27 квітня 2012 р.Справа № 2014/2а-1531/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Жигилія С.П.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Русанової В.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області на постанову Зміївського районного суду Харківської області від 28.02.2011р. по справі № 2014/2а-1531/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії,
04.01.11 р. позивач звернувся до суду з вищезазначеним адміністративним позовом.
За результатами розгляду справи в порядку скороченого провадження постановою Зміївського районного суду Харківської області від 28.02.2011 року задоволено позов ОСОБА_1. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання з 11.07.2010 року по 28.02.2011 року вимог Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та провести відповідні виплати за період з 11.07.2010 року по 28.02.2011 року включно, з урахуванням фактично сплачених сум
На зазначену постанову суду позивачем подано апеляційну скаргу, в якій позивач просить оскаржувану постанову скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує посиланням на порушення судом першої інстанції приписів ч.2 ст.87 Закону України "Про пенсійнезабезпечення" та ч.2 ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України, необгрунтоване обмеження терміну перерахунку датою винесення судом рішення.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврегульованість на законодавчому рівні механізму та умов виплати допомоги особам, які мають статус "дитина війни", прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України та ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що призвело до неправильного вирішення справи.
Виходячи з приписів абз. 4 ч. 8 ст. 183-2 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є дитиною війни та за приписами ст.6 цього закону має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи позов суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права надавши перевагу ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" над постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", як нормативно-правовому акту, що має вищу юридичну силу. Також судом правильно визначено розмір мінімальної пенсії за віком, виходячи із приписів ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншими законами такий розмір не врегульовано.
При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( в редакції Закону до 19.06.2011 р.) обмежень щодо застосування ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" встановлено не було.
Отже, за період з 11.07.2010 року по 28.02.2011 року нарахування та виплата дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Виходячи з системного аналізу ч.2 ст.19 Конституції України, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та приписів ч.4 ст.9 КАС України, відповідач у період з 11.07.2010 року по 28.02.2011 року не мав підстав застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. за № 530 та був зобов'язаний діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", який має вищу юридичну силу ніж зазначена постанова, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", колегія суддів зазначає наступне.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок по виплаті підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено саме на управління пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.
Відносно доводів апеляційної скарги позивача про необґрунтоване обмеження терміну перерахунку датою винесення судом рішення, колегія суддів зазначає, що з положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зі змісту наведеної правової норми видно, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
В цьому зв'язку суд вважає неможливим розглядати вимоги щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчиняти дії у майбутньому у зв'язку з вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції необгрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог з 01.01.2009р. по 10.07.2010 року , колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з материалів справи, ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 07.02.2011року позовні вимоги за період з 01.01.2009р. по10.07.2010 року залишено без розгляду та відкрито скорочене провадження у справі про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за період з 31.01.11 року, а тому колегія суддів зазначає, що позовним вимогам за період з 01.01.2009 р. по 10.07.2010 року в оскарженій постанові правова оцінка судом першої інстанції не надавалась.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для його скасування.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1, Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області залишити без задоволення.
Постанову Зміївського районного суду Харківської області від 28.02.2011р. по справі № 2014/2а-1531/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П.
Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Русанова В.Б.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.