01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
25.04.2012 № 5011-4/246-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Лобаня О.І.
Федорчука Р.В.
при секретарі Криворотько В.В.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_2 - дов. б/н від 31.01.2012р.;
(за первісним позовом) ОСОБА_3 - дов. б/н від 31.01.2012р.;
від відповідача - ОСОБА_4 - дов. б/н від 02.06.2011 р.;
(за первісним позовом)
від третьої особи - не з'явився.
перевіривши матеріали апеляційної скарги Державного агентства резерву України
на рішення Господарського суду міста Києва
від 19.03.2012 року
у справі № 5011-4/246-2012 (суддя - Мандичев Д.В.)
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Броксервіс»
до Державного агентства резерву України
про зобов'язання вчинити дії
за зустрічним позовом Державного агентства резерву України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Броксервіс»
про зобов'язання виконати умови договору та стягнення 7 882 186,70 грн.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
Державна казначейська служба України
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року по справі № 5011-4/246-2012 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено частково. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційно-виробниче підприємство «Броксервіс» допоставити та закласти до державного резерву матеріальні цінності, а саме: «Консерви м'ясні. М'ясо тушковане. Свинина. ДСТУ 4450:2055» розфасовані в металеві банки № 12, масою нетто 1/525, код предмета закупівлі -15.13.1» у кількості 800 222 фізичних банок. В задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційно-виробниче підприємство «Броксервіс» до Державного бюджету України 1 073,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державне агентство резерву України звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року по справі № 5011-4/246-2012 скасувати в частині відмови у задоволенні штрафу в розмірі 7 882 186,70 грн. по зустрічному позову та задовольнити позовні вимоги Державного агентства резерву України за зустрічним позовом в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.
Представник відповідача за первісним позовом у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року по справі № 5011-4/246-2012 в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги повністю.
Представник позивача за первісним позовом у поясненнях, наданих в судовому засіданні, заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, в судовому засіданні 25.04.2012 року представник позивача за первісним позовом надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення, в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення штрафу, залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
28.09.2011р. між Державним агентством резерву України (далі - відповідач за первісним позовом, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КВП Броксервіс» (далі - позивач за первісним позовом, постачальник) було укладено договір № юр-2/1372п-2011 про закупівлю товарів за державні кошти та закладення до державного резерву (далі - договір).
Предметом договору, згідно з п. 1.1., є зобов'язання постачальника поставити у 2011 році замовникові для закладення до державного резерву м'ясопродуктів «Консерви м'ясні. М'ясо тушковане. Свинина. ДСТУ 4450:2005» розфасовані в металеві банки № 12, масою 1/525, код предмета закупівлі - 15.13.1 (далі - продукція), а замовник - прийняти і оплатити цю продукцію.
Відповідно до п. 1.2 договору встановлено, що поставляються «Консерви м'ясні. М'ясо тушковане. Свинина. ДСТУ 4450:2005» розформовані в металеві банки №12, масою нетто 1/525; кількістю 1 755 824 шт.; ціною: за одну фіз. банку 19,70 грн. (з ПДВ); загальною ціною договору (п.3.1) 34 589 732, 80 грн. (з ПДВ).
Пунктом 1.3. договору передбачено, що обсяги закупівлі консервів м'ясних можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
Згідно п. 4.1. договору, який був доповнений додатковою угодою № 1 від 12.10.2011р. (а.с. 13), замовник проводить оплату продукції на розрахунковий рахунок постачальника, після проведення перевірки якісних показників продукції на державних організаціях, які належать до сфери управління Держрезерву України, та отримання оформленого приймального акту форми № Р-11, рахунку-фактури та акту виконання договору про закупівлю товарів за державні кошти та закладення до державного резерву.
Як зазначено п. 4.2 договору, постачальник письмово звертається до Держрезерву України з пропозицією щодо конкретизації у обсязі та термінів поставки продукції. Держрезерв України в залежності від обсягів реального фінансування надсилає постачальнику та державним організаціям повідомлення, в якому конкретизує обсяг поставки продукції.
Строк оплати кожної партії продукції, відповідно до п. 4.4 договору, протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання Держрезервом України документів, передбачених п. 4.1.
