01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
27.04.2012 № 8/525
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чорногуза М.Г
суддів: Агрикової О.В.
Сухового В.Г.
секретар судового засідання: Марвано А.Т.,
в судове засідання з'явились представники:
від позивача: ОСОБА_2 (особисто),
від відповідача: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, довіреність від 30 січня 2012 року,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
на рішення господарського суду міста Києва від 28 березня 2012 року,
у справі № 8/525 (суддя Качан Н.І.),
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Київ,
до товариства з обмеженою відповідальністю «IMVI ТРАНС», м. Київ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеркабель Київ», м. Київ,
про стягнення 17 598 грн. 38 коп.,
ФОП ОСОБА_2 звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «IMVI ТРАНС» про стягнення 17 598 грн. 38 коп. (а.с. 7-9).
Рішенням господарського суду міста Києва від 28 березня 2012 року в задоволенні позову відмовлено повністю (а.с. 109-113).
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31 січня 2012 року у справі № 8/525 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Скаржник стверджує, що Договір-заявка № 2 від 02 березня 2009 року є договором надання транспортно-експедиційних послуг, а не договором перевезення, а тому, на думку позивача, до спірних правовідносин має застосовуватись загальний строк позовної давності.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2012 року відновлено строк на апеляційне оскарження та прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження. Розгляд справи призначено на 27 квітня 2012 року.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників процесу було попереджено, що в разі неявки в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядалась за наявними матеріалами.
Колегія суддів виходить з того, що представники учасників провадження мали можливість надати необхідні докази та сформулювати свою позицію відносно спору, скаржнику була надана можливість подати суду додаткові докази, поданих матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги та вирішення спору по суті. Неявка представника третьої особи у судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявним у справі матеріалами.
У судовому засіданні 27 квітня 2012 року позивач підтримала апеляційну скаргу та просила скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28 березня 2012 року, а позов задовольнити у повному обсязі. При цьому позивач послалася на те, що строк позовної давності не пропущено, оскільки договір укладався на транспортно-експедиційні послуги, а відтак позивач вважає, що застосовуватись має загальний строк позовної давності.
Представники відповідача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили, просили залишити спірне рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 27 квітня 2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.
Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
02 березня 2009 року між ТОВ «IMVI ТРАНС» (експедитор) та ФОП ОСОБА_2 (перевізник) було підписано Договір-заявку № 2 про надання транспортно-експедиційних послуг (а.с. 90).
На підставі Договору-заявки позивачем було надано послуги перевезення вантажу з с. Дмитрівка Київської області до м. Горлівка, що підтверджується товарно-транспортною накладною 01ААС № 491489 від 03 березня 2009 року (а.с. 20). Згідно з цією товарно-транспортною накладною вантаж був доставлений до пункту призначення (в м. Горлівку) 05 березня 2009 року та отриманий вантажоодержувачем в повному обсязі.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 1 ст. 929 ЦК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договір-заявка №2 від 02 березня 2009 року є договором перевезення, оскільки за цим договором позивачем надавались послуги з перевезення вантажу з с. Дмитрівка до м. Горлівка.
У даному випадку експедитором виступає саме ТОВ «IMVI ТРАНС», який організував для ТОВ «Інтеркабель Київ» (замовника) перевезення вантажу, про що між ТОВ «IMVI ТРАНС» та ТОВ «Інтеркабель Київ» було складено та підписано Акт № ОУ-0903-2 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 106).
Тобто, позивач є лише перевізником, а договір, який з ним уклало ТОВ «IMVI ТРАНС» не є договором транспортно-експедиційних послуг, хоча і має саме таку назву, а є саме договором перевезення.
За приписами ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Відповідно до п. б ч. 2 ст. 168 Постанови Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969р. № 401 «Про Статут автомобільного транспорту УРСР» строк обчислюється з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.
Згідно з ч.ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до Договору-заявки вартість перевезення складає 2 450 грн. 00 коп. з оплатою по оригіналам документів 5-7 днів.
Як стверджує позивач, акт виконаних робіт було направлено рекомендованим листом з повідомленням, який відповідачем отримано 17 березня 2009 року. Отже, відповідач повинен був оплатити надані позивачем послуги у строк до 24 березня 2009 року (17.03.2009 + 7 днів).
Про несплату відповідачем заборгованості позивач дізналася 25 березня 2009 року (після спливу встановленого сторонами строку оплати). Тобто, строк позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу закінчився 25 березня 2010 року (25.03.2009 + 1 рік).
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Навіть якщо взяти до уваги посилання ФОП ОСОБА_2 на здійснення відповідачем часткової оплати 14 травня 2009 року, то строк позовної давності сплив 14 травня 2010 року, а позивач звернулась до суду лише у серпні 2011 року, тобто через 1 рік і 3 місяці після спливу строку позовної давності.
Позивач не наводить жодної поважної причини пропуску строку позовної давності.
Згідно з п.п. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
01 березня 2012 року до місцевого господарського суду від відповідача надійшло клопотання про застосування строку позовної давності (а.с. 97).
Враховуючи те, що строк позовної давності на момент пред'явлення позову сплив, про що було заявлено відповідачем, а позивач не наводить поважності причин його пропуску, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, інфляційних та 3% річних є похідними від вимоги про стягнення суми основного боргу, а тому судова колегія відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 15 000 грн. 00 коп. суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 2 та ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміщення негативної інформації у мережі «Інтернет», вини відповідача, а також приниження ділової репутації ФОП ОСОБА_2 Надані позивачем докази ( а.с. 21-23) не містять даних щодо місця їх розміщення як і відсутні докази розміщення «відзивів та коментарів» безпосередньо відповідачем.
Позивачем не подано суду в обґрунтування своїх вимог належні і допустимі докази, та відсутнє клопотання про неможливість самостійно надати докази і тому є необхідність витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), в зв'язку з цим розгляд справи господарським судом здійснювався виключно за наявними у справі доказами.
За таких обставин посилання позивача на поширення відповідачем інформації яка не відповідає дійсності та наносить моральну шкоду і та шкоду діловій репутації позивача, не можуть бути належним доказом наявності такої інформації та вини відповідача, отже позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Беручи до уваги те, що до фактичних обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано і правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні скарги апелянта необхідно відмовити.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.
Рішення господарського суду міста Києва від 28 березня 2012 року по справі № 8/525 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 28 березня 2012 року задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 38, 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 28 березня 2012 року у справі № 8/525 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 28 березня 2012 року по справі № 8/525 залишити без змін.
3. Справу № 8/525 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.
Головуючий суддя Чорногуз М.Г
Судді Агрикова О.В.
Суховий В.Г.