"25" квітня 2012 р.Справа № 20/17-4602-2011
За скаргою: Товариства з обмеженою відповідальністю "РОДЕФ" на дії відділу державної виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції в Одеській області у справі №20/17-4602-2011
За позовом: Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "НАДРА"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "РОДЕФ"
про стягнення заборгованості у сумі 1 352 919,17 грн.
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від ТОВ "РОДЕФ" (скаржника): ОСОБА_1 -за довіреністю б/н від 21.02.12р.;
від ПАТ "Комерційний Банк "НАДРА": ОСОБА_2 - за довіреністю № 1-11-17614 від 15.08.11р.;
від ВДВС: ОСОБА_3 -за довіреністю № 2790 від 18.07.11р.
СУТЬ СПОРУ: розглядається в порядку ст. 121-2 ГПК України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 18.01.2012 року у справі № 20/17-4602-2011 позов Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "НАДРА" було задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РОДЕФ" на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "НАДРА" 700 000 /сімсот тисяч/ грн. основної заборгованості за кредитом, 440 066 /чотириста сорок тисяч шістдесят шість/ грн. 67 коп. заборгованості по відсоткам з 1.01.2009р. по 11.09.2011р., 123 200/сто двадцять три тисячі двісті/ грн. заборгованості по індексу інфляції, нарахованому на суму основного боргу, 40 652 /сорок тисяч шістсот п'ятдесят дві/грн. 50 коп., заборгованості по індексу інфляції, нарахованому на суму відсотків, 13 039 /тринадцять тисяч тридцять дев'ять/ грн. 19 коп. витрат по сплаті державного мита та 227 /двісті двадцять сім/ грн. 43 коп. витрат на ІТЗ судового процесу. В решті позову було відмовлено.
03.02.2012 року на примусове виконання рішення господарського суду Одеської області від 18.02.2012 року у справі № 20/17-4602-2011 видано відповідний наказ.
22.02.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РОДЕФ" звернулося до господарського суду Одеської області зі скаргою на дії ВДВС Теплодарського міського управління юстиції в Одеській області у справі №20/17-4602-2011, в якій, з урахуванням доповнень до скарги (т.2 а.с.85-89), просить суд: 1) визнати дії ВДВС Теплодарського МУЮ Одеської області з винесення постанови про арешт коштів боржника від 13.02.2012р. неправомірними; 2) скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції Одеської області про арешт коштів боржника від 13.02.2012 року; 3) визнати дії відділу державною виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції Одеської області з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження неправомірними.; 4) скасувати постанову державного виконавця відділу державною виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції Одеської області про відкриття виконавчого провадження на виконання наказу Господарського суду Одеської області № 20/17-4602-2011, виданого 03.02.2012 року, про стягнення з ТОВ «РОДЕФ»на користь ПАТ «КБ «НАДРА»заборгованості у загальному розмірі 1 317 185,79 грн.; 5) скасувати постанову начальника відділу державної виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції Лавренюка А.О., прийняту з метою контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем у порядку ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження»про результати проведення перевірки виконавчого провадження.
В обґрунтування зазначеної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "РОДЕФ" посилається на те, що відкриття виконавчого провадження на виконання наказу Господарського суду Одеської області №20/17-4602-2011 від 03.02.2012 року відділом державної виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції Одеської області є порушенням норм діючого законодавства України, зокрема, ст.20, 25 Закону України „Про виконавче провадження" щодо територіальної підвідомчості виконання рішення, оскільки будь-яке майно у боржника в м.Теплодарі відсутнє.
Щодо постанов про накладення арешту від 13.02.2012р. (як зазначив скаржник у судовому засіданні, він вважає неправомірними усі три постанови, якими накладено арешт на рахунки боржника у різних банках), вказані постанови скаржник вважає такими, що винесені з порушенням норм Закону України „Про виконавче провадження", з урахуванням того, що арешт майна у даному випадку є заходом примусового виконання рішення, тобто вказане виконання розпочалося до отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, внаслідок чого він був позбавлений можливості добровільного виконання рішення.
Скаржник також вважає такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства та має бути скасована, постанову начальника відділу державної виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції Лавренюк А.О., оскільки зміна дати постанови та частини її тексту не може вважатися граматичною або арифметичною помилкою, тому що зазначені зміни передбачають для боржника зовсім інші юридичні наслідки ніж ті, що були при попередній редакції зазначеної постанови про арешт коштів боржника. Відтак вказана постанова не відповідає нормам ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою господарського суду Одеської області 24.02.2012р. прийнято скаргу на дії відділу державної виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції в Одеській області у справі №20/17-4602-2011 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 21.03.2012р.
Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 21.03.2012р. у зв'язку з перебуванням судді Щавинської Ю.М. у відрядженні, скаргу по справі №20/17-4602-2011 було передано на розгляд судді господарського суду Невінгловській Ю.М.
У зв'язку із закінченням терміну перебування судді Щавинської Ю.М. у відрядженні, розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 26.03.2012р. вищезазначена скарга по справі передана на розгляд судді господарського суду Одеської області Щавинській Ю.М.
