"16" березня 2012 р. м. Київ К/9991/65554/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -судді Ліпського Д.В.
суддів: Головчук С.В.
Тракало В.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Київського міського військового комісаріату про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду місста Києва від 21 вересня 2011 року,-
У липні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Київського міського військового комісаріату про зобов'язання донарахувати та виплатити підвищення до пенсії у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»за період з 2000 року по 2009 роки.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2009 року -без змін.
У касаційній скарзі позивач не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для скасування судового рішення.
Судами встановлено, що позивач є учасником бойових дій та відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на підвищення пенсії на 150 % мінімальної пенсії за віком.
При визначенні розміру підвищення пенсії позивачу відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсії та інших соціальних виплат окремим категорій пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету»№1 від 03 січня 2002 року.
Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, вихідним критерієм розрахунку підвищення до пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-ІV встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
В пункті 2 постанови від 3 січня 2002 року № 1 Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок підвищення до пенсії за вислугу років, усупереч положенню зазначеної статті Закону, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.
Положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років, передбаченого частиною 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», застосуванню підлягав розмір мінімальної пенсії за віком, визначений відповідно до положень частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 2939-IV від 5 жовтня 2005 року, частину четверту статті 12 викладено в такій редакції: Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (дана норма набрала чинності з 01 липня 2006 року).
Отже, право на виплату підвищення до пенсії у розмірі 150% позивач мав до 01 липня 2006 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок про те, що позивачкою подано позов з пропуском строку звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Зокрема, відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (у редакції, що діяла на момент подачі позову) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом першої інстанції встановлено, що, позивач мав право на виплату підвищення до пенсії у розмірі 150% за період з 2000 року по 01 липня 206 року, однак до суду з позовом звернувся у липні 2009 року, тобто з пропуском строку встановленого статтею 99 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Оскільки відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, крім іншого, з підстав пропуску строку звернення до суду, то судами зроблено обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Враховуючи те, що посилання позивача в касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішеннях, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційної інстанції -без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Київського міського військового комісаріату про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії -без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.В. Ліпський
Судді С.В. Головчук
В.В. Тракало
Суддя Д.В. Ліпський