24.04.12
Господарський суд
Чернігівської області
14000, м. Чернігів телефон канцелярії
проспект Миру, 20 67-28-47
Іменем України
24 квітня 2012 року Справа № 5028/12/21/2012
Позивач: Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Хлібороб",
вул. Червоноармійська, 49, м. Ічня, Чернігівська область, 16703
Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1,
АДРЕСА_1
Предмет спору: про визнання договору недійсним
Суддя Л.М.Лавриненко
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 довіреність № б/н від 01.02.2012 представник був присутнім в судовому засіданні 18.04.2012р., 24.04.2012р. в судове засідання не з»явився
Від відповідача: ОСОБА_3 довіреність № б/н від 30.01.2012 представник
Рішення приймається після оголошеної в судовому засіданні перерви, з 18.04.2012 року по 24.04.2012 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем подано позов про визнання недійсним договору № 4 про проведення сільськогосподарських робіт від 24.06.2010 року, укладеного між сторонами.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що вказаний договір протирічить вимогам ст.ст.203,215,230 Цивільного кодексу України, оскільки його було укладено під впливом обману щодо обставин, які мають істотне значення. Омана полягала в тому, що виконуючий директор ПОСП «Хлібороб»Цокур М.О. та ФОП ОСОБА_1 не повідомили директора Кияновського В.П. про те, що вказані в акті виконаних робіт від 24.06.2010 р. роботи на момент укладення спірного договору вже були виконані в повному обсязі працівниками ПОСП «Хлібороб». Отже, після підписання договору від 24.06.2012 р. відповідачем не надано жодних послуг, оскільки, останні були надані раніше. Тобто, відповідач при укладенні спірного договору не мав на меті настання правових наслідків, які обумовлені договором, а лише мав намір заволодіти грошовими коштами товариства.
Представники сторін в судовому засіданні надали письмові клопотання про відмову здійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволені судом.
В судовому засіданні 18.04.2012 р. суд перейшов до розгляду справи по суті.
Представник позивача в судовому засіданні виклав свої позовні вимоги.
Відповідач в поданому в судовому засіданні 18.04.2012 року відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, позивачем на підтвердження фактів обману не надано суду жодних доказів. Позовна заява побудована на припущеннях та домислах без зазначення конкретних доказів про порушення відповідачем діючого законодавства. Крім того, представник відповідача зазначає, що спірний договір від 24.06.2010 р., укладений між сторонами та акт приймання виконаних робіт, згідно даного договору, було визнано дійсним рішенням господарського суду Чернігівської області від 07.02.2012 р. по справі № 5028/3/2/2012 р. та Київським апеляційним господарським судом від 03.04.2012 р.
Судом в судовому засіданні 18.04.2012 р. було оголошено перерву до 24.04.2012 р.
Позивач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, але повноважного представника в судове засідання 24.04.2012 року не направив.
Заяв та клопотань від сторін на час слухання справи до суду не надходило.
Розглянувши подані документи та матеріали справи, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, які мають суттєве значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав:
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
24.06.2010 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Хлібороб" (замовник) укладено договір № 4 про проведення сільськогосподарських робіт (далі -договір).
Згідно п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання на виконання сільськогосподарських робіт трактором ЮМЗ -6: посів культур -25 грн./га, на ПММ виконавця ( якщо ПММ Замовника то -20 грн./га), внесення міндобрив -20 грн./га на ПММ виконавця (якщо ПММ Замовника то -20 грн./га), обприскування с/г культур -20 грн./га на ПММ виконавця ( якщо ПММ Замовника то -25 грн./га ) всі суми вказані з ПДВ.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином укладений між сторонами договір по своїй правовій природі є договором про надання послуг.
