01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
26.04.2012 № 18/12
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Мальченко А.О.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання Верещака Д.П.
в судове засідання з'явилася прокурор Греськів І.І.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_2 - дов. від 07.09.2011 року № 2405-25/521
від відповідача: ОСОБА_3 - дов. від 15.06.2011 року № Д-752/2011
ОСОБА_4 - дов. від 23.06.2011 року № Д-797/2011
розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва на рішення господарського суду м. Києва від 23.02.2012 року
у справі № 18/12 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Заступника прокурора м. Києва (м. Київ) в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (м. Київ)
до 1. Приватного підприємства „Науково-виробнича фірма „Лекіс" (м. Київ)
2. Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення „Укрспецекспорт" (м. Київ)
про визнання договору недійсним та стягнення 259 158 грн. 90 коп.
встановив:
До господарського суду м. Києва звернувся Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з позовом до Приватного підприємства „Науково-виробнича фірма „Лексіс" та Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення „Укрспецекспорт" про визнання недійсним договору комісії від 04.08.2008 року № USE-16/21-253-D/K-08, укладеного між відповідачами по справі та про стягнення з ПП „НВФ „Лексіс" в доход Державного бюджету України прибутку, одержаного за договором комісії від 04.08.2008 року № USE-16/21-253-D/K-08 в сумі 259158 грн. 90 коп.
Рішенням від 23.02.2012 року господарський суд м. Києва у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду Заступник прокурора м. Києва звернувся до апеляційного господарського суду апеляційною скаргою, в якій просить відновити строк подання апеляційної скарги та скасувати рішення господарського суду м. Києва від 23.02.2012 року у справі № 18/12 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2012 року апеляційна скарга Заступника прокурора м. Києва була прийнята до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю прокурора та представників сторін.
До початку судового засідання 26.04.2012 року представником відповідача 2 було заявлено клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке було задоволено колегією суддів.
В судове засідання 26.04.2012 року повноважні представники відповідача 1 не з'явилися та про причини неявки суд не повідомляли.
Ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження, направлена відповідачу 1 на адресу, зазначену в позовній заяві та апеляційній скарзі, повернулася з відміткою поштового відділення „За зазначеною адресою не розшукано". В п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 року № 01-8/1228 зазначається, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками „адресат вибув", „адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Після обговорення судова колегія дійшла висновку, що неявка повноважних представників відповідача 2 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті. В судовому засіданні 26.04.2012 року прокурор та представник позивача підтримували вимоги апеляційної скарги, представники відповідача 2 проти вимог апеляційної скарги заперечували з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва має бути залишено без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи
04.08.2008 року Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення „Укрспецекспорт" (комісіонер) та Науково-виробнича фірма „Лекіс" (комітент) уклали договір комісії № USE-16.21-253-D/K-08, відповідно до умов якого комісіонер зобов'язався за дорученням комітента за плату вчинити правочин з продажу радіоелектронних пристроїв (електронної зборки), надалі товар, від свого імені за рахунок комітента.
Виступаючи від свого імені комісіонер самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду, надалі контракт, з третьою особою, надалі покупець, на продаж товару (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 2.2 договору товар, що передається на комісію, відповідно до цього договору, повинен відповідати за якістю стандартам України, технічним умовам, що діють на підприємстві комітента, іншій документації та умовам цього договору.
Відповідно до п. 4.1 договору передача товару на комісію здійснюється трьома партіями на підприємстві комітента.
П. 4.5 договору передбачено, що датою передачі товару на комісію буде вважатися дата підписання акту приймання-передачі товару.
Митне оформлення товару при вивозі з України покладається на комісіонера та виконується на Київській регіональній митниці (п. 4.6 договору).
Згідно з п. 5.1 договору ціна продажу товару встановлюється комісіонером в розмірі погодженої комітентом ціни товару в доларах США.
