ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 квітня 2012 року 14:09 № 2а-4073/12/2670
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОТЕХСЕРВІС»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення від 05 березня 2012 року № 0001172303
Суддя Добрянська Я.І.
Секретар судового засідання Юзина О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 (довіреність № б/н від 01.03.2013 р.)
від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 13/9/10-114 від 14.03.2012 р.)
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 23.04.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОТЕХСЕРВІС»звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 05 березня 2012 року № 0001172303.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2012 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОТЕХСЕРВІС»було залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2012 р. було відкрито провадження у справі № 2а-4073/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 23.04.2012 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та в судових дебатах просив суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 05 березня 2012 року № 0001172303.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на суму 62 537, 00 грн.
На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу податкового кредиту суму сплачених коштів (суму ПДВ 62 537, 00 грн.) по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Будівельне управління 26»за вересень 2011 року, що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента, правовідносини відбувалися на підставі договору субпідряду, виконання якого підтверджується відповідними актами приймання виконаних робіт та податковими накладними, дозвіл на виконання контрагентом зазначених у договорі робіт підтверджується наявністю відповідної ліцензії, а також контрагентом позивача ТОВ «Будівельне управління 26»сума податкового зобов'язання по правовідносинах із позивачем, була визначена для сплати до Державного бюджету, а отже жодних збитків Державному бюджету внаслідок даних правовідносин позивача із зазначеним контрагентом завдано не було.
Представник відповідача позов не визнав, зазначивши, що позивачем було порушено вимоги п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 62 537, 00 грн.
В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначив, що оскільки при проведенні перевірки місцезнаходження контрагента позивача за юридичною адресою встановлено, що ТОВ «Будівельне управління 26»за юридичною адресою: м. Київ, вул. Віскозна, 5 - не знаходиться, а ГВПМ ДПІ Деснянському районі м. Києва було надано пояснення директора підприємства ОСОБА_4, з яких вбачається, що підприємство він не реєстрував, жодних наказів чи протоколів на призначення директора та головного бухгалтера не складав та не підписував, фінансову-господарську діяльність не вів, то відповідно до вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та вимог Наказу Міністерства Фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної», позивач не мав права на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Будівельне управління 26».
Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОТЕХСЕРВІС»щодо взаємовідносин з ТОВ «Будівельне управління 26»за вересень 2011 року.
За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт № 168/23-03/24078343 від 21.02.2012 р., в якому встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість в сумі 62 537, 00 грн.
На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 березня 2012 року № 0001172303, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 62 537, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15 634,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятим Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва податковим повідомленнями-рішеннями від 05 березня 2012 року № 0001172303, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, в обґрунтування наявності встановлених перевіркою порушень позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, на підставі яких було винесено оскаржуване податкового повідомлення-рішення від 05 березня 2012 року № 0001172303, відповідач в Акті перевірки позивача посилається виключно на те, що оскільки при проведенні перевірки місцезнаходження контрагента позивача за юридичною адресою встановлено, що ТОВ «Будівельне управління 26»за юридичною адресою: м. Київ, вул. Віскозна, 5 - не знаходиться, а ГВПМ ДПІ Деснянському районі м. Києва було надано пояснення директора підприємства ОСОБА_4, з яких вбачається, що підприємство він не реєстрував, жодних наказів чи протоколів на призначення директора та головного бухгалтера не складав та не підписував, фінансову-господарську діяльність не вів, то відповідно до вимог зазначених статей Податкового кодексу України, а також ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та вимог Наказу Міністерства Фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної», позивач не мав права на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Будівельне управління 26».
Однак, вивчивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та проаналізувавши норми чинного законодавства, суд не може погодитися із таким висновком контролюючого органу, з огляду на наступне.
Як видно з матеріалів справи, та не заперечувалось відповідачем, в перевіряємому періоді (вересень 2011 р.) ТОВ «ЕЛЕКТРОТЕХСЕРВІС»було отримано послуги (загальнобудівельні, електромонтажні, проектні, налагоджувальні та випробувальні роботи) від контрагента ТОВ «Будівельне управління 26»на підставі Договору субпідряду від 30.06.2011 року № 84/11.
На виконання умов зазначеного Договору ТОВ «ЕЛЕКТРОТЕХСЕРВІС»отримало від контрагента податкові накладні від 26.09.2011 року № 660 на суму 184 500, 00 грн. та № 661 на суму 190 720, 00 грн. та підписані акти виконаних робіт від 26.09.2011 року.