Цей факт також встановлено рішенням господарського суду Чернігівської області від 07.02.2012р. по справі № 5028/3/2/2012, яке залишено в силі Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 р., і повторному доведенню не підлягає, відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач в обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що вказаний договір протирічить вимогам ст.ст.203,215,230 Цивільного кодексу України, оскільки його було укладено під впливом обману щодо обставин, які мають істотне значення. Омана полягала в тому, що виконуючий директор ПОСП «Хлібороб»Цокур М.О. та ФОП ОСОБА_1 не повідомили директора Кияновського В.П. про те, що вказані в акті виконаних робіт від 24.06.2010 р. роботи на момент укладення спірного договору вже були виконані в повному обсязі працівниками ПОСП «Хлібороб». Отже, після підписання договору від 24.06.2012 р. відповідачем не надано жодних послуг, оскільки, останні були надані раніше. Тобто, відповідач при укладенні спірного договору не мав на меті настання правових наслідків, які обумовлені договором, а лише мав намір заволодіти грошовими коштами товариства.
Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 -3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Оман має місце ,якщо сторона заперечує наявність обставин,які можуть перешкодити вчиненню правочину,або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто, обман має місце тоді, коли одна сторона правочину навмисне вводить іншу сторону в оману з метою вчинення правочину стосовно його природи, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Крім того, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
У відповідності до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування і не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»визначено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Однак, всупереч наведеним нормам, позивачем не доведено та не надано суду належних доказів, які підтверджують наявність в діях відповідача умислу щодо введення в оману позивача щодо укладення договору , а також доказів, які підтверджують сам факт обману позивача щодо предмету укладеного договору.
Статтею 905 Цивільного кодексу України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 6.3. договору, договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до остаточного розрахування сторін.
Тобто, фактично, сторонами в договорі не було визначено строк, протягом якого відповідач зобов»язаний був виконати доручені йому замовником роботи по договору.
Тому твердження позивача про те, що жито виключно сіється восени, а обприскування озимої пшениці та кукурудзи проводиться рано навесні і тому посів та обприскування цих культур після 24.06.2010 р. є безглуздим, судом до уваги не може бути прийнято, оскільки, виходячи з умов договору, ці роботи могли бути виконані відповідачем в будь-який час.
Також в п.1.1 договору сторонами не визначено конкретно, посів яких культур повинен здійснити відповідач, під які саме культури необхідно внести міндобрива та здійснити оприскування яких сільгоспкультур.
Пунктом 1.4. договору, сторони визначили, що після закінчення робіт, обговорених у договорі, сторони складають акт виконаних робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, акт виконаних робіт по договору № 4 від 24.06.2010 р., був підписаний сторонами та скріплений печатками сторін 24.06.2010 року.
Посилання позивача на те, що директор ПОСП «Хлібороб»Кияновський В.П. був введений в оману шляхом не повідомлення йому про те, що вказані у акті виконаних робіт від 24.06.2010 р. роботи були виконані в повному обсязі раніше, а саме: частково восени 2009 р., а частково у квітні-травні 2010 р. працівниками ПОСП «Хлібороб», судом до уваги не приймається, оскільки ці факти можуть встановлюватись господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог при вирішенні питання стягнення заборгованості. Акт виконаних робіт є результатом виконання робіт, а договір - це лише намір виконати роботи, а не саме його виконання.
Крім того, спірний договір, в тому числі і акт виконаних робіт від 24.06.2010 р. , вже були предметом дослідження господарського суду Чернігівської області по справі № 5028/3/2/2012. За результатами розгляду даної справи господарським судом було винесено рішення про стягнення з ПОСП "Хлібороб" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 16900,00 грн. боргу та 727,86 грн. процентів річних за договором № 4 про проведення сільськогосподарських робіт від 24.06.2010 року. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 р. рішення господарського суду Чернігівської області по справі № 5028/3/2/2012 залишено без змін.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставні і задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 11, 202, 203, 205, 215, 230, 626, 901, 905 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 33, 34,35, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення підписано 24.04.2012р.
Суддя Л.М. Лавриненко