"25" квітня 2012 р.Справа № 5017/631/2012
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
При секретарі Л.Е. Кришиневській
За участю представників:
від прокуратури - Доброжан Н.І.,
від позивачів:
1) Одеської міської ради - не з'явився,
2) Комунального підприємства „Одесреклама" - Ковальчук К.С.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Комунального підприємства „Одесреклама" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 910,08 грн., -
Прокурор Малиновського району м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Комунального підприємства „Одесреклама" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу в сумі 856,00 грн. та пені в розмірі 54,08 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
01.08.2009 р. між Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами при управлінні архітектури та містобудування Одеської міської ради та відповідачем був укладений договір № 1112-п на право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами.
Згідно доповнення № 1 від 01.08.2009 р. до договору № 1112-п від 01.08.2009 р. відповідач розташував рекламу за адресою: АДРЕСА_2 у вигляді банера на фасаді розміром 2,1 м*0,85 м*1 стор.
Також прокурор вказує, що відповідно до додатку № 1 від 01.08.2009 р. до договору №1112-п від 01.08.2009 р. ФОП ОСОБА_3 було розраховано суму за тимчасове використання місць для розміщення рекламних конструкцій, які прийнято на тимчасове використання, що склала 214,20 грн. на місяць.
При цьому, за ствердженням прокурора, 10.01.2011 р. Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами при управлінні архітектури та містобудування Одеської міської ради направило ФОП ОСОБА_3 повідомлення з вимогою погасити існуючу за ним заборгованість та здійснити оплату за поточний місяць протягом п'яти робочих днів з моменту отримання листа. Проте після отримання листа відповідач не погасив існуючу за ним заборгованість, яка згідно розрахунку боргу за право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі станом з 01.08.2009 по 31.10.2011 р. складає 856,00 грн.
Крім того, прокурор зазначає, що відповідно до п. 5.2 договору у випадку прострочення платежів, передбачених п. 4.2. цього договору, користувач сплачує на користь бюро пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діятиме в період за який нараховується пеня.
Відтак, прокурор вказує, що нарахована пеня становить 54,08 грн., яка заявлена до стягнення.
Разом з тим прокурор посилається на те, що несплата відповідачем за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, порушує встановлені законом вимоги щодо порядку розміщення зовнішньої реклами, завдає суттєву шкоду інтересам міста, держави, перешкоджає здійсненню видатків на реалізацію повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.03.2012 р. порушено провадження у справі № 5017/631/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.
Позивач - Одеська міська рада позовні вимоги прокурора підтримує у повному обсязі, про що зазначено в клопотанні про розгляд справи за відсутністю представника позивача.
Позивач -КП „Одесреклама" позовні вимоги прокурора в судовому засіданні підтримав у повному обсязі.
Відповідач в засідання суду не з'являвся, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. У зв'язку з цим відповідно до ст. 75 ГПК країни справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників прокуратури та позивача - КП „Одесреклама", господарський суд встановив наступне.
ОСОБА_3 зареєстрований виконавчим комітетом Одеської міської ради як фізична особа-підприємець 23.04.2009 р., що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця (а.с. 21).
01.08.2009 року між Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами при управлінні архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір № 1112-п на право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами (а.с. 14-18), згідно п. 2.1 якого Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами надало відповідачу у тимчасове платне користування місця, що перебувають у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами за адресами і на терміни відповідно до виданих дозволів на розміщення зовнішньої реклами в межах міста Одеси, згідно з Правилами розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі, чинними на час видачі дозволів. В свою чергу відповідач як користувач згідно умов договору використовує надані місця за цільовим призначенням, сплачує вартість користування місцями з дня отримання пріоритету або дозволу на розміщення зовнішньої реклами та звільняє у триденний термін місця, на яких термін дії дозволів припинений (закінчився) (п. 2.2 договору). При цьому до отримання користувачем дозволів на розміщення зовнішньої реклами бюро надає користувачу за його заявою пріоритет на місце розташування рекламного засобу (п. 2.3 договору). За встановлений бюро пріоритет користувач справляє плату за тимчасове користування місцем під розміщення зовнішньої реклами (п. 2.4 договору). Дозволи на розміщення зовнішньої реклами та встановлені пріоритети є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.5 договору).
