13 січня 2012 р.Справа № 2а-3324/11/1608
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Карлівському районі Полтавської області на постанову Карлівського районного суду Полтавської області від 10.11.2011р. по справі № 2а-3324/11/1608
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України у Карлівському районі Полтавської області
про визнання неправомірними дій та зобов'язання провести перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії,
05.10.2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Карлівському районі Полтавської області, в якому просить:
1. Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області щодо відмови у перерахуванні та виплаті ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах менших ніж передбачено ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ЧАЕС» неправомірними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров'ю відповідно до ст.51. Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком починаючи з 01 січня 201 Ороку по день звернення до суду.
Постановою Карлівського районного суду Полтавської області від 10.11.2011 року зазначений позов задоволено частково.
Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з порушенням вимог ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»протиправними.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 як потерпілому від наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС 2 категорії додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю згідно вимог ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 28.02.2011 року по 22.07.2011 року з урахуванням проведених виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що постанову винесено з порушенням норм матеріального права. Неправомірність в діях відповідача, щодо нарахування пенсії позивачу, відсутня, оскільки управління при здійсненні обчислення пенсії діяло на підставі Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002р.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання додаткової пенсії відповідно до ст. 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а відповідач неправомірно відмовив у проведенні перерахунку такої пенсії за період з 28.02.2011 року по 22.07.2011 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність захисту прав позивача на отримання зазначеної пенсії з 28.02.2011 року по 22.07.2011 року.
Колегія суддів частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 05.10.2011 року із вимогами щодо захисту його порушених прав.
Колегія суддів зауважує, що порушене право позивача на отримання пенсії підлягає захисту в межах шестимісячного строку. При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 05.04.2011 року.
При цьому колегія суддів зауважує, що у відповідності до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Зазначені положення кореспондуються з нормами ст. 162 КАС України, які визначають повноваження суду при вирішенні справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Як вбачається з приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду з захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
При цьому колегія суддів зауважує, що, як вбачається з матеріалів справи, порушення прав позивача відбувалося періодично -кожного місяця при отриманні ним суми пенсії, а тому кожного разу при отриманні пенсії в неналежному розмірі позивач мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Однак позивачем до суду першої інстанції не було надано доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовом за період з 28.02.2011 року по 04.04.2011 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду за захистом своїх прав за період з 28.02.2011 року по 04.04.2011 року.
У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.
Таким чином, внаслідок неправильного застосування норм ч.2 ст.99 КАС України постанова суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання дій незаконними, призначення та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірах, встановлених законом, за період з 28.02.2011 року по 04.04.2011 року не може бути визнана законною, а тому підлягає скасуванню, а позов в зазначеній частині згідно приписів ст. 100 КАС України - залишенню без розгляду.
Відносно позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 05.04.2011 року по 22.07.2011 року колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач віднесений до ІІ категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та має право на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону України "Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя та здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Статтею 49 Закону України "Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до другої категорії призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46 Конституції України).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні позивачеві розміру додаткової пенсії застосуванню підлягає ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
При цьому колегія суддів зазначає, що з 05.04.2011 року по 22.07.2011 року підстави для невиплати позивачеві додаткової пенсії у відповідності до ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" були відсутні, зміни у зазначену статтю не вносились, а тому колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованої відмови відповідача у здійсненні перерахунку додаткової пенсії за зазначений період.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обов'язку відповідача з 05.04.2011 року по 22.07.2011 року здійснювати позивачеві нарахування та виплату додаткової пенсії у відповідності до приписів ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в огляду на наступне.
Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При вирішенні спору суд першої інстанції, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, обґрунтовано визнав, що при розрахунку додаткової пенсії, передбаченої ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті.
Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог за період з 05.04.2011 року по 22.07.2011 року суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду в зазначеній частині не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Карлівському районі Полтавської області задовольнити частково.
Постанову Карлівського районного суду Полтавської області від 10.11.2011 року по справі № 2-а-3324/11/1608 скасувати в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 як потерпілому від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю згідно вимог ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 28.02.2011 року по 04.04.2011 року.
Позовну заяву ОСОБА_1 в зазначеній частині залишити без розгляду.
В іншій частині постанову Карлівського районного суду Полтавської області від 10.11.2011 року по справі № 2-а-3324/11/1608 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.
Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т. С.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.