"19" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/66133/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Конюшка К.В.
суддів: Гончар Л.Я., Гордійчук М.П.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 15.03.2011 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 року
у справі № 2а-467/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області
Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
У січні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до Олевського районного суду Житомирської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області, Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 15.03.2011 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області провести перерахунок та виплату позивачу допомоги як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 37 Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши її на рівні 30 % мінімальної заробітної плати, починаючи з 01.07.2010 року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області провести перерахунок та виплату позивачу доплати до пенсії як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши її на рівні однієї мінімальної заробітної плати, починаючи з 01.07.2010 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 року постанову Олевського районного суду Житомирської області від 15.03.2011 року змінено шляхом зазначення кінцевої дати здійснення перерахунку пенсії, а саме: з 01.07.2010 року по 28.01.2011 року. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області оскаржило їх в касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером та потерпілою 4 категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в м. Олевску Житомирської області, яке віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 37 Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі - Закон України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ) визначено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах, зокрема, у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати.
Згідно зі статтею статті 39 Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
З урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у позивача права на виплати, передбачені статями 37 та 39 Закону України Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ.
Проте, суми, з яких здійснювався розрахунок виплат позивачу, передбачених Законом України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ, визначалися постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.96 року N 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню саме приписи Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ.
Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 -2391 КАС України.
Суддя К.В. Конюшко