Відповідно до умов п. 7.1. договору № 1112-п від 01.08.2009 р. договір набирає чинності з моменту отримання відповідачем пріоритету або дозволу на розміщення зовнішньої реклами та діє до моменту закінчення терміну дії дозволу або пріоритету. Заява на пролонгацію договору подається в Бюро за місяць до моменту закінчення дії дозволу чи пріоритету (п. 7.2).
Термін дії договору склав з 01.08.2009 р. по 31.07.2010 р.
Відповідно до ст. 16 Закону України „Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 р., плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.
Правила розміщення зовнішньої реклами у місті Одесі, тарифи за право тимчасового користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста Одеси для розміщення зовнішньої реклами та форма договору затверджені рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 р.
За умовами п. 4.1 вищевказаного договору плата за користування місцем, що перебуває у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами, а також за встановлений пріоритет визначається на підставі тарифів, затверджених виконавчим комітетом Одеської міської ради, згідно з переліком конструкцій (додаток 1) (чи адресною програмою, що надається користувачем щомісячно для узгодження), а також бухгалтерського розрахунку (додаток 2).
01.08.2009 р. Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами при управлінні архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 склали доповнення № 1 до договору № 1112-п від 01.08.2009 р. (а.с. 19), яким визначили перелік конструкцій, що передаються відповідачу у тимчасове платне користування, а саме у вигляді банера на фасаді розміром 2,1 м*0,85 м*1 стор., що розташований у АДРЕСА_2.
Також 01.08.2009 р. Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 був підписаний додаток № 1 до договору № 1112-п від 01.08.2009 р. (а.с. 20), згідно якого у відповідності до п. 4.1 договору сторони затвердили бухгалтерський розрахунок плати за тимчасове використання місць для розміщення зовнішніх рекламних конструкцій (об'єктів), які приймає у тимчасове користування фізична особа-підприємець ОСОБА_3.
Згідно вказаного бухгалтерського розрахунку плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за договором № 1112-п від 01.08.2009 р. на право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами складає 214,20 грн. (з урахуванням ПДВ).
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 648 Цивільного кодексу України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.
Договір № 1112-п від 01.08.2009 р. є спеціальним договором передбаченим нормами діючого законодавства України про рекламу, форма та зміст якого затверджені рішення виконавчого комітету ОМР № 434 „Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі".
За своєю природою договір № 1112-п від 01.08.2009 р. на право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами є специфічним та не може бути визначений як договір про надання послуг.
Так, укладений між сторонами по справі договір на право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Так, відповідно до п. 3.4.3. договору № 1112-п від 01.08.2009 р. відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати суму за встановлений пріоритет або за розміщення зовнішньої реклами згідно з дозволами по розрахунковим тарифам, що діють на день сплати. В п. 4.2 договору передбачено, що плата за користування здійснюється щомісячно не пізніше 10 числа місяця на рахунок Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами в незалежності від періоду використання місця, так само ї за встановлений пріоритет.
До того ж відповідно до п. 3.5 договору № 1112-п від 01.08.2009 р. після отримання користувачем дозволу на розміщення зовнішньої реклами плата за користування місцем, що перебуває у комунальній власності проводиться незалежно від того використовує його користувач чи тимчасово не використовує.
Проте, як зазначає прокурор та не спростовано відповідачем, в порушення вищенаведених положень діючого законодавства та умов договору, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 протягом строку дії договору не виконував належним чином свої договірні зобов'язання щодо внесення плати за користування місцем для розміщення реклами у відповідній сумі та у встановлений договором строк, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем -КП „Одесреклама" за період з квітня 2010 року по липень 2010 року в сумі 856 грн. (214,20 грн. х 4 місяця).
При цьому слід зазначити, що Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами при управлінні архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради було реорганізовано у Комунальне підприємство „Одесреклама", яке є правонаступником реорганізованого Бюро, на підставі рішення Одеської міської ради № 5986-5 від 13.07.2010 р. „Про внесення змін та доповнень до рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 р. № 5685-5 „Про реорганізацію Бюро міського середовища та зовнішньої реклами при управлінні архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради", відповідно до п. 1 якого внесено зміни та доповнення у рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 р. № 5685-5 „Про реорганізацію Бюро міського середовища та зовнішньої реклами при управлінні архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради" та викладено п. 1 цього рішення у новій редакції наступного змісту: „1. Реорганізувати комунальну організацію (установу, заклад) Бюро міського середовища та зовнішньої реклами при управлінні архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради шляхом перетворення та створити на його базі комунальне підприємство „Одесреклама" Одеської міської ради".
