25 квітня 2012 р. Справа № 124586/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Дяковича В.П., Рибачука А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Маципури Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату державної та додаткової пенсії, -
27 вересня 2010 року Личаківським районним судом м. Львова зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про визнання дій відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплачувати пенсію за період з 01.11.2006 року по 01.11.2008 року в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та 50% мінімальної пенсії за віком та з 01.11.2008 року по 01.07.2010 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 позивача віднесено до 1-ої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а згідно із довідкою серії ЛВА-2 № 025426 визнано інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи. Згідно із ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС та які є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, а відповідно до ст. 54 цього ж Закону, розмір пенсій для таких осіб не може бути нижчим 8-ми мінімальних пенсій за віком. Розмір нарахованої та виплаченої позивачу пенсії є значно меншим ніж передбачено ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що в свою чергу є порушенням його конституційних прав та свобод.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2011 року позовні вимоги позивача в частині, за період з 01.11.2006 року по 01.11.2008 року та з 01.11.2008 року по 26.03.2010 року - залишено без розгляду.
Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2011 року позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про визнання неправомірними дій і зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії задоволено. Визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоплачену пенсію за період з 27 березня 2010 року по 11 липня 2011 року відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену пенсію за період з 27 березня 2010 року по 11 липня 2011 року та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зазначену постанову мотивовано тим, що нарахування пенсії відповідачем здійснюється без дотримання вимог ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Управлінням Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова зазначено, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв в межах наданої компетенції та у відповідності до вимог законодавства, зокрема постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654.
Представник позивача у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги та пояснення представника позивача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої змінити з наступних підстав.
Судом першої інстанції безспірно встановлено, що ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи та віднесено до 1-ої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Частиною 2 ст. 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти дише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 3 ст. 22 Конституції України зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Нормами ст. 49 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено пенсії особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії, що призначаються інвалідам ІІ групи, які отримали інвалідність внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими за 8 мінімальних пенсій за віком, а відповідно до ст. 50 даного Закону додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, інвалідам ІІ групи, віднесеним до першої категорії, виплачується у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком. Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пп. пп. 12, 15 п. 28 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: розмір пенсії особам віднесеним до І категорії, які є інвалідами ІІ групи внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи встановлено в розмірі 20 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (ст. 50); розмір пенсії для осіб, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою по другій групі інвалідності 120 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (ст. 54).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі № 1-28/2008, визнано неконституційними зазначені положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тому з 22 травня 2008 року позивач має право на отримання пенсії в розмірах, визначених ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У відповідності до ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, просить здійснювати перерахунок і виплату державної та додаткової пенсії за період з 01.11.2006 року по 01.11.2008 року та з 01.11.2008 року по 01.07.2010 року, однак судом першої інстанції позовні вимоги задоволено за період з 27 березня 2010 року по 11 липня 2011 року.
Таким чином, суд першої інстанції, визначаючи строки, за які мають бути здійснені відповідні виплати, правомірно вийшов за межі позовних вимог, адже вказане є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача.
Відповідно до ст. 159 КАС України - судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відтак, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції винесено правильне по суті рішення, однак його резолютивна частина за своїм змістом містить певну неясність, оскільки в ній не зазначається розмір законодавчо встановлених для даної категорії громадян пенсійних виплат, що можливим своїм наслідком має високу ймовірність неправильного виконання постанови, а тому вищезазначену частину постанови слід змінити та конкретизувати зміст її резолютивної частини.
Згідно із положеннями частини 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивача слід застосовувати не постанови Кабінету Міністрів України, оскільки останні істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача, а ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.
Із змісту статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
Безпідставними є доводи апелянта про те, що оскільки відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим Законом і не може застосовуватись для визначення, зокрема, розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Оскільки позивачу слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Крім того, слід зазначити, що, відповідно до положень указу Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» № 384/2011 від 06 квітня 2011 року та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» № 1261 від 24 жовтня 2007 року, призначення та перерахунок розміру пенсії належить до компетенції органів Пенсійного фонду України, тому суд не має повноважень самостійно визначати розмір пенсії, яку належить нарахувати та виплатити позивачу, а може лише зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію відповідно до вимог законодавства, що вірно враховано судом першої інстанції.
Відповідно до п. 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 р. за № 209/14900, одним із основних завдань управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У своєму рішенні в справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
У відповідності до ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є:
1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;
2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, але з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, резолютивну частину даної постанови слід змінити.
Керуючись ст. ст. 158-163, 196, п. 2 ч. 1 ст. 198, ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова задовольнити частково.
Змінити постанову Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2011 року в справі № 2а-996/11, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання неправомірними дій і зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова у перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 27 березня 2010 року по 11 липня 2011 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 27 березня 2010 року по 11 липня 2011 року відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обчисленої з розміру основної (державної) пенсії не менше 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії 75% від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, що визначається згідно із ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова виплатити ОСОБА_1, у зв'язку із проведенням вищевказаного перерахунку пенсії, недоотримані суми пенсії за період з 27 березня 2010 року по 11 липня 2011 року, з урахуванням проведених виплат.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя: С. П. Нос
Судді: В.П. Дякович
А. І. Рибачук
Постанову складено в повному обсязі 27 квітня 2012 року