07.05.2012
09 квітня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :
головуючого - Швецової Л.А.
суддів - Даниленка В.М., Малінської С.М.
при секретарі - Подпрядовій В.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 липня 2011 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним ,-
У листопаді 2009 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати заповіт ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 складений на користь відповідачки та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 недійсним .
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що померлий ОСОБА_4 у 1964 році переніс менінгоенцефаліт, після чого у нього почався цукровий діабет, погіршився зір та слух, в наслідок чого отримав інвалідність 1-ої групи.
Крім того, ОСОБА_4 страждав рядом тяжких захворювань та потребував сторонньої допомоги, у зв'язку з чим позивач постійно відвідував брата надаючи йому продукти та гроші. Сам же заповідач фактично проживав зі своїм другом ОСОБА_5, який не мав житла у Харкові. З відповідачкою по справі ОСОБА_4 почав спілкуватися лише у 2007 році, яка зі своєї власної ініціативи почала йому допомагати.
На прикінці травня 2009 року стан здоров'я ОСОБА_4 погіршився, а ОСОБА_5 поїхав з міста, позивач був змушений звернутися до відповідачки з проханням доглянути за станом здоров'я брата та надати йому у разі необхідності допомогу, у зв'язку з тим, що він не мав можливості приїхати до міста Харкова.
Згодом стан здоров'я ОСОБА_4 погіршувався, в нього почалася якась алергічна реакція та 25 травня 2009 року йому була викликана швидка допомога, а 26 травня 2009 року він був оглянутий терапевтом на дому, в подальшому його стан здоров'я погіршувався, у звязку з чим лікарем було рекомендоване стаціонарне лікування. Проте відповідачкою не було виконано рекомендацій лікаря, а при повторному відвідуванні ОСОБА_4, 28 травня 2009 року лікарем-терапевтом, останнього взагалі не впустили до квартири, посилаючись на несправність замку.
Бригадою скорої медичної допомоги, яку було викликано ІНФОРМАЦІЯ_1 о 2 годині 30 хвилин була зафіксована кома 2-3 ступені. При огляді хворого ОСОБА_4 реанімаційною бригадою швидкої допомоги його стан був оцінений як вкрай тяжкий та діагностовано кома 3 ступені на фоні погіршення. Більше ОСОБА_4 до тями не приходив, у той же день він помер.
Тобто з невідомих причин ОСОБА_4 відповідно до приписів лікаря 26 травня 2009 року до лікарні не поклали, жодної медичної допомоги йому не надавалося, проте 02 червня 2009 року о 17 годині 45 хвилин приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу було посвідчено заповіт, згідно якого все своє майно ОСОБА_4 заповів відповідачці ОСОБА_1, після складання якого до моменту смерті ОСОБА_4 не пройшло і доби.
Відповідно до висновку експерта стан здоров'я ОСОБА_4 разом з приєднаними та наростаючими клінічними проявами ускладнення захворювання, що стало безпосередньою причиною смерті ( розрив аневризми аорти, що розшаровується) поза сумнівом могло негативно вплинути на адекватне сприйняття їм оточуючої дійсності та процесів, що відбуваються, здійснювати ним будь-які активні цілеспрямовані дії та керувати ними, у тому числі оформлення документації по передачі майна.
Відповідачка ОСОБА_1 позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні, в обгрунтування своїх заперечень посилалась на те, що ОСОБА_4 вона знала з дитинства, вони постійно зустрічались у селі та з 2005 року постійно спілкувалися, вона допомагала йому у догляді, оскільки він був інвалідом 1-ої групи та потребував сторонньої допомоги. З братом, позивачем по справі ОСОБА_6 у покійного ОСОБА_4 були складні відносини, вони майже не спілкувалися, та останній ніколи не мав наміру скласти заповіт на його користь.
28 травня 2009 року ОСОБА_4 була викликана швидка медична допомога, оскільки в нього почалася алергія на прописані ліки та було рекомендовано викликати дільничного терапевта та отримати направлення до лікарні. Оскільки ОСОБА_4 відмовили у лікуванні у шпиталі, вона стала наполягати лягти до звичайної лікарні, проте, ОСОБА_4 наполягав на складенні заповіту, у звязку з чим нею 02 червня 2009 року було викликано приватного нотаріуса. Оскільки ОСОБА_4 був інвалідом 1-ої групи, нотаріусом були залучені два свідка для складання заповіту. Нотаріус самостійно спілкувалася з ОСОБА_4, коли оголошувала заповіт. Вночі стан здоров'я ОСОБА_4 погіршився та йому стало зле, у зв'язку з чим було викликано шведку допомогу , яка діагностувала у нього кому, а вже ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що вона невідкладно повідомила позивачеві.
