01 лютого 2012 р.Справа № 2а-4485/11/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.
за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.
позивача - ОСОБА_1
перекладача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011р. по справі № 2а-4485/11/2070
за позовом громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1
до Державного комітету України у справах національностей та релігій
про скасування рішення,
Громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій, в якому просить:
- скасувати рішення відповідача від 10.01.2010 року №45-11 про відхилення скарги на рішення Управління міграційної служби в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні та наказ Управління міграційної служби в Харківській області №275-о від 06.12.2010 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким зобов'язати підпорядкований орган міграційної служби - Управління міграційної служби в Харківській області - прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 року в задоволенні зазначеного позову відмовлено.
Не погодившись з зазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст. 26 Конституції України, ст. 12,13,14 Закону України "Про біженців", Конвенції про статус біженців 1951 року.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 16.11.2010 року звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області з заявою про надання статусу біженця.
Наказом Управління міграційної служби в Харківській області від 06.12.2010 року №275-о було відмовлено в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Зазначене рішення було оскаржене позивачем до Державного комітету України у справах національностей та релігій.
Рішенням №45-11 від 10.01.2011 року Державного комітету України у справах національностей та релігій було відхилено скаргу позивача.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих його побоювань стати жертвою переслідувань та котрі впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця. Причини, які він має щоб залишитись в Україні не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців станом на момент виникнення спірних правовідносин було визначено Законом України "Про біженців".
Статтею 1 вказаного Закону визначено біженця як особу, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч.6 ст. 9 Закону України "Про біженців"особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого перебування в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені у абзаці другому статті 1 цього Закону, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.
Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.
Як свідчать матеріали справи, документів, як б підтвердили наявність переслідувань або утисків щодо позивача, які б відповідали вимогам, абзацу другого статті 1 Закону України „Про біженців", заявником не надано.
У відповідності до п.п. 45,66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у правах біженця особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причини, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця не надається, визначені ст. 10 Закону. Зокрема, статус біженця не надається особі, у якої відсутні підстави побоюватися стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної політичної партії або соціальної групи.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що, по-перше, для отримання відповідного статусу біженця для особи, яка звернулась за отриманням такого статусу, повинна існувати реальна погроза стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності , по-друге ,повинні існувати відповідні передумови, для того щоб особа покинула країну своєї громадянської належності, або не могла чи не бажала повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, по-третє, ця особа повинна вказати переконливі причини, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування та надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Рішення про надання статусу біженця або про відмову в наданні такого статусу, відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону N 2257, приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
Частиною 2 статті 22 Закону України "Про біженців"передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, про відмову у наданні, втрату або позбавлення статусу біженця і яка оскаржує відповідне рішення до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов'язки, передбачені статтею 18 цього Закону, в якій пунктом 1 частини 2 передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця зобов'язана: подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців"1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином., у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло біти прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).
Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін "не бажає" відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою „внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". В любому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує, міжнародному захисту і не є біженцем.
Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця "мігрант -це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру".
Відповідно до ст.1, ч.б ст.12 Закону України "Про біженців", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто у разі встановлення відсутності у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства ( підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, який перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
Відповідно до вимог ст.ст. 69, 71 та 79 Кодексу адміністративного судочинства позивач повинен довести обставини чи інші фактичні дані, на яких ґрунтується його позов.
Позивач, відповідно до вимог п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, свідчень повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками не надав.
Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, до своєї заяви в Управління міграційної служби в Харківській області ОСОБА_1 не надав жодного документу який би посвідчував його особу, до заяви додав інформацію по своїй країні походження. Однак, ця інформація не містить жодних даних щодо переслідування або утисків особисто позивача в країні його громадянської належності. Крім того в ході співбесіди позивач повідомив, що ця інформація особисто його не стосується: "Зі мною такого не було" (протокол співбесіди, стор. 10).
ОСОБА_1 визначив себе громадянином ДР Конго та повідомив, що постійно мешкав у провінції Північне Ківу, р-н Кітару, с. Вула. Доказів у підтвердження свого громадянства не надав. На співбесіді стверджував, що паспорт він ніколи не отримував, на батьківщині у нього залишились свідоцтво про народження, сертифікат про закінчення школи. У ході співбесіди позивач виявив певне знання географічного розміщення країни, державної символіки, природних та кліматичних особливостей своєї батьківщини. Позивач володіє державною мовою ДР Конго (французькою). Таким чином, твердження позивача щодо громадянської приналежності можливо розглядати лише в аспекті, ДР Конго - як країни постійного проживання. За національною ознакою позивач визначив себе конголезцем. Твердження позивача щодо національності можливо вважати вірогідним, оскільки позивач визначив себе конголезцем та пояснив, що належить до етнічної групи тутсі. За віросповіданням позивач визначив себе християнином, католиком. Зважаючи на те, що релігійна приналежність конголезців 50% - католики, це твердження позивача можливо вважати правдивим.
Щодо твердження позивача про напад на його село "військового угрупування Ребель", на співбесіді та в судовому засіданні позивач не виявив поінформованості щодо назви, складу, місцезнаходження, діяльності, та етнічної приналежності угрупування. Крім того не виявив володіння інформацією щодо загальної ситуації в країні. Більше того, позивача не було в цей час (липень - серпень 2010 року) у селі, про ці події він дізнався від односельчан. Таким чином позивач небезпеці на батьківщині не піддавався, загрози життю не мав.
Позивач повідомив, про загибель батька від рук "Ребель", про що нібито дізнався від своєї матері, з якою зустрівся у лісі, де ховався разом з братом та іншими людьми. При цьому з інформації ЗМІ (містяться в матеріалах особової справи позивача) вбачається, що "ребель" у перекладі з французької - повстанець, тобто військове угрупування про яке повідомив позивач, це повстанські війська народу тутсі. А з матеріалів особової справи позивача видно, що етнічна приналежність заявника та його родини - тутсі. Таким чином посилання позивача на небезпеку через напад "Ребель" з урахуванням загальної ситуації в ДР Конго не аргументовані, ніяких доказів позивач не навів.
У доповнення до вищезазначеного заслуговує уваги також те, що позивач спростував саму наявність будь-яких суб'єктивних підстав щодо побоювань за своє життя на батьківщині. Посилань на побоювання особистих переслідувань заява не містить. Слід зазначити, що позивач безперешкодно подорожував по території ДР Конго, був у Кіншасі, при цьому жодних проблем не мав.
Таким чином, зазначене свідчить про те, що доводи позивача є надуманими, останній не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих його побоювань стати жертвою переслідувань та котрі впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця. Причини, які він має щоб залишитись в Україні не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Доводи позивача про обґрунтованість заяви з посиланнями на аналітичні матеріали, доповіді, про ситуацію в Конго не беруться до уваги судом оскільки не стосуються обставин життя позивача.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №45-11 від 11.01.2011 року про відмову ОСОБА_1 в наданні статусу біженця є обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011р. по справі № 2а-4485/11/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.
Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т. С.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.
Повний текст ухвали виготовлений 06.02.2012 р.