Пунктом 4.6. договору передбачено, що Держрезерв України має право зменшувати обсяги закупівлі залежно від реального фінансування видатків.
Постачальник, згідно з п. 5.1 договору, письмово звертається до замовника з пропозицією щодо конкретизації обсягів та термінів поставки продукції.
Замовник в залежності від обсягів реального фінансування надсилає постачальнику та державним організаціям повідомлення, в якому конкретизує обсяг поставки продукції.
Згідно з п. 5.3 договору, зміненого додатковою угодою № 2 від 23.11.2011р., передбачено, що постачальник поставляє до державного резерву консерви м'ясні в термін до 20.12.2011 року.
Факт закладення продукції до державного резерву, відповідно до п. 5.4 договору, оформляється приймальними актами за формою № Р-11, що подається замовнику з відміткою про відповідність якості продукції, скріплений підписом і печаткою УкрНДІ «Ресурс».
Пунктом 6.1.1 договору визначено, що замовник зобов'язаний сплачувати за поставлену продукцію в строки визначені п. 4.4 договору.
Відповідно до п. 6.2.1 договору, замовник має право в односторонньому порядку достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов'язань постачальником, повідомивши про це його у 10-ти денний строк.
Згідно з п. 6.2.3 договору, замовник має право в односторонньому порядку до кінцевого терміну поставки зменшувати обсяги закупівлі, або ж розірвати договір про закупівлю залежно від реального фінансування видатків, про що повідомляється постачальнику протягом 10-ти робочих днів з дня прийняття такого рішення.
Пунктом 6.3.3 договору визначено, що постачальник зобов'язаний поставити продукцію у терміни, встановлені цим договором.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, згідно з п. 7.1 договору, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.
Відповідно до п. 7.2 договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за даним договором постачальник несе відповідальність, передбачену Законом України «Про державний матеріальний резерв».
Договір, згідно з п. 10.1, набирає чинності з дати його підписання і діє до 30.12.2011 року.
В позовній заяві позивач за первісним позовом зазначає:
- станом на дату пред'явлення позову відповідачем за первісним позовом не сплачено за жодну одиницю продукції поставленої ним за спірним договором.
- позивачем за первісним позовом поставлено продукції на суму 18 825 359,40 грн. в кількості 955 602 фіз. банок.
Як зазначає позивач за первісним позовом, відсутність своєчасної та повної оплати поставленої продукції дає підстави дійти висновку про недостатність реального фінансування видатків на закупівлю за укладеним договором та правомірність заявленої вимоги про спонукання відповідача вчинити дію, а саме внести зміни в договір № юр-2/1372п-2011 від 28.09.2011р. та зменшити обсяг закупівлі за спірним договором у зв'язку із недостатністю реального фінансування закупівлі.
На підставі вищезазначеного, позивач за первісним позовом звернувся до суду з вимогою зобов'язати Державне агентство резерву України внести зміни до договору №юр-2/1372п-2011 від 28.09.2011р. та зменшити обсяг закупівлі продукції до 955 602 фіз. банок.
Відповідач за первісним позовом в порядку ст. 60 ГПК України звернувся із зустрічною позовною заявою.
В зустрічній позовній заяві відповідач за первісним позовом зазначає, що бюджетні зобов'язання по договору № юр-2/1372п-2011 від 28.09.2011 року про закупівлю товарів за державні кошти та закладення до державного резерву зареєстровані та взяті на облік Державною казначейською службою України 12.10.2011 року на всю суму договору, що підтверджується штампом на вказаному договорі.
Крім того, зазначає, що фінансові зобов'язання Держрезерву України за поставлену продукцію теж зареєстровані та взяті на облік Державною казначейською службою України, що підтверджується відмітками Державної казначейської служби України на реєстрах бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів.
На підставі вищевказаного, відповідач за первісним позовом просить суд зобов'язати позивача за первісним позовом виконати умови договору, тобто допоставити та закласти до державного резерву матеріальні цінності, а саме «Консерви м'ясні. М'ясо тушковане. Свинина. ДСТУ 4450:2055» розфасовані в металеві банки № 12, масою нетто 1/525, код предмета закупівлі - 15.13.1» у кількості 800 222 фіз. банок.