У судовому засіданні 25.04.2012р. скаржник підтримав заявлену ним скаргу у повному обсязі.
Крім того, у судовому засіданні скаржник пояснив суду, що у п.3 доповнень до скарги, слід зазначити: скасувати всі постанови державного виконавця відділу державною виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції Одеської області про арешт коштів боржника від 13.02.2012 р., постанову про відкриття виконавчого провадження, від 10.02.2012р., постанову начальника відділу від 16.02.2012р., винесену в порядку ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження».
Представник ВДВС заперечував проти скарги з підстав, викладених у запереченнях до скарги (т.2 а.с.68-70). В обґрунтування заперечень на скаргу державний виконавець посилався на те, що 10.02.2012 до Відділу надійшла заява представника стягувана ПАТ "КБ "НАДРА" про відкриття виконавчого провадження, в якій було зазначено про подання заяви за фактичним місцезнаходженням рухомого майна боржника, а саме за адресою: м. Теплодар, Промзона № 5 (т.2 а.с.45), в якій також містилося клопотання про накладення одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчою провадження арешту на кошти боржника.
Таким чином, державний виконавець діяв у відповідності до положень ст.20, 25 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконання провадиться за місцезнаходженням постійно діючого органу юридичної особо або її майна, а право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
При цьому, частиною 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова, що і було зроблено у даному випадку.
Щодо постанови начальника відділу від 16.02.2012р. представник ДВС зазначив, що вона винесена у повній відповідності до ст.83 вказаного Закону.
Представник ДВС також зазначив, що скаржником неправомірно, в порушення ст.22 ГПК України, доповнено скаргу на дії ДВС.
Представник ПАТ "Комерційний Банк "НАДРА" також заперечував проти задоволення скарги ТОВ «РОДЕФ».
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників процесу, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження від 10.02.2012р. була відправлена 15.02.2012р., надійшла до поштового відділення 20.02.12р. та була вручена боржнику 24.02.2012р. (т.2 а.с.53-55), скаржник звернувся до суду у передбачений законом строк.
Відповідно до п. 8 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (із змінами та доповненнями) за результатами розгляду скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Згідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно до ст. 2 Закону України „Про державну виконавчу службу" правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Натомість, пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення, є, відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Статтею 20 вказаного закону визначено поняття місця виконання рішення. Відповідно до положень даної статті, у разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.
Як свідчать матеріали справи, виконавче провадження було відкрито на підставі заяви стягувача (т.2 а.с.45) за місцем знаходження рухомого майна боржника.
При цьому, відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Згідно з актом державного виконавця від 24.02.2012р. (т.2 а.с.51), будь-яке рухоме або інше майно за адресою, вказаною стягувачем, відсутнє. До того ж, у судовому засіданні 11.04.2012р., під час якого здійснювалася технічна фіксація, представник стягувача пояснив, що відповісти на питання суду, яке саме рухоме майно знаходиться у м.Теплодар, не може, а інформація була з'ясована з неофіційних джерел.
Таким чином, суд вважає, що за відсутності жодних доказів про наявність будь-якого майна за вказаною адресою, та, взагалі, за відсутності відомостей про ідентифікацію майна, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження було передчасним.
У протилежному випадку виконавче провадження може бути відкрито у будь-якому відділі ДВС, до якого звернувся стягувач, обмежившись лише зазначенням про наявність рухомого майна на вказаній території, що не відповідає змісту та духу положень Закону „Про виконавче провадження".
Крім того, суд, з урахуванням ч.2 п.2 Постанови Пленуму ВГСУ №6 від 23.03.2012р., звертає увагу на те, що при відкритті виконавчого провадження 10.02.2012р. виконавцем був наданий 1 денний строк для добровільного виконання рішення, який не може бути визнаний судом як „розумний" та такий, що забезпечує дотримання прав та інтересів боржника з урахуванням того, що, по-перше, 10.02.2012 р. -це п'ятниця, а, по-друге, сама постанова, в порушення вимог п.5 ст.25, ст.31 Закону України „Про виконавче провадження" була направлена боржнику лише 15.02.2012р. (т.2 а.с.54-55).
З урахуванням викладеного, дії відділу ДВС з відкриття виконавчого провадження є неправомірними.
Разом з тим, враховуючи, що постановою від 27.02.2012р. (т.2 а.с.52) виконавче провадження було закінчено на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону „Про виконавче провадження" з надісланням виконавчого документу за належністю, підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.02.2012р. відсутні у зв'язку з її нечинністю.
Щодо постанов про накладення арешту від 13.02.2012р. суд зазначає, наступне.
Приймаючи до уваги, що Постановою начальника відділу ДВС Теплодарського міського управління юстиції в Одеській області від 16.02.2012р. (т.2 а.с.50) було внесено зміни до постанов про накладення арешту від 13.02.2012р. (т.2 а.с.47-49), які напряму стосуються підстав їх оскарження, суд вважає за необхідне спочатку надати правову оцінку вказаній постанові.
Як вбачається із змісту постанови від 16.02.2012р., начальником відділу державної виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції Лавренюк А. О., з метою контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем у порядку ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження»проведено перевірку зазначеного вище виконавчого провадження, в результаті чого винесено відповідну постанову.
