоволення, а ухвала та постанова Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2011 року - без змін.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 183-2, 195, 197, 198, 199, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову та ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 10.05.2011 року по справі № 2а-1744/11/1616 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві на постанову Ленінського районного суду м. Полтава від 10.05.2011 року по справі № 2а-1744/11/1616 також залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 10.05.2011 року по справі № 2а-1744/11/1616 та постанову Ленінського районного суду м. Полтава від 10.05.2011 року по справі № 2а-1744/11/1616 - залишити без змін.
Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Мельнікова Л.В.
Судді (підпис) (підпис) Григоров А.М. Подобайло З.Г.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Мельнікова Л.В.