19 січня 2012 р. Справа № 2а/0470/13069/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання Пополітові І.М., за участю представників: позивача - Федоренко О.Г., відповідача -Ольховника Д.О., Келеберди В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промхімцентр»
до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську
про визнання недійсним податкового повідомлення -рішення, визнання відсутності повноважень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Промхімцентр» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0002292301 від 14.09.2011 року, яким нараховано ТОВ «Промхімцентр» податку на додану вартість в сумі 33449 грн., визнання відсутності повноважень у ДПІ у м. Дніпродзержинську щодо тлумачення змісту правочинів і визнання їх недійсними.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в результаті проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Промхімцентр» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за результатами декларації з ПДВ за березень - квітень 2011 року, Державною податковою інспекцією у м. Дніпродзержинську було винесено податкове повідомлення-рішення № 0002292301 від 14.09.2011 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 33449 грн. Підставою для прийняття зазначеного рішення стало те, що позивачем були порушенні правові приписи п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186. 1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198. 1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201 Податкового кодексу України, ч. 5 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України. Такий висновок ДПІ у м. Дніпродзержинську позивач вважає необґрунтованим, винесене податкове повідомлення - рішення таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись, при цьому, на обставини, викладені у позовній заяві.
Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, зазначивши, що відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Промхімцентр» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за результатами декларації з ПДВ за березень - квітень 2011 року, про що складено акт № 4507/281/23-206/33855014 від 05.09.2011 року. Вказаною перевіркою встановлені порушення ч. 5 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України, в частині недодержання вимог вказаних статей в момент вчинення правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, здійснених при придбанні товарів. Податковий кредит, сформований за рахунок ТОВ «Синергія - А» та відповідні дані, наведені у деклараціях з податку на додану вартість за квітень 2011 року, про обсяги придбання та як наслідок про обсяги продажу є недійсними; п. 180.1 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186. 1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198. 1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за квітень 2011 року на загальну суму 33449 грн. 21 коп., що призвело до заниження податку на додану вартість за квітень 2011 року в сумі 33449 грн. 21 коп. У зв'язку з вищевикладеним, представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Промхімцентр» зареєстроване виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради 01.12.2005 року, перебуває на обліку, як платник податків у Державній податковій інспекції у м. Дніпродзержинську, зокрема, як платник ПДВ, що підтверджується свідоцтвом від 10.01.2006 року № 40335919 серії НБ № 187068.
На підставі наказу № 1638 від 10.08.2011 року, виданого ДПІ у м. Дніпродзержинську, посадовими особами відповідача проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Промхімцентр» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за результатами декларації з ПДВ за березень - квітень 2011 року.
За результатами проведеної перевірки ДПІ у м. Дніпродзержинську складено акт перевірки № 4507/281/23-206/33855014 від 05.09.2011 року, у якому зазначено, що вищевказаною перевіркою встановлено, що ТОВ «Промхімцентр» порушено п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186. 1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198. 1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201 Податкового кодексу України, ч. 5 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України. Акт перевірки № 4507/281/23-206/33855014 від 05.09.2011 року не підписаний посадовими особами ТОВ «Промхімцентр».
На підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002292301 від 14.09.2011 року, яким нараховано ТОВ «Промхімцентр» податку на додану вартість в сумі 33449 грн.
Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлені порушення позивачем вимог п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186. 1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198. 1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201 Податкового кодексу України та ч. 5 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України.
Порушення вищезазначених вимог, на думку перевіряючих, стало можливим внаслідок недотримання позивачем вимог Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме по правочину, здійсненому з ТОВ «Синергія - А».
Податковий орган вважає, що про недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, свідчать наступні обставини: кількість працівників у ТОВ «Синергія - А» склала 3 особи, що унеможливлює виконати даний об'єм операцій; підприємством не надано ніяких документів та пояснень з питань транспортування товару з м. Дніпродзержинську до м. Харків (для пакування) та подальшу його реалізацію покупцю; в ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від замовника до виконавця, а саме, підприємство не надано первинні документи, які підтверджують факт передання на пакування карбаміду та недоведено доцільність даної операції по фасуванню карбаміду.
У зв'язку з викладеним, відповідач зробив висновок у акті перевірки про визнання договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Синергія - А» нікчемним, та таким, що в силу ст. 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Суд вважає зазначені висновки податкового органу безпідставними, та такими, що суперечать діючому законодавству, з огляду на наступне.
Відповідно до покладених на податкову інспекцію функцій та повноважень, передбачених ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст. 20 Податкового кодексу України, інспекціям не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.
Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.
Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені, як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
Суд звертає увагу на те, що відповідач, приймаючи відповідні висновки у акті перевірки не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.
Таким чином, орган податкової служби при складанні акту вийшов за межи своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені позивачем недійсними.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено доказами, взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Синергія - А», достовірно підтверджені наданими документами: податковою накладною, яка не мала будь-яких недоліків та порядок заповнення якої відповідав встановленому чинним законодавством вимогам, актом здачі приймання робіт (надання послуг). Також, під час судового розгляду справи позивачем надані копії укладених договорів, первинних документів (видаткових накладних, податкових накладних), документів на підтвердження факту передання та пакування карбаміду, транспортування товару, що підтверджує реальність здійсненних операцій у квітні 2011 року.
Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що правочин, який було вчинено між позивачем та ТОВ «Синергія - А» є правомірним, реальним та відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, їх недійсність прямо не заборонена законом, а також вони не визнані судом недійсними.
Вищевикладених обставин достатньо для прийняття судом рішення про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0002292301 від 14.09.2011 року, яке прийнято на підставі акту перевірки № 4507/281/23-206/33855014 від 05.09.2011 року.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо визнання відсутності повноважень у Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську щодо тлумачення змісту правочинів і визнання їх недійсними, суд зазначає наступне.
Статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Однак, у відповідності до вимог пункту 3 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, спори з приводу реалізації компетенції адміністративні суди розглядають лише у разі їх виникнення між суб'єктами владних повноважень, в тому числі делегованих, у сфері управління.
Таким чином, у задоволенні вказаної частини позовних вимог слід відмовити у зв'язку з її безпідставністю.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промхімцентр» - задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0002292301 від 14.09.2011 року, яким нараховано ТОВ «Промхімцентр» податку на додану вартість в сумі 33449 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений 20.01.2012 року.
Суддя М.В. Дєєв