ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
25 квітня 2012 року 15:58 № 2а-8938/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Дегтярьової О.В., Кармазіна О.А., за участю секретаря судового засідання Тимошенко К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Державної судової адміністрації України визнання дій неправомірними, стягнення 375 019,49 грн. недоотриманої заробітної плати
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив:
- визнати неправомірними дії Державної судової адміністрації України по нарахуванню ОСОБА_1 як судді, заробітної плати у період з 1 березня 2008 року по вересень 2010 року включно на підставі пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в 332 грн., а не з встановленого її розміру законами України про Державний бюджет України на 2008, 2009 та 2010 роки;
- зобов'язати військовий місцевий суд Рівненського гарнізону (Ліквідаційну комісію) здійснити перерахунок ОСОБА_1, як судді, заробітної плати у період з 1 березня 2008 року по вересень 2010 року включно, про що видати відповідну довідку;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 375 019 (триста сімдесят п'ять тисяч дев'ятнадцять) гривень 49 коп. як недоотриману заробітну плату за період з 01 березня 2008 року по вересень 2010 року включно.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2012 року закрито провадження у справі № 2а-8938/11/2670 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до військового місцевого суду Рівненського гарнізону (Ліквідаційна комісія) щодо зобов'язання військового місцевого суду Рівненського гарнізону (Ліквідаційна комісія) здійснити перерахунок ОСОБА_1, як судді, заробітної плати у період з 01 березня 2008 року по вересень 2010 року включно, про що видати відповідну довідку.
В обґрунтування позовних вимог про визнання неправомірними дій Державної судової адміністрації України та стягнення недоотриманої заробітної плати позивач посилався на те, що відповідач неправомірно, на його думку, нараховував і виплачував ОСОБА_1, як судді, заробітну плату на підставі пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», тобто з фіксованого розміру мінімальної заробітної плати у 332 грн., а не з встановленого її розміру законами України про Державний бюджет на відповідні роки.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач -Державна судова адміністрація України, -в письмових запереченнях на позов (а.с. 75), посилається на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2011 року, залишену без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2012 року, а також на Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року, якими підтверджено законність пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів».
В судовому засіданні 25 квітня 2012 року представник позивача підтримала позов з підстав, викладених у позовній заяві та просила суд задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні 25 квітня 2012 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічна служба -це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі з приводу виконання передбачених чинним законодавством гарантій соціального та правового захисту суддів відносяться до публічної служби.
Відповідно до Указу Президента України від 28 грудня 2007 року № 1297/2007 «Про переведення судді»суддю військового місцевого суду Київського гарнізону ОСОБА_1 переведено на роботу на посаді судді військового місцевого суду Рівненського гарнізону.
Згідно з пунктом 4 розділу XIII «Перехідні положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів»№ 2453-VI від 7 липня 2010 року з 15 вересня 2010 року військові суди ліквідовано.
Пунктом 10 частини 1 статті 126 Закону України «Про судоустрій України»(був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин), матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів здійснює Державна судова адміністрація.
Як зазначив позивач, у період з 1 березня 2008 року по вересень 2010 року включно він, як суддя, отримував заробітну плату, розмір якої визначався на підставі пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року, тобто, виходячи із фіксованого розміру мінімальної заробітної плати в 332 грн., а не з встановленого її розміру законами України про Державний бюджет на відповідні роки.
Дії відповідача по нарахуванню ОСОБА_1, як судді, заробітної плати у період з 1 березня 2008 року по вересень 2010 року включно на підставі пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в 332 грн., а не з встановленого її розміру законами України про Державний бюджет України на 2008, 2009 та 2010 роки, позивач вважає неправомірними та просить стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь недоотриману заробітну плату за період з 01 березня 2008 року по вересень 2010 року включно.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) оскаржуваних дій відповідача з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який вчиняє відповідні дії.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Оскільки позовні вимоги заявлено про визнання неправомірними дій відповідача по нарахуванню позивачу заробітної плати у період з 1 березня 2008 року по вересень 2010 року, судом при вирішенні даної справи застосовуються ті норми права, які були чинними станом на час виникнення спірних правовідносин (березень 2008 року -вересень 2010 року).
Незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону України «Про статус суддів»(який був чинним до 30 липня 2010 року) та Закону України «Про судоустрій і статус суддів»(набрав чинності 30 липня 2010 року) спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення.
Заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді, який забезпечує його незалежність.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України «Про статус суддів»заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів»від 7 липня 2010 року № 2453-VI, частини перша -четверта статті 44 Закону України «Про статус суддів»втрачають чинність з 1 січня 2012 року.
Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Грошове утримання судді військового суду складається з посадового окладу, окладу за військове звання, доплат за кваліфікаційний клас судді та за вислугу років військовослужбовця (частина 3 статті 44 Закону України «Про статус суддів»).
Розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів»).
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці»умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято:
- постанову від 30 червня 2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України»(надалі -«Постанова № 514»), згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати
- постанову від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів»(надалі -«Постанова № 865»), якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1 -6, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7.
Відповідно до пункту 5 Постанови № 865 вона набирає чинності з 1 січня 2006 року.
Однак, до набрання чинності зазначеною постановою, постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати -332 грн.
Відповідно до додатку 6 до Постанови № 865 посадовий оклад суддів місцевих загальних судів становить 8 розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, доповнивши її, зокрема, пунктом 4-1.
