ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 56/245 25.04.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольний вітер"
до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"
про визнання недійсним кредитного договору
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1 -предст. за довір.
Рішення прийняте 25.04.2012, у зв»язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 02.04.2012 по 25.04.2012.
У судовому засіданні 25.04.2012, на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вольний вітер»звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»про визнання Кредитного договору №518 від 26.09.2006 недійсним.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за спірним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 189, 198 Господарського кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 35 Закону України "Про Національний банк України".
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2011 (суддя Джарти В.В.) порушено провадження у справі №56/245. Розгляд справи призначений 16.01.2012.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2012 №56/245 (суддя Джарти В.В.), на підставі ст.77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 30.01.2012.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2012 №56/245 (суддя Джарти В.В.), на підставі ст.77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 13.02.2012.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.2012 №56/245 (суддя Джарти В.В.) на підставі ст.ст.69, 77 ГПК України, продовжений строк вирішення спору та розгляд справи відкладений на 02.03.2012.
Розпорядженням В.о. голови господарського суду міста Києва від 02.03.2012, у зв»язку з тривалою непрацездатністю судді Джарти В.В., з метою дотримання процесуальних строків, дану справу передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.03.2012 №56/245 (суддя Літвінова М.Є.) справу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 02.04.2012.
В судовому засіданні 02.04.2012 задоволене клопотання представника позивача про перенесення судового засідання, в судовому засіданні оголошено перерву до 25.04.2012.
05.04.2012 через Відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли додаткові документи до матеріалів справи.
25.04.2012 через Відділ господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору у зв»язку з тим, що останній 25.04.2012 буде приймати участь у розгляді цивільної справи, яка розглядається Очаківським міськрайонним судом Миколаївської області.
Представник відповідача в судовому засіданні проти даного клопотання заперечував, посилаючись на те, що останнє подане представником позивача з метою затягування розгляду справи, та зазначив що позивач не позбавлений можливості направити в судове засідання іншого представники, або прийняти участь у справі самостійно.
В судовому засіданні представник відповідача просив суд розглянути справу по суті та прийняти відповідне рішення в даному судовому засіданні.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача щодо поданого клопотання; враховуючи неодноразові відкладення розгляду справи за клопотаннями представника позивача, приймаючи до уваги те, що позивач не позбавлений права представляти свої інтереси самостійно без посередньої участі представника; та враховуючи те, що розгляд справи триває з грудня 2011 року, суд відхилив дане клопотання як безпідставне та необґрунтоване.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд міста Києва,-
26.09.2006 між Закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК" правонаступником якого є відповідач (надалі - Банк - відповідач), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вольний вітер»(надалі -Позичальник-позивач) був укладений Кредитний договір №518 (надалі-Кредитний договір).
За умовами даного Кредитного договору (п.1.1) Банк відкриває Позичальнику мультивалютну кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає Позичальнику кредит у доларах США та/або ЄВРО, та або гривнах на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов»язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у Графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (Додаток №1 до Договору), сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов»язання, передбачені Договором.
Відповідно до п.1.2 Договору загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією 5 298 000,00 дол. США, що зменшується згідно з Додатком №1 до Договору.
Строк дії кредитної лінії з 26.09.2006 по 25.09.2011 включно (п.1.3 Кредитного договору).
Відповідно до п.1.4 Кредитного договору за користування кредитними коштами встановлюється плата в такому розмірі:
- у гривнях 18,5% річних;
- -у ЄВРО 13% річних;
- у доларах США 14% річних.
Згідно п.4.1 Кредитного договору, кошти кредиту, одержані позичальником за Договором, повертаються ним у валюті кредиту на рахунок для обліку наданого кредиту з додержанням строків, визначених у Графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (Додаток №1 до Договору).
Відповідно до п.4.2 Кредитного договору позичальник щомісячно сплачує проценти за користування кредитом на рахунок Банку (пункт 2.1.2 Договору) у валюті кредиту у такі строки: не пізніше 05 числа кожного місяця за період з першої по останню дату попереднього місяця або разом з повним погашенням суми кредиту, якщо таке погашення відбувається раніше 05 числа місяця.
Згідно п.1.5 Кредитного договору цільовим призначенням кредиту є поповнення обігових коштів, інвестиційна діяльність.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що видача банком кредиту та сплата процентів за його користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору у якому зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у валюті, відмінній від гривні України.
Відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог (відзив на позов).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно із ч. 1 ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України у випадках і в порядку, встановлених законом в Україні може використовуватися іноземна валюта.
Таким чином, зважаючи на визначення кредитного договору, встановлене ст. 1054 Цивільного кодексу України, та поняття "кошти" за ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, у національній валюті (гривні) або іноземній валюті - у випадках і в порядку, встановлених законами України.
Здійснення банком операції з валютними цінностями є елементом виконання договірних зобов'язань за укладеним кредитним договором, що в свою чергу не суперечить вимогам Закону "Про банки і банківську діяльність".
Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Так, згідно зі статтею 345 Господаського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
Неспроможність боржника виконати свої зобовязання за договором кредиту, або ж небажання його виконувати на тих умовах на яких його укладено, не може бути підставою для визнання його недійсним.
Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України" і Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
При цьому, відповідно до норм пп. "г" п. 4 ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.
У нормах ст. 47 Закону "Про банки і банківську діяльність" зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.
Таким чином, зазначеними положеннями законів України встановлено, що уповноважені банки на підставі виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, мають право використовувати іноземну валюту на території України при здійсненні розрахунків, в тому числі і здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України, є правонаступником ПАТ "Сведбанк-Інвест" (до цього ЗАТ "ТАС-Інвестбанк), якому НБУ видано банківську ліцензію №40 яка зареєстрована 07.06.1996 за номером 260 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону "Про банки і банківську діяльність", серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.
Невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 25.12.2007 за № 40-2 (№ 40-2) з додатком, Дозвіл від 22.06.2009 (40-3) з додатками, Дозвіл від 22.06.2009 №40-4 (№40-4) з додатком, в яких наведено перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ (ПАТ) "Сведбанк-Інвест" з валютними цінностями.
Пунктами 1-4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.
Відтак, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.
Національний банк України у своєму листі за №13-210/7871-22612 від 07.12.2009 "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статей 32, 44 Закону України "Про Національний банк України", статей 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв'язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2004.
У спірному договорі зазначені всі істотні умови кредитного договору, що передбачені чинним законодавством України, а доводи позивача якими обгрунтовуються вимоги щодо недійсності договору від 26.09.2006 спростовуються вищенаведеним. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору.
В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.
Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.
З огляду на відмову у позові судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-
1. У позові відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.Є. Літвінова
Дата підписання
повного тексту рішення: 28.04.2012