"23" березня 2012 р. м. Київ К/9991/71267/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого -судді Ліпського Д.В.,
суддів: Головчук С.В.
Тракало В.В.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в місті Свердловську Луганської області про зобов'язання вчити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року,
У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Свердловську Луганської області про зобов'язання вчити дії.
Постановою Свердловського міського суду Луганської області від 18 травня 2011 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_2 щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 15 жовтня 2010 року. зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з 15 жовтня 2010 року з урахуванням здійснених виплат.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Свердловську Луганської області задоволено частково. Постанову Свердловського міського суду Луганської області від 18 травня 2011 року змінено. Абзац другий та третій резолютивної частини постанови після слів «з 15 жовтня 2010 року»доповнено словами «по 23 липня 2011 року». В іншій частині постанову залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач не погоджуючись з рішенням апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції
Заслухавши доповідь судді -доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування судових рішень.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Судами зроблено правильний висновок про те, що вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає.
За таких обставин положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою цієї статті тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Отже, вирішуючи даний спір суди першої та апеляційної інстанції дійшли до обґрунтованого висновку, що при розрахунку розміру доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
У 2010 році і в період з 01 січня 2011 по 23 липня 2011 року були відсутні встановлені у законодавчому порядку обмеження щодо нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії дітям війни, отже відповідач не виплачуючи позивачу щомісячне підвищення до пенсії у повному обсязі в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком діяв всупереч вимогам ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Змінюючи судове рішення першої інстанції суд апеляційної інстанції обґрунтовано зробив висновок про те, що право на виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач мав до 23 липня 2011 року.
Зокрема, відповідно до Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»від 14 червня 2011 року №3491-6 доповнені прикінцеві положення пункту 4 доповнені певним змістом, яким серед іншого встановлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету»встановлено, що дітям війни до пенсії проводиться підвищення у розмірі 49,8 грн. Дана постанова набрала чинності 23 липня 2011 року, отже суд апеляційної інстанції правильно змінив період за який позивачу необхідно здійснити перерахунок доплати до пенсі.,
Враховуючи те, що посилання позивача в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в місті Свердловську Луганської області про зобов'язання вчити дії -без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.В. Ліпський
Судді: С.В. Головчук
В.В. Тракало
Суддя Д.В. Ліпський