Відповідачка вважала, що волевиявлення ОСОБА_4 щодо складання заповіту було вільним, він знаходився у ясному розумі та чітко розумів свої дії. Крім того заповіт було складено відповідно до норм чинного законодавства та підстав для визнання його недійсним немає.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 01 липня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено, визнано заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, посвідчений 02 червня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 -недійсним.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія знаходить, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6, районний суд виходив з того, що на час укладення заповіту ОСОБА_4 страждав рядом хронічних захворювань і волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі і тому складений заповіт є недійсним.
З таким висновком суду, судова колегія погоджується з наступних підстав.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 березня 2012 року в якості правонаступника померлого ОСОБА_6, як позивача по справі залучена ОСОБА_2, яка в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вважала рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим і в задоволенні апеляційної скарги просила відмовити.
Судовим розглядом встановлені наступні фактичні обставини по справі.
02 червня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було посвідчено заповіт ОСОБА_4, відповідно до якого все своє майно останній заповідає ОСОБА_1. Оскільки ОСОБА_4 був похилого віку, то заповіт було підписано ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4. ОСОБА_6 є рідним братом померлого ОСОБА_4
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 4622-ая10 від 07.12.2010 року проведеної Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи стан здоров»я ОСОБА_4 на момент складення заповіту від його імені 02 червня 2009 року поза сумнівом міг негативно впливати на адекватне сприйняття ним оточуючої дійсності, здійснювати ним будь-яких адекватних цілеспрямованих дій та керувати ними.
Згідно із ч. З ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ст. 215 ЦК України підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а також якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, яким цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 оку «Про судову практику у справах про спадкування»передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров»я не усвідомлювала значення своїх дій та ( або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який дав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати на момент складення заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу ( ст. 145 ЦПК України).
З висновку судово-медичної експертизи від 07.12.2010 року вбачається, що хронічна соматична та неврологічна патології, що були у ОСОБА_4 у своїй клінічній течії виявлялася зниженням фізіологічних функцій всього організму, зокрема стереотипній рухівній активності, інтелекту та процесів пам»яті, що декілька годин, можливо діб, до смерті ОСОБА_4 визначало його стан здоров»я, який у приєднанні з наростаючими клінічними проявами ускладнення захворювання, що приєдналися, які стали безпосередньою причиною смерті ( розрив аневризми аорти, що розшаровується), поза сумнівом могли негативно вплинути на адекватне сприйняття ним оточуючої дійсності та процесів, що відбуваються в ній, здійснювати будь-які активні цільоспрямовані дії та керувати ними, у тому числі оформлення документації по передачі майна 02 червня 2009 року від його імені.
Згідно ч. 1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті -за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до п.16 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинені: правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) ї:і могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене законне та обгрнутоване рішення, оскільки в судовому засіданні суду першої інстанції були допитані експерти, які підтвердили дані, викладені в висновку судово-медичної експертизи стосовно того, що на час складення заповіту, ОСОБА_4 знаходився у шоковому стані та міг втратити свідомість, тому волевиявлення його не могло бути вільним.
Посилання представника апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції на той факт, що судом першої інстанції в порушення вимог закону не була призначена по справі судово- психіатрична експертиза, яка на його думку може бути підставою для відмови у задоволені позову є безпідставним, оскільки відсутність волевиявлення ОСОБА_4 полягала не в психічному аспекті, а у стійкому розладі здоров»я у зв»язку з низкою захворювань, що призвели до смерті ОСОБА_4 через декілька годин після укладення оспорюваного заповіту, тому судом першої інстанції обґрунтовано було призначено по справі судово-медичну експертизу.
Що стосується пояснень свідків, які в судовому засіданні суду першої інстанції пояснили, що спадкодавець на час укладення договору не страждав захворюваннями і нотаріус був викликаний додому ОСОБА_4 лише з тих підстав, що заповідач був похилого віку, також судова колегія вважає безпідставним, оскільки зазначені особи не мають фахової освіти в галузі медицини і не можуть буди експертами у даному питані.
Щодо дій 3-ї особи нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, по посвідченню заповіта, судова колегія вважає, що вищезазначений заповіт з підстав, передбачених ст. 1247 та ч. 1 ст. 1257 ЦП України не оскаржувався, тому наявність порушень вимог цивільного законодавства та Інструкції про вчинення нотаріальних дій в діях нотаріуса, судом першої інстанції не встановлено.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини по справі, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінив докази, які були досліджені в судовому засіданні і дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення цивільного права є результатом протиправних дій порушника, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.
При цьому, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 10 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи.
Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обгрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст.60 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідачі будь яких доказів, які б спростовували висновки суду - не надали.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 0 1 липня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ухвалою апеляційної інстанції законної сили.
Головуючий суддя:
Судді -