20 березня 2012 р.Справа № 1618/2а-2515/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Філатова Ю.М.
Суддів: Водолажської Н.С. , Тацій Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області та Центру по нарахуванню і здійсненню виплат Головного управління праці і соціального захисту населення в Полтавської області на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29.04.2011р. по справі № 1618/2а-2515/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, Центру по нарахуванню і здійсненню виплат Головного управління праці і соціального захисту населення в Полтавської області
про зобов'язання вчинити певні дії,
04.03.2011 року позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області та Центру по нарахуванню і здійсненню виплат Головного управління праці і соціального захисту населення в Полтавської області.
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29.04.2011 р. позов задоволено. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради, Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської ОДА здійснити перерахунок ОСОБА_1 одноразової грошової компенсації, як інваліду другої групи по захворюванню пов'язаному із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, згідно ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати на час встановлення 2 групи інвалідності, з урахуванням виплаченої суми; стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради. Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської ОДА на користь ОСОБА_1 одноразову грошову компенсацію, як інваліду другої групи по захворюванню пов'язаному із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, згідно ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати на час встановлення 2 групи інвалідності, з урахуванням виплаченої суми.
Відповідачі, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційні скарги, в яких просять суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційних скаргах зазначили, що одноразова компенсація позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, була призначена відповідно до ст.48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в сумі 284,40 грн. Звернув увагу суду на те, що встановлення розміру допомоги та виділення додаткових коштів для відшкодування допомоги за рішеннями судів не входить до компетенції Управління. З урахуванням викладеного, наполягає на тому, що відповідач у спірних правовідносинах діяв в межах своїх повноважень, передбачених чинним законодавством, згідно з кошторисом розпорядників бюджетних коштів, розпису державного бюджету України та відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав право в 2009 році на виплату одноразової компенсації як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, встановленому ст.48 вищевказаного Закону в редакції від 09.07.2007 року, а відповідач неправомірно відмовив у виплаті вказаної компенсації.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність захисту прав позивача на отримання одноразової компенсації при встановленні групи інвалідності, а також зобов'язав відповідача здійснити відповідний перерахунок, донарахування та провести відповідні виплати компенсації відповідно до ст.48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням фактично виплаченої суми.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, з 28.05.2009 року є інвалідом 2 групи та віднесений до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на виплату одноразової компенсації як інвалід 2 групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, встановленого відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції від 09.07.2007р. згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008).
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя та здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З аналізу положень преамбули Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" колегією суддів встановлено, що виплати, передбачені зазначеним Законом, є заходами соціального захисту населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, та за своєю правовою природою відповідною соціальною допомогою.
Згідно ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідам II групи, виплачується в розмірі - 45 мінімальних заробітних плат.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46 Конституції України).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, одноразова компенсація була виплачена позивачу 25.08.2009 року у розмірі 284,40 грн.
При нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення відповідач в порушення вимог законодавства керувався постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.19996р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів зазначає, що Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має вищу юридичну силу в порівняні з постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.19996р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Крім того, колегія суддів зауважує, що норми підзаконних нормативних актів не можуть суперечити нормам законів, а тим більше змінювати їх при вирішенні питання щодо розміру одноразової грошової компенсації громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, відповідачем неправомірно нараховано позивачу одноразову компенсацію як інваліду 2 групи в розмірі меншому, ніж це передбачено ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на ст.62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якими передбачено, що роз'яснення порядку застосування даного Закону визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем таких прав Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.
Колегією суддів не беруться до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності відповідних бюджетних асигнувань для виплати особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, та зазначає, що це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання одноразової компенсації при встановленні групи інвалідності, нарахування та виплата якої прямо передбачені законом. Реалізація особою права, що в'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань не повинно прийматися до уваги. Так, справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Між тим, судом першої інстанції не досліджено питання щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Згідно ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції яка діяла до 30.07.2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
30.07.2010 року Законом України «Про судоустрій України»від 07.07.2010 року зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців.
Таким чином, перебіг шестимісячного строку розпочався з 30.07.2010 року.
Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду, дату отримання компенсації (25.08.2009 року), піврічний строк на звернення до суду з позовом та період за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем пропущено строк на звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
З матеріалів справи таких підстав не вбачається. Доказів поважності пропуску строку на звернення до суду з позовом позивачем не надано.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду, підлягають залишенню без розгляду.
Керуючись ст.ст. 99, 100, 160, 167, 195, 196, п. 4 ст. 198, 200, 202, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області та Центру по нарахуванню і здійсненню виплат Головного управління праці і соціального захисту населення в Полтавської області - задовольнити частково.
Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29.04.2011 р. по справі № 1618/2а-2515/11 -скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області та Центру по нарахуванню і здійсненню виплат Головного управління праці і соціального захисту населення в Полтавської області про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Філатов Ю.М.
Судді Водолажська Н.С. Тацій Л.В.