Згідно з пунктом 4-1 Постанови № 865 установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Таким чином, при обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 1 вересня 2005 року Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік»розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.
При цьому, як видно зі Схем посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів кількість розмірів мінімальної заробітної плати при обчисленні посадового окладу суддів складає від 8,5 до 12,5, що значно перевищує розміри мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, а також розмір посадових окладів багатьох працівників установ, які фінансуються з державного бюджету.
Крім того, у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України зазначених постанов оклади суддям та головам судів було збільшено більш як у шість разів.
Отже, вказані Схеми посадових окладів є такими, що відповідають встановленому статтею 44 Закону України «Про статус суддів»співвідношенню розмірів посадових окладів Голови Верховного Суду України, голів судів та суддів, а встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 відбулося до моменту набрання нею чинності. Вказана постанова у редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 не була введена в дію, а тому відсутні підстави для висновку про те, що оскаржувані постанови звужують існуючі гарантії незалежності суддів.
В подальшому, законність пункту 4-1 Постанови № 865 стала предметом судового оскарження.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 2/174 від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано, зокрема, незаконним пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865»та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
В той же час, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва № 2/174 від 21 травня 2008 року та Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в постанові від 13 квітня 2011 року, «оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 не скасовуються і не змінюються, а навпаки встановлюються надбавки та доплати за виконання особливо важливої роботи, за науковий ступінь, для вирішення соціально-побутових питань, а також визначено порядок преміювання тощо. Також вони не передбачають будь-якої заборони щодо застосування до грошових доходів суддів, як і до доходів інших громадян, механізму їх підвищення шляхом індексації відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів громадян». Таким чином, Кабінет Міністрів України при прийнятті оскаржуваних постанов не зменшив розрахунок посадових окладів суддів, а отже, й не обмежив матеріальний і соціальний захист суддів».
Іншим судовим рішенням -постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року, -позовні вимоги задоволені частково та, зокрема, визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів».
Крім того, Печерським районним судом міста Києва прийнято додаткову постанову від 19 березня 2008 року, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року, якою допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», визнавши, що ця постанова в частині встановлення посадових окладів виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати підлягає застосуванню з 1 січня 2006 року без обмеження мінімальної заробітної плати, яке було встановлено пунктом 4-1 вказаної постанови.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року в частині відмови у позові скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті зазначені рішення залишені без змін. Крім того, скасовано додаткову постанову Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року.
В результаті перегляду постанови Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року за новоявленими обставинами постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2012 року, задоволено заяву Державної судової адміністрації України про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами про скасування постанови Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправними та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів»; скасовано постанову Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправними та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів»; в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів»відмовлено.
Враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу на те, що станом на час розгляду даної адміністративної справи остаточними судовими рішеннями визнано законність пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів»та відповідність його вимогам чинного законодавства України про оплату праці суддів.
Отже, нараховуючи позивачу заробітну плату на підставі норми права, законність якої підтверджено судом касаційної інстанції, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України, а підстави для визнання таких дій протиправними -відсутні.
В контексті вищевикладеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, викладену в Рішенні від 11 березня 2010 року № 7-рп/2010 (у справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів), в якому зазначено, що «Фінансування усіх судів в Україні, а також забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, який щорічно має затверджуватися парламентом виключно у формі закону. Аналіз положень Конституції України (пункту 4 частини першої статті 85, пункту 1 частини другої статті 92, частини другої статті 95, статті 96, статті 97, статті 98, пункту 6 статті 116) та Бюджетного кодексу України (статей 32-62), які регламентують бюджетний процес, свідчить, що повноваженнями стосовно розроблення проекту закону про Державний бюджет України, затвердження Державного бюджету України, а також виконання і контролю за його виконанням, подання та розгляду звіту про його виконання наділені в межах своєї компетенції Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України».
Відповідно до частини 1 статті 120 Закону України «Про судоустрій України»(був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Державна судова адміністрація України -щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації (пункт 2 частини 2 статті 120 Закону України «Про судоустрій України»).
Рішенням Ради суддів України від 27 червня 2008 року № 105, враховуючи постанови Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2005 року і 19 березня 2007 року, Державній судовій адміністрації України, Конституційному Суду України, Верховному Суду України та вищим спеціалізованим судам України було доручено обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 1 червня 2005 р. по 31 грудня 2005 р. та за період 2005 -2008 рр.
В той же час, додаткових бюджетних асигнувань на оплату праці суддів в Державному бюджеті України не передбачалося.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії»констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення»Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»), передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Отже, за відсутності передбачених у Державному бюджеті України бюджетних асигнувань на оплату праці суддів у більшому розмірі, аніж це визначено чинним нормативно-правовим актом, відповідач об'єктивно позбавлений можливості здійснювати такі виплати, оскільки розробка та прийняття закону про державний бюджет є дискреційними повноваженнями Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, враховуючи те, що судові рішення, на які посилається позивач, як на підставу заявлених позовних вимог, скасовані у судовому порядку, а пункт 4-1 Постанови № 865 визнано законним, колегія суддів приходить до висновку про відсутність ознак протиправності у діях відповідача, який нараховував позивачу заробітну плату відповідно до законного нормативно-правового акта.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача та стягнення недоотриманої заробітної плати є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя В.П. Катющенко
Судді О.В. Дегтярьова
О.А. Кармазін