Крім того, просить суд стягнути з позивача за первісним позовом 50 % штрафу вартості недопоставленої продукції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, дослідивши наявні у справі матеріали та апеляційну скаргу з додатками, дійшла до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року по справі № 5011-4/246-2012 є обґрунтованим та прийняте після повного з'ясування обставин що мають значення для справи, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Щодо первісного позову.
Пунктом 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до п. 2.1. договору, сторони визначились з найменуванням, кількістю та вартістю продукції.
На виконання умов договору № юр-2/1372п-2011 від 28.09.2011р. позивачем за первісним позовом було поставлено до Державного резерву продукції на суму 18 825 359, 40 грн. в кількості 955 602 фіз. банок., що є на 800 222 одиниць менше, ніж це передбачено п. 1.2 укладеного договору.
Умовами договору не передбачено зміну предмету договору постачальником.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміна або розірвання договору, відповідно до ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України, допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
В статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне, зокрема, змінити договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні, яка у двадцятиденний строк після одер жання такої пропозиції повідомляє іншу сторону про результати її розгляду.
21.12.2011 року позивачем за первісним позовом направлено лист №178 від 06.12.2011 року до Державного агентства резерву України з пропозицією про внесення змін до договору № юр-2/1372п-2011 від 28.09.2011 року про закупівлю товарів за державні кошти за закладення до державного резерву (а.с. 66).
28.12.2011 року листом № 6002/0/4-11 відповідачем за первісним позовом було відмовлено у внесенні змін до вищевказаного договору.
Частиною 4 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінте ресована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судова колегія не знаходить підстав передбачених законом або договором для задоволення первісного позову.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Щодо зустрічного позову судова колегія зазначає наступне.
Товариством з обмеженою відповідальністю «КВП «Броксервіс» (далі - відповідач за зустрічним позовом) було поставлено, на виконання умов договору № юр-2/1372п-2011, до Державного агентства резерву України (далі - позивач за зустрічним позовом) в особі ДО «Комбінат Новий» частину продукції в кількості 955 602 фіз. банок на загальну суму 18 825 359 грн., що є на 800 222 одиниці менше, ніж передбачено п. 1.2 укладеного договору.
Поставка продукції підтверджується приймальними актами на товари (матеріали) форми № Р-11:
№ 1, № 2, № 3 від 07.12.2011 року (а.с. 16-18);
№ 4, № 5, № 6 від 13.12.2011 року (а.с. 19-21);
№ 7, № 8 від 20.12.2011 року (а.с. 22-23);
№ 9 від 26.12.2011 року (а.с. 24);
№ 10 від 27.12.2011 року (а.с. 25);
та актами виконання договору про закупівлю товарів за державні кошти для закладення до державного резерву від 28.09.2011р. № юр-2/1372п-2011 (передбачені п. 4.1. договору з урахування додаткової угоди №1 від 12.10.2011р.):
№1 від 12.12.2011 року (а.с. 51);
№2 від 15.12.2011 року (а.с. 53);
№3 від 21.12.2011 року (а.с. 55);
№4 від 27.12.2011 року (а.с. 57);
Відповідно до п. 4.4 договору, Державне агентство резерву України зобов'язано сплатити кошти за поставлену продукцію протягом 10 робочих днів з моменту отримання Держрезервом України документів, передбачених п. 4.1. договору.
Моментом отримання Держрезервом України документів, передбачених п. 4.1. договору є дата підписання актів виконання договору про закупівлю товарів за державні кошти для закладення до державного резерву:
З наданих копій платіжних доручень з відмітками Держказначейства України вбачається, що 14.02.2012 року Держрезервом було перераховано заборгованість за договором в розмірі 18 825 359 грн.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Колегія суддів дійшла висновку, що відповідач за зустрічним позовом свої зобов'язання щодо поставки продукції для закладення до державного резерву, визначену в п. 1.2 договору, не виконав - не поставив у строк визначений п. 5.3. договору (зі змінами внесеними додатковою угодою № 2 від 23.11.2011р. до договору) 800 222 одиниці продукції.