Відповідно до п. 5.3.1 договору протягом 5-ти банківських днів із дня одержання від покупця авансу за товар за контрактом, укладеним відповідно до цього договору, комісіонер перераховує на валютний рахунок комітента прямим банківським платежем аванс у розмірі 50% від погодженої комітентом ціни товару за відрахуванням комісійної плати та витрат комісіонера.
Згідно з п. 5.3.2 договору протягом 5-ти банківських днів з дати одержання від покупця відповідних коштів за партію товару, комісіонер перераховує на валютний рахунок комітента прямим банківським платежем 50% від погодженої комітентом ціни партії товару за відрахуванням комісійної плати.
За виконання доручення зазначеного в даному договорі комісіонер отримує комісійну плату у розмірі 7% від погодженої ціни товару (п. 5.4 договору).
Загальна сума витрат, які комітент відшкодовує комісіонеру, не повинна перевищувати 15% від погодженої ціни товару (п. 5.5 договору).
Додатковою угодою № 1 від 25.11.2008 року до договору комісії від 04.08.2008 року № USE-16.21-253-D/K-08 сторонами внесено зміни до пункту 5.3.1 договору і його викладено в наступній редакції: „протягом 5-ти банківських днів з дати одержання від покупця відповідних коштів за партію товару, комісіонер перерахує на валютний рахунок комітента прямим банківським платежем 100% від погодженої комітентом ціни партії товару за відрахуванням комісійної плати та витрат комісіонера".
Договір комісії від 04.08.2008 року № USE-16.21-253-D/K-08 містить додаток №1, в якому зазначено, який саме товар і в якій кількості передається від комітента комісіонеру. За вищевказаним договором передається 14 синтезаторів часток на загальну суму 6 272 доларів США, 38 подільників потужності двоканальних на загальну суму 9 690 доларів США, 62 подільників потужності чотириканальних на загальну суму 23 002 доларів США, 14 суматорів потужності на загальну суму 4 186 грн.
Актами прийому-передачі від 18.12.2008 року, від 16.01.2009 року і від 20.03.2009 року підтверджується факт передачі вищевказаного товару від комітента комісіонеру.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 року № 1775-III ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні ті інші вимоги для провадження певного виду діяльності.
Згідно з п. 721 ч. 1 ст. 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності, як розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї.
Організаційні, кваліфікаційні, технологічні, режимні та інші вимоги до провадження господарської діяльності у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї (крім холодної зброї) і боєприпасів до неї встановлено Ліцензійними умовами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 року № 682.
Відповідно до вказаних ліцензійних умов військова зброя - це технічні пристрої та засоби, якими оснащуються Збройні Сили, інші військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи для забезпечення їх бойової та повсякденної діяльності і які призначені для безпосереднього або із застосуванням боєприпасів ураження живої сили противника, знищення його військової техніки та руйнування укріплень і споруд.
Військова техніка - це технічні засоби (системи, комплекси, зразки виробів), виключаючи їх складові частини і комплектуючі вироби, призначені для бойового (оперативного), технічного і тилового забезпечення бойових дій та навчання військових підрозділів, а також для контролю та випробувань таких засобів, військової зброї і боєприпасів, їх експлуатації, обслуговування та знешкодження.
Озброєння - це сукупність військової зброї, боєприпасів до неї та військової техніки, що забезпечує їх застосування.
Визначене оспорюваним договором майно, а саме: синтезатор частот (467872.012), подільник потужності двоканальний (434843.016), подільник потужності чотирьохканальний (434847.014) та суматор потужності (434847.017) - є складовими частинами апаратури дистанційного управління безпілотними літальними апаратами.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що складові частини і комплектувальні вироби технічних засобів (систем, комплексів, зразків виробів), призначені для бойового (оперативного), технічного і тилового забезпечення бойових дій та навчання військових підрозділів, а також для контролю та випробувань таких засобів, військової зброї і боєприпасів, їх експлуатації, обслуговування та знешкодження, не є військовою технікою, вони виключені із даного переліку, а також не можуть вважатися військовою зброєю чи озброєнням.
