справа № 108/1851/12
провадження № 2/108/809/12
Іменем України
23 квітня 2012 р. м. Керч
Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого судді -Цветкова О. Я.
при секретарі -Пшеничній Г. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні домоволодінням,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Керченського міського суду АР Крим з позовною заявою, в якій просять вселити їх в домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, який доводиться позивачам чоловіком та батьком, та після сімейного конфлікту вигнав дружину та сина з вказаного домоволодіння, змінив замки, та перешкоджає проживанню позивачів у вказаному домоволодінні, де зареєстровано місце проживання позивачів з 1988 року.
У судове засідання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з'явились. Від ОСОБА_1 до суду надійшла письмова заява, в якій вона позовні вимоги підтримала, просила розглянути справу за її відсутністю не заперечувала проти заочного вирішення справи.
Від ОСОБА_2 до суду надійшла письмова заява, в якій він відмовився від позову.
Відповідач, будучі належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив, тому суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання осіб, що беруть участь у справі, фіксування судового процесу не здійснювалось відповідно до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Згідно зі ст. ст. 31, 119, 205, 212 ЦПК України визначення підстав і предмета позову, а також право відмови від позову, належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх визначити не може.
Враховуючи, що відмова ОСОБА_2 від позову не зачипає будь-яких законних прав та інтересів, вона приймається судом, а провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні домоволодінням підлягає закриттю.
Таким чином, суд розглядає позов тільки в частині позовних вимог ОСОБА_1
Судом встановлено, що 30.10.1982 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1, актовий запис № 413 (а.с.3). від спільного життя в них народився син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано у жовтні 1988 року в домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.4,5), яке належить відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 14.10.1988 р. реєстр. № 2615 (а.с.23). Отже, позивач є членом сім'ї власника домоволодіння.
У січні 2012 р. ОСОБА_1 звернулась до органів внутрішніх справ із заявою про усунення порушень його права на проживання в домоволодінні. У зв'язку з наявністю цивільно-правових відносин між сторонами за поданою позивачем до органів внутрішніх справ заявою було відмовлено у порушенні кримінальної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 Житлового кодексу УРСР з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме, дружина наймача, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) відповідно до ч. 3 вказаної статті не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Стаття 13 Цивільного кодексу України встановлює межі здійснення цивільних прав та зобов'язує особу при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до вимог ст. 47 Конституції України, ст. 9 Житлового кодексу УРСР, ст. 311 Цивільного кодексу України, кожен має право на житло, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла (обмежена у праві користування жилим приміщенням), крім випадків, встановлених законом за рішенням суду.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»N 2 від 12.04.1985 р. вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселились у домоволодіння АДРЕСА_1 за згодою власника -ОСОБА_3 як члени його сім'ї одразу ж після прийняття ним дарунка у вигляді домоволодіння, отже відповідно до зазначених норм Житлового кодексу УРСР набули рівні права користування жилим приміщенням та обов'язки, визначені ст. 9 Житлового кодексу УРСР.
Таким чином, позовні вимоги відповідають способам захисту цивільних прав та інтересів, визначеним у ст. 16 Цивільного кодексу України, є законними, обґрунтованими, доведеними в судовому засіданні, тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про усунення перешкод в користуванні приміщеннями суд зазначає, що вони підлягають задоволенню з огляду на встановлені судом обставини правомірного її вселення до домоволодіння, у зв'язку з чим вона відповідно до ст. 156 Житлового кодексу УРСР набула рівних з іншими членами сім'ї прав користування жилим приміщенням.
Створення перешкод з боку ОСОБА_3 у користуванні ОСОБА_1 жилими приміщеннями домоволодіння доведені, зокрема, матеріалами перевірки за заявою ОСОБА_1 до органів внутрішніх справ, зокрема постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.01.2012 р.
Будь-яких заперечень щодо позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_3 до суду не надано.
За таких обставин житлові права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом вселення її у спірне домоволодіння та усунення перешкод в користуванні жилими приміщеннями домоволодіння, шляхом зобов'язання відповідача надати позивачу комплект ключів від калитки та домоволодіння.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 205, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд
Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні домоволодінням -закрити.
Позовні вимоги ОСОБА_1 -задовольнити повністю.
Вселити громадянку України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженку м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, в домоволодіння АДРЕСА_1.
Зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні приміщеннями домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом надання ОСОБА_1 ключів від калитки та домоволодіння АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, що проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, понесені нею судові витрати у розмірі 107,30 грн. судового збору.
Заочне рiшення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою вiдповiдача, поданою протягом десяти днiв з дня отримання його копiї. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду АР Крим через Керченський міський суд АР Крим протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О. Я. Цветков