01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.04.2012 № 5011-11/431-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Моторного О.А.
Кошіля В.В.
при секретарі Браславській А.В.,
за участю представників:
від позивача не з'явились,
від відповідача не з'явились,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства „Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2012 ( суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом Державного підприємства „Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України"
до Державного територіально-галузевого об'єднання „Південно-Західна залізниця"
про зобов'язання укласти додаткову угоду
13 січня 2012 року Державне підприємство „Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання „Південно-Західна залізниця" з вимогою про зобов'язання укласти додаткову угоду.
01.02.2012 року через відділ документального забезпечення Господарського суду міста Києва позивачем було подано заяву про зміну предмету позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2012 року у прийнятті заяви про зміну предмету позову - відмовлено.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2012 року в позові Державного підприємства „Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. Підставами для скасування рішення відповідач вважає, неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2012 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 10.04.2012 року.
В зв'язку з клопотанням представника позивача, ухвалою від 10.04.2012 року розгляд справи було відкладено на 19.04.2012 року.
В судове засідання призначене на 19.04.2012 року уповноважені представники сторін не з'явились, проте останніми були подані клопотання про відкладення розгляду справи.
Розглянувши подані клопотання, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення та відкладення розгляду справи, з огляду на те, що сторони як юридичні особи, не були позбавлені права направити в засідання суду інших представників або керівників, крім того, до заявлених клопотань не додано жодних доказів, того що унеможливлює явку представників в судове засідання.
Враховуючи те, що про дату та час судового засідання учасники апеляційного провадження були повідомлені належним чином, направленими на їх адресу копіями ухвали суду, а також те, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія апеляційного господарського суду прийняла рішення про можливість розгляду справи за їх відсутності.
Представником позивача через відділ документального забезпечення суду були додаткові пояснення, в яких позивач підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2012 року по справі № 5011-11/431-2012 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Згідно зі ст. 91 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановив наступне.
01.02.2010 року між Державним підприємством „Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України" (постачальник) та Державним територіально-галузевим об'єднанням „Південно-Західна залізниця" (покупець) укладено договір поставки № ПЗ/П-1059/НЮ (далі - договір).
За умовами вказаного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію, найменування, кількість та ціни якої вказуються у Специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до Специфікації (додаток № 1 до договору) та п. 2.4 Договору сума договору складає 39 740 638,80 грн. з ПДВ.
Згідно з п. 11.5 договору цей договір вступає в силу з 01.01.2010 року та діє до 31.12.2010 року.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2011 року у справі №18/31 між сторонами 09.03.2011 року підписано додаткову угоду № 1 до договору, якою включено до договору специфікацію № 2 на суму 38 921 665,20 грн. з ПДВ, а також погоджено, що договір діє до 31.12.2011 року.
04.11.2011 року позивач звернувся до відповідача з листом, в якому запропонував укласти додаткову угоду до договору № ПЗ/П-1059/НЮ від 01.02.2010 року, якою погодити специфікацію та суму поставки на 2012 рік і продовжити строк дії договору до 31.12.2012 року.
Листом № П-8/3030 від 24.11.2011 року відповідач відхилив пропозицію позивача, оскільки укладення додаткової угоди на збільшення суми суперечить Закону України „Про здійснення державних закупівель".
Оскільки сторони не дійшли погодження щодо змін умов договору та укладення додаткової угоди, позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання укласти додаткову угоду.
Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Державного підприємства „Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Договір № ПЗ/П-1059/НЮ від 10.02.2010 року укладений між Державним підприємством „Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України" (постачальник) та Державним територіально-галузевим об'єднанням „Південно-Західна залізниця" за правовою природою є договором поставки.
Частиною 3 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Договір укладено сторонами в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України „Про особливості закупівлі товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення процесу залізничних перевезень" № 1360 від 16.12.2009 року за процедурою закупівлі в одного учасника без погодження з Міністерством економіки України.
Згідно з п. 2.6 договору внесення змін і доповнень до даного договору здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
01.06.2010 року прийнято Закон України „Про здійснення державних закупівель", який набрав чинності 30.06.2010 року, що встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.
У зв'язку з прийняттям вказаного закону Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову „Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" №666 від 28.07.2010 року до переліку актів, що втратила чинність ввійшла постанова Кабінету Міністрів України „Про особливості закупівлі товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення процесу залізничних перевезень" № 1360 від 16.12.2009 року.
Стаття 2 Закону України „Про здійснення державних закупівель" встановлює, що цей закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень.
Таким чином, оскільки станом на час звернення позивача з пропозицією про укладення додаткової угоди постанова Кабінету Міністрів України № 1360 від 16.12.2009 року визнана такою, що втратила чинність та вступив в силу Закон України „Про здійснення державних закупівель", а також те що, на час звернення позивача з даним позовом до суду строк дії договору закінчився, до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України „Про здійснення державних закупівель".
Згідно з ч. 4 ст. 40 Закону України „Про здійснення державних закупівель" забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України „Про здійснення державних закупівель" сума, визначена у договорі, та строк дії договору є істотними умовами договору про закупівлю.
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Крім того ст 632 Цивільного кодексу України встановлює, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом та те що, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Згідно з ч. 5 ст. 40 Закону України „Про здійснення державних закупівель" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, та відбудеться не раніше трьох місяців з дня його укладення;
3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі;
4) продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі;
5) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.
Таким чином, в законі чітко встановлені причини за яких можлива зміна умов договору а саме, у випадку зменшення обсягів закупівлі та в інших випадках зазначених у вказаному законі, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі, а тому укладення додаткової угоди на збільшення суми договору суперечать вимогам вказаного закону.
Згідно з частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, в тому числі з договорів.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, інших вимог, що звичайно ставляться; невиконання або неналежне виконання зобов'язання спричиняє настання правових наслідків, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Таким чином, сторони мають право вчиняти дії, які направлені на врегулювання обсягу прав та обов'язків по договору, в тому числі вносити зміни до договору протягом строк дії договору.
Згідно ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до п. 11.5 договору з урахуванням додаткової угоди № 1, строк дії договору встановлений до 31.12.2011року. Доказів погодження продовження строку дії договору не надано. Позивач звернувся до суду 11.01.2012 року .
Приймаючи до уваги викладене та те що, відповідач надав обґрунтовану відповідь, якою відмовив позивачу в укладанні додаткової угоди, а позивач звернувся до суду після закінчення строку дії договору, колегія суддів вважає правомірним рішення місцевого господарського суду, яким в позові відмовлено в повному обсязі.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Державного підприємства „Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2012 року у справі № 5011-11/431-2012 не підлягає скасуванню.
Судові витрати за подання апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі ст. 49 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2012 року у справі № 5011-11/431-2012 - без змін.
2. Матеріали справи № 5011-11/431-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Шапран В.В.
Судді Моторний О.А.
Кошіль В.В.