Справа № 2-2445/11
02 квітня 2012 року
Сихівський районний суд м.Львова
в складі: головуючого Тімченко О.В.
при секретарі Петришак Н.І.
з участю: пр-ка позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
пр-ка відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом прокурора Галицького району м.Львова в інтересах ЛРУДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву»до ОСОБА_2, третя особа ДФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»про стягнення коштів, -
прокурор звернувся в інтересах позивача до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 20743,06 грн. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що наказом директора ЛРУДСФУ «ДФСМБ»ОСОБА_2 №66 від 21.11.2006 р. ОСОБА_4 звільнено з посади заступника директора РУФ на підставі п.4 ст.1 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин на підставі акта від 09.11.2006 р. про його відсутність на робочому місці. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 14.12.2007 р. звільнення ОСОБА_4 визнано незаконним та прийнято рішення про його поновлення на посаді з 21.11.2006 р., а також стягнено з ЛРУДСФУ «ДФСМБ» на користь ОСОБА_4 18423,06 грн. за час вимушеного прогулу та витрати за надання юридичних послуг в сумі 2500 грн. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20.03.2008 р. рішення Сихівського районного суду м.Львова від 14.12.2007 р. залишено без змін. Касаційну скаргу РУФ на вказані рішення судів не прийнято Верховним Судом України до розгляду. На даний час за рахунок кошті РУФ здійснено виплату коштів ОСОБА_4 в сумі 20743,06 грн. На підставі ст.134 КЗпП України просить позов задоволити.
ЛРУДСФУ «ДФСМБ»подано суду письмові пояснення до позову, в яких, покликаючись на постанову ПВСУ №14 від 29.12.1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»та те, що рішення суду від 14.12.2007 р. згідно із ч.3 ст.61 ЦПК України, має преюдиційний характер та є підставою для звільнення позивача від доказування, просить позов задоволити.
Прокурор у судовому засіданні 28.02.2012 р. позов підтримав.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та дав пояснення аналогічні змісту позовної заяви та письмових пояснень до позову. Ствердив, що строк звернення до суду, згідно постанови ПВСУ №14 від 29.12.1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», не є пропущеним.
Представник відповідача надав суду письмові заперечення, в яких просить відмовити в позові, виходячи з наступного. Вважає, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення трудового спору за позовом ОСОБА_4 було встановлено відсутність прямої вини у діях ОСОБА_2 під час проведення процедури звільнення ОСОБА_4, оскільки суди обох інстанцій не винесли рішення про стягнення присуджених ОСОБА_4 сум з ОСОБА_2, як відповідача, а саме службової особи, яка б була винна в незаконному звільненні. Крім того, заявляє, що позов заявлений з пропуском строку позовної давності, який передбачений ч.3 і 4 ст.233 КЗпП України, де зазначено, що для звернення власника, уповноваженого органу, вищестоящого органу або прокурора встановлюється строк в один рік з дня виявлення шкоди. Днем виявлення заподіяної шкоди є дата вступу рішення Сихівського районного суду м.Львова від 14.12.2007 р. в законну силу і такою датою є 20.03.2008 р. Позов же прокурором заявлено 27.01.2010 р. До даного позову не подано заяви про поновлення терміну позовної давності, в якій були наведені докази поважних підстав пропуску строку.
Відповідач та його представник у судовому засіданні позов заперечили з вищенаведених підстав. Відповідач пояснив, що працював у позивача на посаді директора з 2005 р та у червні 2010 р. звільнений за згодою сторін. Ствердив, що з рішеннями судів він не погоджується, але їх виконав та кошти ОСОБА_4 виплаченого ще за час його роботи у фонді; остання виплата здійснена 15.04.2009 р.
Третя особа позов підтримала та просила розглядати справу у відсутності її представника, про що направила суду письмове клопотання.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та з'ясувавши її дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, з врахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України.
Згідно зі ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. При цьому дані докази повинні бути належними та допустимими, як це передбачено ст.ст.58-59 ЦПК України.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).
Так, відповідно до п.8 ст.134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадку, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 14.12.2007 р., яке набрало законної сили, по справі за позовом ОСОБА_4 до ЛРУДСФУ «ДФСМЖБ», ОСОБА_2 про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди встановлено, що ОСОБА_4 згідно з наказом директора ЛРУДСФУ «ДФСМБ»ОСОБА_2 №66 від 21.11.2006 р. звільнено з посади заступника директора ЛРУДСФУ «ДФСМБ»за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.
У цьому ж рішенні встановлено, що відповідно до п.4.3 Положення про ЛРУДСФУ «ДФСМБ», затвердженого Головою правління Фонду 10.08.2005 р., заступник директора РУБ призначається на посаду та звільняється з посади за поданням директора РУФ при наявності погодження Голови правління Фонду. До дати звільнення позивача -21.11.2006 р. директор регіонального відділення ОСОБА_2 з поданням про звільнення позивача до Голови правління Фонду не звертався. Після звернення позивача до суду та отримання відповідачем копії позовної заяви, останній листом від 29.01.2007 р. лише проінформував правління Фонду про звільнення позивача.
Тому, згаданим рішенням поновлено ОСОБА_4 на посаді та стягнено з ЛРУДСФУ «ДФСМБ» на його користь 18423,06 грн. за час вимушеного прогулу та витрати за надання юридичних послуг в сумі 2500 грн.
Крім цього, ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20.03.2008 р. при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 на окрему ухвалу Сихівського районного суду м.Львова від 14.12.2007 р., винесену по тій же справі, встановлено, що «власне, незнання та неправильне застосування директором Львівського регіонального управління Фонду законодавства про працю й стало причиною поновлення позивача на роботі».
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 14.12.2007 р. та ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20.03.2008 р. встановлено вину відповідача у незаконному звільненні ОСОБА_4 з роботи, а тому дана обставина не підлягає доказуванню. Доводи ж відповідача та його представника про відсутність вини останнього у звільнення ОСОБА_4 є голослівним та спростовується вищенаведеним.
Крім цього, ОСОБА_4, згідно з рішенням суду від 14.12.2007 р., позивачем виплачено 20743,06 грн., а саме 18423,06 грн. за час вимушеного прогулу та 2500 грн. за надання юридичних послуг, що підтверджується наявними в справі видатковими касовими ордерами.
Таким чином, на підставі п.8 ст.134 КЗпП України з відповідача, як службової особи, винної у незаконному звільненні, слід стягнути на корить позивача 20743,06 грн. заподіяної шкоди.
Щодо строку звернення до суду, то такий не є пропущеним, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Згідно з роз'ясненням постанови ПВСУ №14 від 29.12.1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»(п.20), що судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст.233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при звернення із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.
Судом встановлено, що останню виплату ОСОБА_4 здійснено 15.04.2009 р., та позов прокурора подано 27.01.2010 р., а відтак річний строк звернення до суду не є пропущеним.
Крім цього, згідно ст.88 ЦПК України, на відповідача слід покласти судові витрати.
На підставі ст.ст.134, 233 КЗпП України, постанови ПВСУ №14 від 29.12.1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» та керуючись ст.ст.10, 57-61, 88, 208, 212-215, 218 ЦПК України, с у д , -
позов задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Львівського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»20743 (двадцять тисяч сімсот сорок три) гривні 06 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави 207,43 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особою, у відсутності якої таке було прийняте, - в той же строк з часу отримання його копії.
Головуючий
Оригінал. Виготовлено в одному екземплярі.