Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 квітня 2012 р. Справа № 2а/0570/3555/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 год. 00 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Папазової Г.П.
при секретарі Нетреба А.Ю.
за участю
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 за дов. від 31.08.11р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання неправомірною відмови та зобов,язання надати довідку,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання неправомірною відмови та зобов,язання надати довідку.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що він проходив службу в органах внутрішніх справ з 23.01.1990 року згідно до наказу ГУМВС України у Донецькій області № 6 від 26.01.1990р.
15.10.2010р. він був звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України відповідно до наказу ГУМВС України у Донецькій області № 388 о/с від 12.10.2010р. за вислугою років з правом пенсії згідно ст. 63 п. «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Пенсійне посвідчення НОМЕР_1 (НОМЕР_2) від 04.02.2011р.
Позивач вказує, що йому як працівнику міліції надається 50-% знижка по оплаті комунальних послуг. Відповідно до листа МВС України від 30 червня 2005 року № 612-3341 підставою для надання пільги окремим категоріям громадян є довідка про право на пільги.
Проте, листом від 03.03.2012 року № 14/С-21 відповідач відмовив йому у надані довідки у зв'язку із відсутністю правових підстав, оскільки він є пенсіонером МВС України за вислугою років.
Позивач просив визнати неправомірною відмову відповідача у видачі йому довідки про те, що він є пенсіонером МВС України за вислугою років та має право на пільги встановлені ст. 22 ЗУ «Про міліцію» та зобов,язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області надати йому довідку про те, що він є пенсіонером МВС України за вислугою років і за ним та членами його родини збережені пільги по оплаті житла та усіх видів комунальних послуг.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив в їх задоволенні відмовити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, вказав, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, суду надав письмові заперечення. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи адміністративного позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 на підставі наказу Красноармійського міського відділу Управління МВД України в Донецькій області від 12.10.2010р. № 388 о/с був звільнений зі служби з ОВС за ст. 63 п «ж» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за особистим бажанням) у запас.
При звільненні позивачу встановлено вислуга років станом на 15 жовтня 2010 року, яка склала: календарна -22 років 07 місяців 28 днів, пільгова -22 роки 09 місяців 00 днів.
Листом ГУМВС України у Донецькій області від 03.03.2012 року № 14/С-21 ОСОБА_1 була надана відповідь на його звернення, якою було відмовлено у наданні довідки на пільгову оплату жилої площі, комунальних послуг, а також палива, із посиланням на відсутність правових підстав.
Позивач з рішенням відповідача не погоджується та вважає, що відповідачем порушуються права, свободи та інтереси позивача, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.
Проблемою даного спору є питання щодо видачі довідки для оформлення пільг на комунальні послуги.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідачем не доведено суду правомірність свого рішення з наступних підстав.
Згідно статті 22 Закону України "Про міліцію" держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.
Частиною 4 зазначеної статті передбачені працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива, в межах норм, встановлених законодавством.
За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом (частина 7 статті 22 Закону).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 1-16/99 у праві за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень частини 6 ст. 22 ЗУ «Про міліцію» та ч. 7 ст. 22 ЗУ «Про пожежну безпеку», в мотивувальній частині якого зазначено, що Україна як соціальна держава взяла на себе зобов,язання щодо соціального захисту громадянина, забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім,ї, тощо. Позбавлення членів сім,ї працівника міліції чи особового складу державної пожежної охорони права на житлово - комунальні пільги, якими вони користувались протягом усього періоду перебування останнього на службі в міліції чи державній пожежній охороні, у разі його звільнення за віком, через хворобу чи за вислугою років означало б не лише суттєве обмеження прав особи, звуження їх змісту та обсягу, а й дискримінацію непрацездатних, приниження людини, зневаження її честі й гідності, повагу до яких закріплено на конституційному рівню.
Крім того, ч. 5 ст. 17 Конституції України встановлює обов,язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей. Фундаментальним правовим підґрунтям для закріплення цього обов,язку держави є визнання Конституцією України людини найвищою соціальною цінністю (ст.3), проголошення України соціальною державою (преамбула, ст.1), конституційний обов,язок держави і відповідні йому права України, які перебувають або перебували на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей, отримали свій розвиток та конкретизацію, зокрема в ст. 22 ЗУ «Про міліцію», держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.
Постановою КМУ від 29 січня 2003 року N 117 затверджено Положення
про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги.
Пунктом 4 зазначеної постанови зазначено, що органам, закладам і установам Міністерства внутрішніх справ, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державної податкової адміністрації, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства оборони, Міністерства освіти і науки, Служби безпеки, Міністерства культури і туризму, Міністерства аграрної політики, Міністерства вугільної промисловості, Міністерства палива та енергетики, Міністерства охорони здоров'я передати управлінням праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, структурним підрозділам з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад інформацію про осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, перебувають або перебували на обліку у зазначених органах, закладах і установах.
Відповідно до листа Міністерства внутрішніх справ України від 30 червня 2005 року № 612-3341 скерованого на адресу Міністерства праці та соціальної політики України, підставою для надання пільги окремим категоріям громадян є довідка про право на пільги, яка видається, зокрема, колишнім працівникам міліції відповідно до Закону України "Про міліцію".
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивач не має право на пільги, оскільки його звільнено з ОВС за власним бажанням, а не як передбачене статтею 22 Закону України "Про міліцію", згідно якої право на пільги мають лише особи, звільнені за віком, через хворобу або вислугу років.
Однак, стаття 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ встановлює, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): а) за віком; б) через хворобу; в) через обмежений стан здоров'я; г) через скорочення штатів; є) за порушення дисципліни; ж) за власним бажанням; и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; і) у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку; ї) у разі неподання або подання недостовірних відомостей про майно, доходи, витрати, зобов'язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном, що подаються у порядку та обсягах, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами; й) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину у сфері службової діяльності або адміністративної відповідальності за корупційне адміністративне правопорушення. Тобто, цим Положенням взагалі не було передбачено звільнення осіб начальницького складу внутрішніх справ за вислугою років.
Отже відсутність в Положенні такої підстави звільнення як звільнення за вислугою років унеможливлює застосування в повному обсязі приписів ЗУ «Про міліцію» стосовно державних гарантій соціального захисту працівників міліції.
Разом з тим, позивач з 15 жовтня 2010 року, тобто з моменту звільнення, є пенсіонером МВС України за вислугою років, що підтверджено посвідченням НОМЕР_1, виданим Пенсійним фондом України 04.02.2011р.
Отже, оскільки ОСОБА_1 є пенсіонером МВС за вислугою років, він має право на соціальний захист, передбачений статтею 22 Закону України "Про міліцію".
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Кодексу суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання неправомірною відмови та зобов,язання надати довідку підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб,єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивач під час подачі позовної заяви сплатив судовий збір у сумі 32,19 грн., що підтверджується квитанцією.
Витрати по сплаті судового збору у сумі 32,19 грн. підлягають стягненню з коштів Державного бюджету на користь позивача.
На підстав викладеного та керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання неправомірною відмови та зобов,язання надати довідку задовольнити повністю.
Визнати неправомірною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області у видачі ОСОБА_1 довідки про те, що він має право на пільги, встановлені статтею 22 Закону України «Про міліцію».
Зобов,язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області видати ОСОБА_1 довідку про те, що він має право на пільги, встановлені статтею 22 Закону України «Про міліцію».
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 32,19 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 23 квітня 2012 року, повний текст постанови виготовлений 28 квітня 2012 р.
Суддя Папазова Г.П.