Вказаною постановою дати винесення постанов про арешт коштів боржника від 13 лютого 2012 року змінено на 10 лютого 2012 року, а частину першу абзацу першого мотивувальної частини вказаної постанови, а саме «Боржником самостійно рішення суду не виконується, у зв'язку з чим необхідно провести його виконання у примусовому порядку»- вилучити.
Зазначений висновок начальника відділу ґрунтується на наступному:
„Частиною 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Тобто дата винесення постанови про арешт коштів боржника має співпадати з датою відкриття виконавчого провадження. А накладання арешту на кошти боржника одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження є заходом забезпечення виконання рішення, а не заходом примусового виконання.
У зв'язку з тим, що дії державного виконавця щодо накладання арешту на кошти боржника були правомірними (оскільки до Відділу надійшла заява стягувача про накладання арешту на кошти боржника), але нею допущено технічні помилки при винесені постанов про арешт коштів боржника, необхідно замінити дату винесення постанови з 13.02.2012 на 10.02.2012, а частину першого абзацу мотивувальної частини вказаної постанови, а саме: «Боржником самостійно рішення суду не виконується, у зв'язку з чим необхідно провести його виконання у примусовому порядку»- вилучити, про, що повідомити сторони."
Як вже було зазначено судом, згідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження» контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівник вищестоящого органу державної виконавчої служби.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або державний виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні державним виконавцем, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Дійсно, частиною 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Проте, згідно до статті 52, 57 вказаного закону, звернення стягнення на майно боржника (що є заходом примусового виконання рішення (ст.32 Закону) полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. При цьому, на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.
Таким чином, накладення арешту на кошти боржника допускається як захід забезпечення виконання рішення (в порядку ст.25 Закону та п.3.6.3 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. N 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин), або як захід примусового виконання рішення в порядку ст.ст.52,57 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, із змісту постанов про накладення арешту, у які, в подальшому були внесені зміни, вбачається, що вони були винесені в порядку ст.ст.52, 57 Закону України „Про виконавче провадження" у зв'язку з невиконанням рішення у встановлений (1-денний строк).
Таким чином, суд погоджується із доводами скаржника про те, що зміна дати постанови та частини її тексту не може вважатися граматичною або арифметичною помилкою, оскільки зазначені зміни передбачають для боржника зовсім інші юридичні наслідки ніж ті, що були при попередній редакції зазначених постанов про арешт коштів боржника.
Оскільки зазначені начальником відділу державної виконавчої служби помилки у постановах про арешт коштів боржника не відносяться ані до граматичних, ані до арифметичних помилок, вказана постанова не відповідає вимогам ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з чим має бути визнана недійсною.
До того ж, як вбачається з матеріалів справи, постанови від 13.02.2012р., до яких в подальшому були внесені зміни, були затверджені саме начальником відділу ДВС 13.02.2012р. (т.2 а.с.47-49).
З урахуванням викладеного, суд надає оцінку Постановам від 13.02.2012р. без урахування внесених до них Постановою від 16.02.2012р. змін.
Виходячи зі змісту вимог Закону України „Про виконавче провадження" (ст.27) та Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. N 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин та обов'язковою для виконання згідно до ст. 2 Закону України „Про державну виконавчу службу", примусове виконання рішення суду розпочинається на наступний день після закінчення строку на самостійне (добровільне) виконання рішення.
При цьому, згідно до п. 4.1.1. Інструкції державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.
Таким чином, суд, з урахуванням вищенаведених доводів, вважає неправомірними дії щодо початку примусового виконання рішення (винесення постанов про арешт коштів боржника) 13.02.2012р., оскільки постанова від 10.02.2012р., якою встановлено 1-денний строк була направлена тільки 15.02.2012р. Крім того, виходячи з законодавчих правил визначення строків з урахуванням неробочих днів, встановлений ст.27 Закону наступний день припадав у будь-якому випадку не на 13.02.2012 року.
Приймаючи до уваги вищевикладене, постанови від 13.02.2012р. про арешт коштів боржника слід визнати недійсними. При цьому, суд не бере до уваги факт закінченнявиконавчого провадження, оскільки відповідно до ст.50 Закону, у випадку направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, арешт, накладений на майно боржника, не знімається, як не скасовуються і інші, вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення.
Керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РОДЕФ" на дії ВДВС Теплодарського міського управління юстиції в Одеській області у справі №20/17-4602-2011 задовольнити частково.
2. Визнати дії ВДВС Теплодарського міського управління юстиції Одеської області з винесення постанови про арешт коштів боржника від 13.02.2012р. неправомірними.
3. Визнати недійсними постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції Одеської області про арешт коштів боржника від 13.02.2012 року.
4. Визнати дії відділу державною виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції Одеської області з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження неправомірними.
5. Визнати недійсною постанову начальника відділу державної виконавчої служби Теплодарського міського управління юстиції Лавренюк А.О. від 16.02.2012р., прийняту в порядку ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження».
6. У задоволенні решти заяви відмовити.
Суддя Щавинська Ю.М.