Відповідна сума ПДВ (62 537, 00 грн.), сплачена в ціні послуг контрагенту ТОВ «Будівельне управління 26», була включена позивачем до складу податкового кредиту та відображена в податковій декларації з ПДВ за вересень 2011 року та в додатку 5 до декларації.
Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі.
Повне проведення розрахунків між позивачем та ТОВ «Будівельне управління 26»за Договором субпідряду від 30.06.2011 року № 84/11 відповідачем в судовому засіданні не заперечувалось.
Як також підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, Договір субпідряду від 30.06.2011 року № 84/11 між ТОВ «ЕЛЕКТРОТЕХСЕРВІС»та ТОВ «Будівельне управління 26», був укладений сторонами з дотриманням вимог, які передбачені законодавством України, зокрема позивач та контрагент були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, установчі документи контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, був відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента, та виконання даного Договору підтверджується відповідними актами приймання виконаних робіт та податковими накладними, дозвіл на виконання контрагентом зазначених у договорі робіт підтверджується наявністю відповідної ліцензії, а також контрагентом позивача ТОВ «Будівельне управління 26»сума податкового зобов'язання по правовідносинах із позивачем, була визначена для сплати до Державного бюджету, а отже збитків Державному бюджету внаслідок даних правовідносин позивача із зазначеним контрагентом завдано не було.
Також, в Акті перевірки відповідач зазначає про ознаки нікчемності господарської операції між позивачем та контрагентом ТОВ «Будівельне управління 26»в силу положень ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України.
В якості єдиного обґрунтування відповідача правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд не може прийняти посилання контролюючого органу на наявність отриманих від ГВПМ ДПІ Деснянському районі м. Києва пояснень директора ТОВ «Будівельне управління 26»ОСОБА_4, щодо не реєстрації ним даного товариства та не ведення фінансово-господарської діяльності, оскільки, в силу положень ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».
Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно директора ТОВ «Будівельне управління 26»ОСОБА_4, а також не було надано доказів порушення кримінальної справи відносно директора ТОВ «Будівельне управління 26»ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).
Отже, Акт перевірки являється документом, який фіксує законність здійснення господарських операцій суб'єктами господарювання, однак не є нормативно-правовим документом і не встановлює юридичних наслідків.
Відповідачем не надано доказів, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання, які встановлені в Акті перевірки, визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть слугувати, на думку суду, підставою для визнання угоди між позивачем та ТОВ «Будівельне управління 26»з ознаками нікчемності.
Крім того, як видно з податкової звітності контрагента позивача ТОВ «Будівельне управління 26», що наявна в матеріалах справи, останнім було в повній мірі визначено податкові зобов'язання по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а отже збитків Державному бюджету внаслідок даних правовідносин позивача із зазначеним контрагентом завдано не було.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Доказів, щодо наявності в ТОВ «Будівельне управління 26»податкової заборгованості перед Державним бюджетом в розрізі позивача - відповідачем до матеріалів справи надано також не було.
Згідно вимог п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до вимог ст. 203 Цивільного Кодексу України (Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину):
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як було встановлено судом та не заперечувалось представником відповідача, на момент здійснення господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом, останній не був визнаний банкрутом, знаходився в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та був зареєстрований платником податку на додану вартість і здавав податкову звітність до податкового органу.
Також, податковим органом не було надано суду доказів того, що на момент укладення зазначеного договору, установчі документи контрагента позивача були визнані недійсними, чи було анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, та не заперечувалось представником відповідача, на момент здійснення правовідносин між позивачем та вказаним контрагентом, не було вироку суду щодо посадових осіб такого підприємства, та такого вироку суду не має на час розгляду даної адміністративної справи.
Згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.
З аналізу наведених норм законодавства та матеріалів справи вбачається, що позивачем були виконані вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зазначений правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, товарність операцій також була доведена позивачем згідно наданих до справи документів, та не була допустимими доказами заперечена відповідачем, та крім того, відповідачем не було допустимими доказами доведено суду завдання шкоди Державному бюджету внаслідок правовідносин позивача із контрагентом ТОВ «Будівельне управління 26», оскільки такий контрагент в повному обсязі визначив податкові зобов'язання по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету.
Зважаючи на викладене вище, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства щодо товарності господарських операцій позивача із ТОВ «Будівельне управління 26», в суду є підстави вважати, що позивачем було правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, що були виписані зазначеним контрагентом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 05 березня 2012 року № 0001172303, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 62 537, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15 634,00 грн. - є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 05 березня 2012 року № 0001172303.
Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 05 березня 2012 року № 0001172303.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В позовній заяві позивач не заявляв вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 05 березня 2012 року № 0001172303.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя: Я.І. Добрянська
Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 25.04.2012 р.