Також слід зазначити, що відповідач за зустрічним позовом проти позовних вимог, щодо зобов'язання виконати умови договору стосовно допоставки продукції в судовому засіданні не заперечував.
Судова колегія, враховуючи вищевикладене, погоджується з судом першої інстанції про те, що вимога позивача за зустрічним позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП Броксервіс» допоставити та закласти до державного резерву матеріальні цінності - «Консерви м'ясні. М'ясо тушковане. Свинина. ДСТУ 4450:2055» розфасовані в металеві банки № 12, масою нетто 1/525, код предмета закупівлі -15.13.1» у кількості 800 222 фізичних банок - підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як передбачено ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», за прострочення поставки, недопоставку (неповне закладення) матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку в розмірі 50 відсотків вартості недопоставлених (незакладених) матеріальних цінностей. Неустойка стягується до фактичного виконання зобов'язання з урахуванням недопоставленої кількості продукції в попередньому періоді поставки. Крім сплати неустойки постачальник (виготовлювач) відшкодовує понесені одержувачем збитки.
Частиною 1 ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Згідно з ч. 3 ст. 615 Цивільного кодексу України, внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом 50% штрафу вартості недопоставленої продукції, що становить 7 882 186, 70 грн., не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «КВП Броксервіс» поставляє продукцію у строк визначений п. 5.3 договору (зі змінами внесеними додатковою угодою № 2 від 23.11.2011р. до договору), а Державне агентство резерву України оплачує її відповідно до вимог п. 4.4 договору.
В даному випадку має місце зустрічне виконання зобов'язання, тобто виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку.
Поставка продукції постачальником проводилась партіями:
07.12.2011 року 299 898 фіз. банок на суму 5 907 990 грн.;
13.12.2011 року 255 852 фіз. банок на суму 5 040 284 грн.;
20.12.2011 року 199 936 фіз. банок на суму 3 938 739,20 грн.;
26.12.2011 року 99 970 фіз. банок на суму 1 969 409 грн.;
27.12.2011 року 99 946 фіз. банок на суму 1 968 936,20 грн.
Відповідно, враховуючи зазначене, строк оплати Державним агентством резерву України поставленої йому продукції настав:
22.11.2011 року;
25.11.2011 року;
31.12.2011 року;
06.01.2012 року.
Оскільки заборгованість за продукцію Державним агентством резерву України була сплачена 14.02.2012 року, це є порушенням п. 4.4 умов договору, а саме строків оплати за договором.
Таким чином, відповідач за зустрічним позовом, на підставі ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України, скористався своїм правом зупинення виконання свого обов'язку щодо поставки продукції в термін визначений п. 5.3 договору (зі змінами внесеними додатковою угодою № 2 від 23.11.2011р. до договору) в кількості 800 222 фіз. банок у зв'язку з простроченням обов'язку позивача за зустрічним позовом щодо сплати заборгованості за договором.
Отже, колегія вважає прострочення боржника таким, що не настало, у зв'язку з тим, що зобов'язання відповідача за зустрічним позовом було обмежено правом на його зупинення, внаслідок невиконання зустрічного зобов'язання.
Таким чином, реалізація права відповідача за зустрічним позовом, на зупинення обов'язку поставки за договором, робить неможливим його відповідальності за не виконання цього обов'язку.
На підставі наведеного, колегія дійшла висновку, що застосування Державним агентством резерву України штрафу у вигляді стягнення 50% вартості недопоставленої продукції, на підставі ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», є такою, що не відповідає чинному законодавству України.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача за зустрічним позовом підлягає задоволенню в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП Броксервіс» виконати умови договору, тобто допоставити та закласти до державного резерву матеріальні цінності - «Консерви м'ясні. М'ясо тушковане. Свинина. ДСТУ 4450:2055» розфасовані в металеві банки № 12, масою нетто 1/525, код предмета закупівлі -15.13.1» у кількості 800 222 фізичних банок.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, викладені відповідачем за первісним позовом в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року по справі № 5011-4/246-2012 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача за первісним позовом задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача за первісним позовом (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року по справі № 5011-4/246-2012 - залишити без змін.
2. Матеріали справи № 5011-4/246-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Ткаченко Б.О.
Судді Лобань О.І.
Федорчук Р.В.