Так, у зв'язку з виникненням зазначеної заборгованості 10.01.2011 р. позивач направив відповідачу лист № 02 исх (а.с. 22), яким повідомив відповідача про наявність заборгованості за договором № 1112-п від 01.08.2009 р. у розмірі 856,00 грн. та просив погасити існуючу заборгованість і здійснити оплату за поточний місяць протягом п'яти робочих днів з моменту отримання даного листа. Проте відповідачем заборгованість сплачено не було.
Між тим несплатою позивачу вказаної суми заборгованості, що виникла за укладеним між сторонами договором, відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача -КП „Одесреклама" вказаної суми заборгованості за договором № 1112-п від 01.08.2009 р. на право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами.
Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Як передбачено п. 5.2 договору № 1112-п від 01.08.2009 р. на право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами у випадку прострочення платежів, передбачених у п. 4.2 цього договору користувач сплачує на користь бюро пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період за який нараховується пеня.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором № 1112-п від 01.08.2009 р. щодо оплати за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, на думку суду, КП „Одесреклама" правомірно нараховано відповідачу пеню.
При цьому в ході розгляду справи прокурором був наданий до суду розрахунок пені станом на 04.04.2012 р. (а.с. 71), за яким сума пені склала 70,92 грн. Проте, позовні вимоги ні прокурором, ні позивачем не уточнювались, а заявлена до стягнення сума не збільшувалась, тому вказаний розрахунок судом до уваги не приймається
Однак, як вбачається з доданого прокурором до позову розрахунку пені (а.с. 24), сума пені склала 54,08 грн. Дослідивши вказаний розрахунок, суд вважає його неправильним з огляду на невірний порядок розрахунку пені та обраний позивачем період, а саме понад встановлений період нарахування -6 місяців). У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок пені, виходячи з того, що кінцевий строк оплати всієї суми боргу сплинув 10.08.2010 р., відповідно прострочка по заявленій до стягнення сумі боргу мала місце з 11.08.2010 р. та нарахування пені припинилось через 6 місяців (11.02.2011 р.): 856 грн./100% х 2 х 7,75% / 365 дн. х 185 дн. = 67,25 грн.
При цьому оскільки заявлена до стягнення сума пені є меншою, ніж розрахована судом та огляду на те, що суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума, що заявлена прокурор до стягнення, тобто 54,08 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи прокурора та позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.
Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Також Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що „інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Цей орган фактично є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора.
В свою чергу відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
В даному випадку органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Одеська міська рада, оскільки є власником Комунального підприємства „Одесреклама", яке є правонаступником реорганізованого Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради на підставі рішення Одеської міської ради № 5986-5 від 13.07.2010 р. „Про внесення змін та доповнень до рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 р. № 5685-5 „Про реорганізацію Бюро міського середовища та зовнішньої реклами при управлінні архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради".
Враховуючи вищенаведене та те, що несплата відповідачем за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, порушує встановлені законом вимоги щодо порядку розміщення зовнішньої реклами, завдає суттєву шкоду інтересам міста, держави, суд вважає представництво інтересів позивачів прокуратурою цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги прокурора відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір" (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.
Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява.
З огляду на те, що статтею 13 Закону України „ Про Державний бюджет України на 2012 рік" встановлено з 01.01.2012 р. розмір мінімальної заробітної плати - 1073 грн., відповідно за подану позовну заяву майнового характеру розмір судового збору становить -1609,50 грн.
Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивачів, які звільнені від сплати судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Комунального підприємства „Одесреклама" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 910,08 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (65026, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства „Одесреклама" (65026, м. Одеса, вул. Леха Качинського, 5; код ЄДРПОУ 25830211) борг у сумі 856/вісімсот п'ятдесят шість/грн. 00 коп. та пеню у сумі 54/п'ятдесят чотири /грн. 08 коп.
3. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (65026, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь державного бюджету (отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, рахунок №31210206783008, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 1609/одна тисяча шістсот дев'ять/грн. 50 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 03.05.2012 р.
Суддя Петров В.С.