16 січня 2012 р.Справа № 1616/2а-242/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві на постанову Ленінського районного суду м. Полтава від 21.02.2011р. по справі № 1616/2а-242/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві
про зобов'язання здійснити перерахунок, нарахування та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,
18.01.2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві , в якому просить зобов'язати відповідача нарахувати на користь позивача недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 року по 30.06.2009 року в сумі 5450,40грн.
Постановою Ленінського районного суду м. Полтава від 21.02.2011 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не виконання з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по червень 2009 року включно приписів ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" . Зобов'язано відповідача нарахувати та сплатити доплату до пенсії позивачу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком , встановленої ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по червень 2009 року включно .
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврегульованість на законодавчому рівні порядку виплати допомоги особам, які мають статус "дитина війни", прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України, приписів ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст.ст. 99, 100 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни та відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання, а у відповідача обов'язку щодо здійснення позивачу доплати до пенсії, відповідно до приписів ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік. При цьому, зазначені висновки суду ґрунтувались на рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, якими визнано неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України".
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції та вважає постанову суду першої інстанції такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 18.01.2011 року із вимогами щодо захисту його порушених прав, що мали місце з 01.01.2006 року по 30.06.2009 року.
Колегія суддів зауважує, що у відповідності до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Зазначені положення кореспондуються з нормами ст. 162 КАС України, які визначають повноваження суду при вирішенні справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Частиною 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду першої інстанції) встановлено річний строк для звернення до суду.
Як вбачається з приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду з захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
При цьому колегія суддів зауважує, що, як вбачається з матеріалів справи, порушення прав позивача відбувалося періодично - кожного місяця при отриманні ним суми пенсії, починаючи з 01.01.2006 року, а тому кожного разу при отриманні пенсії в неналежному розмірі позивач мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Однак позивачем до суду першої інстанції не було надано доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовом щодо визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату державної та додаткової пенсій за період з 01.01.2006 року по 30.06.2009 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду за захистом своїх прав за період з 01.01.2006 року по 30.06.2009 року.
У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.
Таким чином, внаслідок неправильного застосування норм ч. 2 ст. 99 КАС України постанова суду першої інстанції не може бути визнана законною, а тому підлягає скасуванню, а позов згідно приписів ст. 100 КАС України - залишенню без розгляду.
У відповідності до ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції, серед іншого, має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню, а позов - залишенню без розгляду.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 4 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Полтава від 21.02.2011 р. по справі № 1616/2а-242/11 скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві про зобов'язання здійснити перерахунок, нарахування та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.
Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т. С.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.