ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
09 квітня 2012 року 13:58 № 2а-18157/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Денисовій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-Прес"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Бланк-Прес" з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0004903540 від 07.06.2011р., № 0004913540 від 07.06.2011р.
Ухвалою суду від 07 грудня 2011 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог підприємство посилається на те, що відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем п. п. 7.2.3. п 7.2., п. п. 7.2.6. п 7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 97 167,00 грн. та п. 5.1 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97)", із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 34 018,00 грн. На думку позивача висновки, викладені в акті не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення -рішення, винесені за наслідками даного акту є незаконними, прийнятими з перевищенням повноважень та підлягають скасуванню.
Відповідач позов не визнав та зазначив, що при проведенні перевірки Товариства з питань взаємовідносин з ПП ТД «Фаворит Плюс» за період з 01.07.2008р. по 31.03.2011р. було встановлено заниження податку на прибуток та податку на додану вартість на загальну суму 131 185,00 грн.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на підставі наказу від 04.05.2011р. № 292, виданого Державною податковою адміністрацією у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Бланк-Прес»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з Приватним підприємством «ТД Фаворит Плюс»за період з 01.07.2008 року по 31.03.2011 року.
За результатами зазначеної перевірки відповідачем був складений акт № 29/35-40/21663288 від 19.05.2011 року, в якому зазначається про встановлення порушення п. 3.1 ст. 3, пп. 8.1.2 п.8.1 ст. 8, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 25.05.1997р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) в результаті чого ТОВ «Бланк-Прес»занижено податок на прибуток на загальну суму 34 018,00 гривень, а саме: 16574,00 гривень за 2009 рік, 14 215,00 гривень за 2010 рік, 3 229,00 гривень за І квартал 2011 року; та порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із змінами та доповненнями) в результаті чого ТОВ «Бланк-Прес»занижено податок на додану вартість за звітний період липень 2008 року на суму 97 166,67 гривень.
На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.06.2011р. № 0004903540, яким позивачу донараховано податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 121 459,00 грн. (97 167,00 грн. -основний платіж, 24 292,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0004913540, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на прибуток на загальну суму 42 523,00 грн., з яких за основним платежем - 34 018,00 грн., за штрафними санкціями - 8 505,00 грн.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями № 0004903540 та № 0004913540 від 07 червня 2011 року, 22.06.2011 року позивач звернувся до Державної податкової адміністрації у м. Києві зі скаргами, в яких просив скасувати ці рішення відповідача. За результатами поданих скарг Державна податкова адміністрація міста Києва 19.08.2011р. ухвалила рішення № 8419/10/29-114, яким скасувала податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі міста Києва від 07.06.2011р. № 0004913540 в частині штрафних (фінансових) санкцій на суму 806,75 грн., а в іншій частині спірні податкові повідомлення-рішення залишила без змін, а зазначені скарги задоволені частково.
В основу прийняття рішень податковим органом було покладено висновок про відсутність реального характеру операцій з поставки друкарської офсетної машини «Jonior-print»вартістю 583 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 97 166,67 грн.) на підставі договору, укладеного з ПП «ТД «Фаворит Плюс». Вказаний висновок ґрунтується на факті засудження гр. ОСОБА_1 за вироком Ленінського районного суду м. Вінниця по справі №1-485, який набрав законної сили 11.10.2010 року, за частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) у зв'язку з вчиненням нею дій з проведення державної реєстрації ПП «ТД «Фаворит Плюс»та передачі усіх установчих, реєстраційних, банківських документів та печатки вказаного підприємства невстановленій особи.
Проте, суд не може погодитися з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.
Відповідно п. 2.1. ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" Платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно з пунктом 5.1 ст. 5 Закону валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
В свою чергу, під терміном "господарська діяльність" слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 ст. 1 Закону).
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.
Наявність видаткової накладної № НК-0000165 від 31 липня 2008 року, податкової накладної № 59 від 30.07.2009р., підтверджується протоколом обшуку від 27.10.2009р.
Здійснення оплати за поставлений товар підтверджується платіжним дорученням № 909 від 23 липня 2008 року на суму 583 000,00 грн. Фактична наявність друкарської офсетної машини «Jonior-print»у позивача підтверджується бухгалтерською довідкою № 69 від 12.05.2011 року та фотографіями зазначеного товару.
Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою робіт контрагента на виконання зобов'язань по заключених договорах.
Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість"до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:
- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;
- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.
Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.
Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних.
Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України №168, податкова накладна, має містити : а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Згідно з п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України № 168, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до п.9.6 ст. 9 Закону України №168 свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.
Пунктом 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000 (далі -Положення № 79) передбачено, що Свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі на адресу позивача податкових накладних ПП «ТД «Фаворит Плюс»було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво, з Реєстру виключені не були, а отже мало право складати податкові накладні.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Саме такими відомостями керувався позивач, укладаючи господарські договори.
Суд не бере до уваги доводи відповідача про «безтоварність»господарських операцій між ТОВ «Бланк-Прес»та ПП «ТД «Фаворит Плюс», оскільки такі доводи базуються лише на вироку Ленінського районного суду м. Вінниці, що саме по собі є недостатнім, для можливості стверджувати про фіктивність вказаних операцій.
В постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 зазначено, що «Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний».
У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС А.Д. проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Вирок Ленінського районного суду міста Винниця, який набрав законної сили 11.10.2010р., у справі № 1-485, за яким було засуджено гр. ОСОБА_1, також не може бути доказом незаконності дій позивача, фіктивності спірної поставки, позаяк останній не виступав учасником операцій, які досліджувалися у вказаній кримінальній справі.
Виходячи з наведеного, позивачем дотримано усіх, передбачених Законами України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств" передумов для формування податкового кредиту та валових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення витрат платника податку до складу валових витрат.
За наведених обставин та системного аналізу правових норм законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, в зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання нечинними рішень податкового органу, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки відповідно до положень КАС України нечинним може бути визнано тільки нормативно-правий акт.
На розподілі судових витрат позивач не наполягав.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 0004903,540 від 07.06.2011 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 0004913540 від 07.06.2011 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Вєкуа Н.Г.
постанова складена у повному обсязі 20 квітня 2012 року