Тобто, провадження господарської діяльності з розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації складових частин і комплектувальних виробів технічних засобів (систем, комплексів, зразків виробів), призначених для бойового (оперативного), технічного і тилового забезпечення бойових дій та навчання військових підрозділів, а також для контролю та випробувань таких засобів, військової зброї і боєприпасів, їх експлуатації, обслуговування та знешкодження не підлягає ліцензуванню.
Відповідно до ст. 20 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 року № 959-ХІІ виключно уповноваженими Україною як державою суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності може здійснюватися експорт та імпорт озброєння.
Згідно з ст. 1 Закону України „Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" від 20.02.2003 року № 549-IV товари військового призначення - це у тому числі озброєння, боєприпаси, військова та спеціальна техніка, спеціальні комплектуючі вироби для їх виробництва, вибухові речовини, а також матеріали та обладнання, спеціально призначені для розроблення, виробництва або використання зазначених виробів.
Основними методами здійснення державного експортного контролю згідно із ст. 5 вищевказаного закону, є ідентифікація товарів військового призначення, що передбачає встановлення відповідності конкретних товарів, які є об'єктами міжнародних передач, надання дозволів чи висновків на здійснення міжнародних передач товарів військового призначення, що передбачає встановлення відповідності конкретних товарів, які є об'єктами міжнародних передач, надання дозволів чи висновків на здійснення міжнародних передач товарів військового призначення, в тому числі експорту, імпорту, реекспорту таких товарів, а також здійснення митного контролю та митного оформлення товарів відповідно до законодавства.
Державною службою експортного контролю України товари, які зазначені в специфікації до договору комісії від 04.08.2008 року № USE-16.21-253-D/K-08, ідентифіковані як товари військового призначення, відповідна інформація внесена до вантажно-митних декларацій.
Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що поняття товарів військового призначення у Законі України „Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" та поняття військова техніка, військова зброя чи озброєння в розумінні Ліцензійних умов, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 року № 682 не є тотожними поняттями.
Відповідно до Закону України „Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" поняття „товари військового призначення" включає в себе озброєння, боєприпаси, військова та спеціальна техніка, спеціальні комплектуючі вироби для їх виробництва, вибухові речовини, а також матеріали та обладнання, спеціально призначені для розроблення, виробництва або використання зазначених виробів. Ці товари підлягають державному експортному контролю. Але в законодавстві не міститься вказівки на те, що вони підлягають ліцензуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 4 ст. 179 ЦК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Ст. 627 ЦК України визначено що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути визнано судом недійсним.
Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що сторонами договору комісії від 04.08.2008 року № USE-16.21-253-D/K-08 не порушено вищевказаних вимог законодавства, адже договір комісії не суперечить законодавству, інтересам держави і суспільства; суб'єкти договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; договір укладено на підставі вільного волевиявлення сторін; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків; підприємство учасник договору не здійснювало діяльність, яка підлягає ліцензуванню, а тому ним не було отримано ліцензію на заняття певним видом господарської діяльності.
Заступник прокурора міста Києва зазначав також у позовній заяві, що, відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язаннями, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.
Відповідно до довідки від 20.07.2011 року № 08/07-11, наданої відповідачем 1, загальний дохід за виконану роботу по договору від 04.08.2008 року № USE-16.21-253-D/K-08 склав 259 158 грн. 90 коп.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зважаючи на те, що договір не визнається недійсним, вищевказані вимоги представника прокуратури задоволенню не підлягають.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.
Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва на рішення господарського суду м. Києва від 23.02.2012 року у справі № 18/12 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 23.02.2012 року у справі № 18/12 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 18/12 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова набуває законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови підписано____3.05.2012___
Головуючий суддя Гаврилюк О.М.
Судді Мальченко А.О.
Майданевич А.Г.